У нашому першому віртуальному fireside chat з Артемом Нікульченко, співзасновником IT Univer і Associate Professor Kharkiv Polytechnic Institute, разом із Сергієм Соколенко, продакт-менеджером Google, ми обговорили чи важливо для України, щоб сьогоднішні студенти хотіли стати IT-підприємцями, і коли в Україні народиться свій власний Ілон Маск, Марк Цукерберг або Сундар Пічай. У другій частині fireside chat ми обговорили проблеми мотивації сучасних студентів, погляди на першу роботу та важливість інтерншіп програм для успішного старту кар’єри.
Дарія Соколенко (ДС): Привіт, Артеме і Сергій! Після невеликої перерви, нумо продовжимо нашу розмову. Минулого тижня ми говорили про те, що в наших університетах бракує Research для того, щоб підтримувати високий рівень знань в сфері Технологій та мотивувати студентів. Також, в наших ВНЗ не підтримується така ідеологія, що гонитва за зарплатою в аутсорсинговій компанії може почекати, а шлях розробника в невеликій продуктової компанії й/або шлях підприємця – це гідне заняття. Також ми з вами почали обговорювати тему мотивації студентів до навчання, і бажання створити новий продукт.
Артем Нікульченко (АН): Як відомо, буває внутрішня і зовнішня мотивація.
Внутрішня мотивація, в цьому випадку, виявляється бажанням створити щось нове, зробити свій продукт, яким будуть користуватися, нехай навіть не плануючи монетизацію. Однак, студенти не розуміють як використовуючи свої знання створити продукт, тому, що не практикують це в рамках навчальної програми – у них навіть немає думки про те, що це можливо.
Зовнішня мотивація може бути короткостроковою (наприклад, оцінка або зарплата), або довгостроковою (фінансовий успіх проєкту). Оцінки вже давно не мотивація для студентів. Вони знають, що вигнати не виженуть, оцінку поставлять, та й заради оцінки не варто занадто старатися – досить зробити мінімальні вимоги, не проявляючи ініціативу – і як-то поставлять.
Короткострокова оплата / зарплата може бути непоганою мотивацією. Але для цього повинні створюватися студентські інкубатори, і потрібні інвестори, готові платити студентам зарплату за роботу над проєктами, які швидше за все нічого крім навчання студентів в собі не несуть.
Сергій Соколенко (СС): До речі, в США, роль таких інкубаторів виконують великі компанії, які набирають інтернів на літо. У команді Google в якій я працюю, наприклад, цього літа, навіть під час Ковід, стажується 15 інтернів. У 2020 році вони всі працюють віддалено, але наші інженери взяли на себе роль менторів. За часів до Ковід, у нас було від 10 до 15 інтернів, і вони всі працювали в кампусі, користувалися усіма привілеями співробітників. Коли я працював в AWS та Microsoft, було те ж саме. Щоліта мої інженерні команди набирали десь 30% інтернів до загальної кількості співробітників. Рекрутинг був нашим головним завданням. Крім того, я сам потрапив в Microsoft як інтерн, правда, як MBA.
Артем Нікульченко (АН): Абсолютно згоден. На цей час практично єдиними організаціями, які можуть собі фінансово дозволити платити студентам, є ІТ-компанії. Але тут ми впираємося у відсутність інтересу з обох сторін. Якщо зарплата на таких проєктах нижче ніж в ІТ-компаніях, то студенти вважають, що тут працюю, що там – піду краще замість навчального проєкту працювати туди де більше платять (не думаючи, що це поставить хрест на їхньому навчанні та можливо кар’єрі). А переважна більшість ІТ-компаній думає, що раз ми платимо повноцінні зарплати, так нам вже простіше взяти їх на роботу і посадити на поточні проєкти, ніж займатися благодійністю і навчанням.
Рішенням міг би стати альтруїстичний мільйонер, який був би готовий платити просто так. Але таких не спостерігається …
Сергій Соколенко (СС): Так, навряд чи такий знайдеться. Але дивись, Артем, знову ж таки, в Google, AWS й Microsoft зарплата інтерна була на рівні 60-70% від мінімальної зарплати співробітника. Коли я був інтерном в Microsoft (це було в далекі 2004 роки, мені платили $ 6-7 тисяч і надали корпоративну квартиру в Сіетлі). Я також в перший і останній раз зустрів Білла Гейтса, в його будинку на березі озера Вашингтон. Нас було двісті чи триста інтернів, і це було частиною рекрутингу. Я навіть щось сказав Біллу, але я нервував і здається сказав якусь банальність, тому що я не пам’ятаю його відповідь, і чи відповів він взагалі.
Артем Нікульченко (АН): Все вірно, є ІТ-компанії (все залежить від керівництва), які дійсно готові брати студентів саме на навчання, розуміючи що результат вони покажуть набагато пізніше (можливо в іншій компанії). Але, на жаль, мабуть, із-за того, що 95% ринку є аутсорсингом, більшість компаній або не готові працювати зі студентами взагалі, або готові набирати студентів для рутинної роботи, не плануючи вкладатися в їх навчання. Я завжди акцентую увагу студентів на те, що вибрати правильну компанію для старту – це зона їх відповідальності. Раджу в першу чергу сконцентруватися на питанні “Чому мене будуть навчати?”, а не “Де мені більше заплатять прямо зараз?”. Студент повинен розуміти, що перед ним стоїть вибір – заробити більше зараз, або погодитися на меншу зарплату, акцентуючи увагу на своєму навчанні, яке в майбутньому дасть плоди. Це безумовно особистий вибір кожного, але проблема в тому, що дуже мало студентів знають і розуміють, що у них є такий вибір. Дуже важливо донести це до них.
Ще одним важливим критерієм вибору, я вважаю, є можливість роботи на неповний робочий день, особливо коли студент йде працювати паралельно з навчанням у ВУЗ-і. Якщо на питання про неповний робочий день студенту кажуть, що тут так не заведено і так не працює – він / вона повинні розуміти, що їх беруть не вчитися в першу чергу, а працювати й заробляти. Я б радив студентам вибирати ті компанії, які готові брати студентів на 20 годин в тиждень роботи. До речі, така компанія ніколи не відмовить студенту перейти на 30/40 годин влітку, коли немає навчання. Важливо, що у студента залишається цей вибір.
Щоб показати що мої слова не розходяться з ділом, зазначу, що ми регулярно набираємо студентів до нашої компанії Cloud Works на інтерншіп – програму з наступними умовами:
- робота 20 годин на тиждень з гнучким графіком;
- навчання понад усе. У нас прямі контакти з зав. кафедр й ми відразу попереджаємо, якщо подзвонять з ВНЗ і поскаржаться на неуспішність – ми припинимо інтерншіп (принаймні до повного виправлення ситуації у ВНЗ);
- оплачувану відпустку на сесію.
Сергій Соколенко (СС): Дійсно, це хороші правила. З особистого досвіду, я коли вчився в Німеччині, то влаштувався на третьому курсі підробляти в софт компанію і на роботу ходив після лекцій. Я починав спочатку з половини робочого дня, але потім втягнувся та захотів більше відповідальності, й вийшло так, що сам став працювати по 30, 40, 50 годин. Навчання, звичайно, сильно постраждало. Після року такої роботи я сказав шефу, що вибачте, але не можу більше так, і він, добра душа Штефан, повністю мене підтримав. Я виправив навчання, а потім сам себе контролював. Однак існує й інша модель інтерншіпа. Наприклад, свій другий досвід інтерншіпа для MBA я проходив влітку, коли не було конкуренції з навчанням. Я працював повний робочий день, але частиною програми було також соціалізація та комунікація з іншими інтернами й знайомство з компанією. Це до речі, стандартна модель у багатьох великих ІТ-компаніях. Може саме такої моделі нашим компаніям не вистачає?
Артем Нікульченко (АН): Можливо. Але продовжимо про мотивацію.
Довгостроковою зовнішньою мотивацією можна було б вважати приклади успішних проєктів. Візьмемо, наприклад, футбол. Щоб стати футболістом потрібно все життя тренуватися. Це не зупиняє купу дітей мріяти, дивлячись на екрані на багатих та відомих футболістів. Але на жаль, таких проєктів в Україні мало, а в Харкові – ще менше. Немає молодого Цукерберга, який би їздив по університетах розповідаючи студентам, як він добився всього цього тут же в країні. Тому, що приклад когось в Каліфорнії – не приклад, там інше життя, і якщо вони тут – то потрібен місцевий приклад.
Я, наприклад, домігся непоганих результатів в ІТ, і як мінімум побудував собі хороший будинок, пересуваюсь на гарній машині, в цілому – все, про що я студентом і мріяти не міг. Але ми в B2B бізнесі й, а ні наша компанія, ні продукт не на вустах у студентів. Так що скільки я студентам не розповідаю – вони на якийсь час загоряються, але незабаром все повертається назад.
Сергій Соколенко (СС): До речі, ми на Ucluster написали серію статей про успішні стартапи з України. Їх уже багато, і навіть є власні Єдинороги. Багато з них базуються в США, але у них є завжди R&D центри в Україні. Багато з підприємців, що створили ці компанії – соціально активні й вболівають за Україну, наприклад, Ярослав Ажнюк, творець Petcube. Артем, ти мені подав гарну ідею – я думаю якщо ми попросимо таких Founders створити щось на зразок інтерншіп програм, вони можливо погодяться.
Також, у Google є R&D в Польщі, а у моєї команди, в цьому році, є інтерни з Румунії та інших східноєвропейських країн. Можливо нам треба створити більше можливостей для студентів подаватися на інтерншіп в такі компанії.
Дарія Соколенко (ДС): Сергій і Артем, пропоную зробити брейк. Добре, що тепер у нас є action items – запропонувати Google і Petcube запрошувати більше студентів з України. У наступній, і нашій фінальній розмові, нумо обговоримо, що можна зробити, щоб зацікавити й надихнути студентів ставати підприємцями й створювати щось своє та які експерименти ми можемо провести.
