Три чверті фахівців, залучених в українській ІТ-індустрії, є чоловіками. Такі приблизні дані наводить аналітика dou.ua. Традиційно ця галузь вважається чоловічою, хоча кількість жінок у ній, зокрема серед розробників, поступово росте. Темпи такої тенденції може суттєво прискорити війна. З одного боку в Україні жінки не підлягають обов’язковій мобілізації, з іншого — жінки в ІТ значно піднімуть державну економіку. Тож, у післявоєнний час їх активніше заохочуватимуть до цифрового бізнесу. Гроші, які ми раніше втрачали зі скромною часткою жіноцтва в ІТ — завелика ціна. Але, чи була вона наслідком дискримінації? Чому серед айтівців і фаундерів не так багато жінок?
Сексизм у грошовому еквіваленті
Перш за все варто зазначити, що українські жінки менше задіяні у професійній діяльності, ніж чоловіки. За статистикою, 32% українок працездатного віку не мають роботи. В умовах еміграції, старіння та високої смертності ця тенденція суттєво загострює проблему дефіциту робочої сили. Якщо до професійної діяльності долучиться 21% нині непрацевлаштованих українок, їхня кількість дорівнюватиме числу працюючих чоловіків. У такому випадку рівень ВВП зросте на 7%, що є відчутним притоком до економіки. На думку аналітиків, зайнятість жінок збільшить річний прибуток держави на $7,5 млрд – 23,6 млрд. Тож, чому дами відмовляються від ідеї працевлаштування?
Як показало соціальне опитування, значною перепоною на шляху до професійного розвитку слугують дитячі садочки. Їх в країні суттєво не вистачає. Разом з тим, багатьох матерів лякають незадовільні умови у дитсадках. Небажання держави розвивати соціальну сферу виводить із економіки значні ресурси та потенціали.
Ще однією причиною слугує відсутність прийнятних умов праці для молодих мам. Далеко не всі жінки прагнуть тривалий час залишатися у декретній відпустці, але не можуть/не хочуть довірити іншим догляд за малюком. Розв’язанням цієї проблеми могла би стати віддалена, чи неповна зайнятість. Проте у допандемічну епоху більшість роботодавців не хотіли упроваджувати подібні формати. Через це пропозицій таких форм співпраці було дуже мало. Виключення — ІТ-галузь. Але досі не так багато жінок, які претендують на кар’єру в цій сфері. Проте, кількість абітурієнток на відповідних факультетах зростає із року в рік.
Слід зазначити, що в період з 2017-го по 2020-й рр. частка жінок у цифровому бізнесі зросла з 20% до 25%. Цікаво, що в США, станом на 2020-й рік, кількість жінок в ІТ-галузі складала 26%. Тож цілком можна сказати, що українські тенденції певною мірою відбивають світові тренди.
Прикрим фактом залишається рівень зарплатні. Як в ІТ, так і в інших професійних сферах жінки отримують менші гонорари, ніж чоловіки на аналогічних посадах. Як підрахував Держстат, середня зарплатня на місяць у чоловіків більша на 26,6%, ніж у жінок. Аналітики Світового банку вважають ситуацію в Україні значно гіршою. За їхніми підрахунками, на кожній 1 грн, заробленій жінкою, чоловік заробляє 1,67 грн. При цьому різниця між рівнем зарплатні в Україні продовжує збільшуватися.
За словами багатьох респондентів, розмір гонорарів обумовлений невпевненістю жінок. Більшість побоюється називати бажану суму, або спеціально занижує її, щоб гарантовано отримати роботу. Знаючи, що жінкам, як потенційним матерям, частіше відмовляють у співпраці через ймовірність декретної відпустки, претендентки стараються компенсувати цей ризик лояльною платнею.
При цьому, як показують дослідження, якість освіти та рівень володіння англійською мовою у жінок із ІТ-галузі значно вищий, ніж у їхніх колег чоловічої статі. Але попри ці факти, українки нерідко стикаються зі «скляною стелею». Не зважаючи на професіоналізм, жінки не завжди можуть високо піднятися кар’єрними сходами, якими порівняно легко крокують чоловіки.
У той же час гарну спеціалістку цілком можуть взяти на відповідних умовах, якщо їй не бракує впевненості у собі.
Проте описана вище ситуація не має існувати, тим паче, що вона тягне за собою не лише морально-етичні, а й економічні наслідки. За даними McKinsey Global Institute, ліквідувавши гендерну прірву, людство може суттєво збагатитися. У такому випадку до 2025-го року світове ВВП зросте на 26%, що у грошовому еквіваленті складає близько $28 трлн.
Дискримінація, або Що скажуть сусіди
Як не дивно, але на культуру сучасності все ще сильно впливає Вікторіанська епоха. У ті часи культивувалася пасивна роль жінки у суспільстві. Позитивними рисами вважалися скромність і сором’язливість. Тому досі самовираження серед жінок часто засуджується, особливо в Україні, де прикмети та думка сусідів досі мають вплив на поведінку. Як виявило дослідження, 13% українок не шукають роботу через заборону близьких. Тільки 4% респонденток заявило, що справа домогосподарки є власним вибором. 50% опитаних поскаржилося, що працедавці відмовляють претенденткам, які мають дітей. Ще 26% співрозмовниць пожалілося на дискримінацію за віковою ознакою.
Найчастіше з різними проявами дискримінації жінки стикаються на початку кар’єри. Тамара Коляда, керівниця київського осередку Developer Sircle також відчула на собі це неприємне явище. «Я пройшла інтерв’ю на позицію програміста, склала тест з англійської мови, а після мені сказали: «Ви пройшли на посаду адміністратора, тому що всі дівчата, які приходять на співбесіду, можуть претендувати тільки на неї, а не на позицію PHP-програміста», — пригадує вона. — Якось я працювала у компанії, де була єдиною дівчиною серед розробників. Нас навіть розсаджували по окремих кабінетах, тому я сиділа у кабінеті з дівчатками, які були операторами.»
Неприємності траплялися і з Наталією Шевель, проєктною менеджеркою IT Craft. Кілька разів їй відмовляли у співпраці, наводячи дивне пояснення. Наталю не приймали на роботу через те, що на думку працедавця, вона не комфортно почуватиметься у чоловічому колективі.
Все ж із проявами сексизму в Україні зустрічаються й визнані фахівчині. Своєю історією також поділилася Аліна Розанова, бренд-стратег і партнерка компанії Titans Playground. За її спостереженням, проблема гендерної нерівності має схожі риси у багатьох країнах. «В одному проєкті (не в Україні) я була партнером, а його засновником був чоловік. І часто траплялося, що я знаходила спонсорів, проговорювала всі робочі моменти, а коли діло доходило до особистої зустрічі, де був присутній і засновник, то говорили з ним, а не зі мною, хоча я створила пропозицію, все підготувала, сама починала розмову і вела її. Але запитання ставили чоловікові, який сидів поруч зі мною.», — розповідає Аліна.
Тривожним сигналом є й те, що дискримінацію за гендерною ознакою в Україні визнають 52% жінок і 48% чоловіків. Про це свідчить дослідження Центру Розумкова. Таким чином, складені обставини не розглядаються суспільством, як факт порушення прав. Поки він не буде усвідомлений широким загалом, гендерна проблема в Україні не зазнає суттєвих позитивних змін.
