Створення індустріальних парків впродовж багатьох десятиліть широко використовується в багатьох країнах. Проте в Україні запровадження цього механізму знаходиться на початковому етапі.
В Україні одне з найнижчих у світі число відкритих індустріальних парків, якщо взяти ті, що працюють, то цей показник буде ще нижче, адже частина промислових парків існує лише на папері. Прикладом ефективної державної політики підтримки індустріальних парків є європейські країні, в яких активний розвиток індустріальних парків розпочався відносно недавно – з введенням Лісабонської стратегії розвитку, згідно з якою 3 % бюджету країн членів спрямовується на R&D, та стратегії «Європа 2020». З метою забезпечення технологічної безпеки держав особливе значення надається фінансуванню високотехнологічних напрямів, таких як нанотехнології, генна інженерія, інформаційні технології, біотехнології.
Ключовим аспектом промислової політики є посилення взаємодії політики підприємництва та регіонального розвитку, де фактором, що об’єднує виступає інноваційний розвиток. У країнах Центрально-Східної Європи (Словаччина, Польща, Угорщина, Румунія) високу ефективність продемонструвала модель індустріальних парків, коли ініціатором створення виступає муніципалітет, якому у статутному фонді керуючої компанії належить контрольний або найбільший міноритарний пакет акцій. Центральний уряд також може викупити частину акцій для підтримки розвитку проєкту.
Індустріальні парки Румунії
Показовим прикладом розбудови індустріальних парків є Румунія. Міністерство регіонального розвитку та державного управління Румунії реалізує дві схеми державної допомоги, що сприяють надходженню інвестиції в індустріальний парк з 1 жовтня 2013 р. Заявниками на отримання державної допомоги можуть бути румунські підприємства, що здійснюють діяльність у всіх сферах, за винятком сільського господарства, вугільної промисловості та здійснення експортної діяльності.
Схема № 1 забезпечує підтримку компаній, що здійснюють діяльність в індустріальному парку, шляхом звільнення від місцевих податків. Компанії можуть отримати до 200 тис. євро протягом трьох наступних фінансових років, максимальний бюджет схеми – 2,5 млн дол. США. Схема № 2 встановлює механізм надання регіональної державної допомоги для підтримки впровадження початкових інвестицій в індустріальному парку шляхом звільнення від місцевих податків: компанії можуть отримати понад 50 % витрат за проєктом, максимальний бюджет схеми – 4,65 млн дол. США. Компанії, що отримали допомогу, зобов’язані підтримувати впровадження інвестиції протягом мінімум 5 років після завершення інвестиційного періоду для великих підприємств і не менше 3 років для малих і середніх підприємств.
Водночас досвід Румунії засвідчує, що індустріальні парки, ініційовані органами влади, стикаються з фінансовими проблемами, оскільки залежать від урядових грантів або місцевих фондів. Відсутність необхідного обсягу фінансових ресурсів на місцевому і центральному рівнях є однією з найбільших перешкод для розвитку індустріальних парків у країні. Крім того, досвід Румунії показав, що тимчасові податкові пільги або податкове послаблення є менш ефективним у світлі довгострокових перспектив діяльності індустріальних парків, аніж програми розвитку або фінансові інструменти, такі як гранти або надання кредитних ліній. Детальніше про досвід Румунії, Угорщини, Словакії, Польщі читайте у роботі Павлюка А. й Маркевича К.
Індустріальні парки України
Цікаво, що 25 з 40 зареєстрованих в Україні індустріальних парків перебувають у комунальній власності, 12 – у приватній, 2 мають змішану форму власності й 1 є державним,- стверджує СЕО компанії EVON В. Кирилко. Прикро те, що 20 індустріальних парків немає керівних компаній і жодної заявки поки що не надійшло.
Перші індустріальні парки в Україні почали розвиватися в західних регіонах, де істотно розвинений комплексний підхід до формування промислових зон. У східній частині України розвиток індустріальних парків є недостатнім, це пояснюється застарілим галузевим підходом до функціонування промислових зон, яке дуже важко трансформувати в умовах, що змінюються. Це свідчить про те, що розвиток індустріальних парків вимагає впровадження нових підходів до землеустрою в Україні, через те, що формування декількох видів промисловості на площі 15-700 га є досить складним і відповідальним процесом.
Серед глобальних причин які перешкоджають розвитку індустріальних парків можна виділити наступні:
1. Низький рівень економічної та політичної стабільності.
2. Малий приплив іноземних інвестицій та внутрішніх реінвестицій.
3. Відтік робочої сили.
4. Мало реальних майданчиків для розміщення виробництва з налагодженою інфраструктурою.
5. Відсутність преференцій від держави щодо створення умов для розміщення виробництв.
Серед більш “приземлених” причин, що проявилися на практиці, Кирилко визначає наступні, – “Абсолютно бездумний вибір ділянки для індустріальних парків. Наприклад, є випадки, коли вся ділянка під парк виявився торфовищем. А також створення парків найчастіше ініціюють місцеві громади, які не розуміють як розвивати подібні проєкти. Процвітає корупція і відбуваються розкрадання.”
За весь час існування програми щодо розвитку індустріальних парків в Україні, на їх розвиток в цілому було залучено 355 млн грн. Однак лише 9,5 млн грн з них склали державні вкладення; 56 млн грн – гроші місцевих бюджетів. Решта 290 млн були залучені з приватного капіталу. В умовах бюджетного дефіциту наголос у виборі інструментів стимулювання розвитку індустріальних парків повинен насамперед робитись не на бюджетному фінансуванні, а на створенні сприятливих умов для розвитку приватного бізнесу. Необхідно залучити недержавні інвестиційні ресурси для розбудови індустріальних парків, насамперед щодо облаштування інфраструктури. Вінницькі Індустріальні Парки можна з гордістю привести як приклад успішної взаємодії місцевої влади, яка запровадила дружню політику для інвестицій й активно стимулює промисловий розвиток регіону, інвесторів та керуючих компаній. Місто проклало всі необхідні комунікації, включно з автобусними зупинками й запуском транспорту, а також почало будувати цементно-бетонну дорогу, яку проведуть до нового аеропорту.
Для поліпшення ситуації, А. Павлюк рекомендує,- “внести зміни до законодавства в частині спрощення процедур, усунути теперішні регуляторні бар’єри, звільнити на певний період керівну компаніію від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою на якій створено індустріальний парк.”
Одночасно потрібно розробити систему фінансових стимулів для суб’єктів господарювання індустріальних парків для їхнього запровадження у разі відновлення фінансової спроможності держави. Така система може включати: запровадження диференційованих податкових ставок на частку прибутку, що спрямовується на інвестиції; збільшення обсягів амортизаційних відрахувань для здійснення інвестиційної діяльності шляхом підвищення норм податкової амортизації основних засобів; пільгове кредитування інвестиційних проєктів, надання державних гарантій на отримання кредитних ресурсів у довгострокові проєкти у високотехнологічні галузі економіки.
Підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом відкриває можливості отримання донорської фінансової підтримки, залучення кредитних коштів на програмних засадах для модернізаційних реформ від міжнародних фінансових організацій. Отже, необхідно опрацювати механізм залучення коштів міжнародних донорів та кредитних ресурсів для облаштування інфраструктури індустріальних парків, узагальнює кандидат економічних наук А. Павлюк.
