Інвестиційний та інноваційний розвиток Карпатського регіону – кластер лісової і деревообробної промисловості.
Соколенко С.І.,
Міжнародна фундація сприяння ринку, СЕУ, ТППУ
1. Розробка концепції управління інноваційним розвитком в регіоні.
В житті сучасної України відбуваються значні зміни політичного та економічного устрою. Перехід від планової директивної ринкової економіки відбивається на функціонуванні промислової структури держави в цілому та лісовому комплексі зокрема. Економічне і соціальне реформування будь-якого сектору економіки необхідно розглядати як єдиний процес, що реалізується людьми в реальних виробничих умовах, з інфраструктурою, яка має відповідати потребам працівників, забезпечувати реалізацію їх професійних та творчих можливостей. Особливо велике значення мають духовні, моральні засади ставлення людей до природи, їх розуміння її відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Система раціонального використання державних ресурсів зачіпає економічні інтереси усіх людей та організацій і владних структур, які живуть та здійснюють діяльність у цій сфері, населення, галузей лісового комплексу, органів влади.
Функціонування лісового комплексу Карпатського регіону відбувається в умовах реальної самостійності підприємств цього сектору. Ринкові відносини обумовлюють конкурентоспроможність лісового комплексу з урахуванням зростаючого дефіциту доступних лісосировинних ресурсів. Виникає об’єктивна необхідність пошуку та застосування таких управлінських рішень, що максимально задовольняли б економічні інтереси усіх суб’єктів лісогосподарських відносин. У цьому зв’язку проблема організації і здійснення відповідних заходів набула особливої актуальності.
В більшості промислово розвинених країн та країн, що розвиваються, сьогодні розробляються оптимальні стратегії виробничого співробітництва, які дозволяли б їм використовувати можливості пропорційного розвитку та економічної стабільності. Ці стратегії спрямовані на спільну діяльність значної кількості підприємств, формування з певного конгломерату організованого суспільства, діяльність якого визначається взаємовигідною співпрацею.
На основі цих передумов в більшості країн світу відбувається формування інноваційних промислових кластерів. Термін „кластер” розуміється як комплекс підприємств, промислових компаній, дослідницьких центрів, наукових та освітніх закладів, органів державного управління, громадських організацій, які співробітничають на основі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, поєднаних єдиним технологічним ланцюгом.
Розвиток ефективно функціонуючих кластерів репрезентує один з найбільш суттєвих кроків на шляху до розвиненої економіки і є важливим соціальним напрямом підвищення конкурентоспроможності організацій. Територіальні виробничі кластери мають дуже велике значення для розвитку підприємництва.
Передусім, кластери дають можливість фірмам мати високий ступінь спеціалізації, що дозволяє підприємцям створювати нові виробничі структури, які обслуговують конкретну промислову нішу. В кластерних об’єднаннях полегшується доступ його учасників до капіталу. Близькість між собою великої кількості компаній – полегшує обмін ідеями та передачу знань від фахівців фірмам, що увійшли до кластеру та починають нову справу.
Інноваційно-промислові кластери мають у своїй основі певну сталу систему розповсюдження нових знань, технологій і продукції – так звану технологічну мережу. Вони спираються на спільну наукову базу. Підприємства кластера мають додаткові конкурентні переваги за рахунок можливості здійснювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію, мінімізувати витрати на впровадження інновацій. Важливою особливістю кластерів є наявність в їх структурі гнучких підприємницьких структур малого бізнесу, які дозволяють формувати так звані інноваційні „точки зростання”.
Слід враховувати, що ідентифікувати кластери в перехідних економіках та країнах, що розвиваються, часто дуже складно, оскільки в таких специфічних умовах більша частина промислових підприємств має місцеве базування. Вони часто просто вимушені інтегруватись по вертикалі, виробляючи не тільки свої власні компоненти, але ще й необхідні для цього енергоресурси, відповідну інфраструктуру, включаючи навчальні заклади та різні види обслуговування. Порівняно конкурентоспроможні компанії, які діють в умовах економічних систем, що розвиваються, працюють відокремлено наче виробничі острови, а не структури, що входять до кластерів.
Як свідчить досвід промислово розвинених країн, успішне збільшення числа кластерів виявляється невід’ємною складовою частиною економічного розвитку світової економки. Більшість країн світу, розвиваючи принципи конкуренції, все більше уваги приділяють питанням розвитку співробітництва в національних економіках. Якщо раніше таке співробітництво обмежувалось галузевими інтересами, то сьогодні спостерігається розширення сфер такого співробітництва на новому рівні – на рівні кластерів.
Переваги кластерів виявляються в наступному:
– доступ до ресурсів;
– доступ до інформації;
– доступ до соціальних благ;
– виробниче стимулювання;
– впровадження інновацій.
Внутрішні переваги, що притаманні кластерам, справляють стимулюючий вплив на місцевих постачальників, які дякуючи цьому прагнуть бути потужнішими та досконалішими. Фірми, що входять в кластер, прагнуть заохочувати появу нових постачальників або вносять інвестиції у відновлення функціонування колишніх постачальників, які з різних причин припинили свою діяльність.
Розширення доступу до інформації в межах кластера дозволяє швидко накопичувати широкі знання з маркетингу, нових технологій та іншої спеціалізованої інформації. Доступ до такої інформації в кластерах добре організований та не потребує великих витрат. Близькість розташування, зв’язки по поставках і технологіях, а також наявність постійних особистих контактів і суспільних зв’язків полегшують рух потоків інформації в межах кластерів. Ці умови полегшують також виявлення та передання прихованої інформації та своєчасне попередження про несприятливі умови на ринку. Важливою частиною інформаційних переваг, що створюються кластером, є доступність інформації про поточні потреби покупців. Вимогливі замовники продукції часто входять до кластеру заради сталого доступу до необхідної продукції, а інші учасники кластеру отримують і розповсюджують інформацію про їх потреби.
2. Світовий досвід кластеризації лісового господарства.
Глобальна економіка ідентифікує лісові ресурси як актуальний фактор конкурентоспроможності і стратегічну цінність. Лісовий сектор, що має широкий спектр впливу, сьогодні активно розглядається в проектах різних рівнів багатьох країн з метою підвищення його стратегічного значення в майбутньому.
Увага до лісу обумовлюється тим, що він є одним з найважливіших ресурсів як в екологічному, так і економічному розумінні. Нерівномірний розподіл лісових угідь по планеті і повільні темпи відтворення надають їм особливу стратегічну цінність. Деревина лежить в основі виробництва будметаріалів, меблів, паперу та іншої продукції, що дозволяє розглядати її як об’єкт жорсткої конкуренції між „лісовою” економікою і рядом інших секторів, включаючи сільське господарство, промисловість, будівництво, транспортну інфраструктуру та ін.
Розвиток стратегічного планування в лісовому господарстві пояснюється прагненням подолати погану передбачуваність науково-технологічного прогресу в таких напрямах, як лісозаготівлі, лісовідновлення, охорона і захист лісу, вивіз і переробка деревини, інвентаризація і технологія проектування. Сучасні реалії, що складаються в лісовому секторі, потребують прогнозного підходу до досліджень та розробок. У світовому лісовому секторі завжди було проблематично репрезентувати соціальний, екологічний та економічний вектори у формі оптимальних технічних рішень.
Особливий інтерес викликає європейський підхід до стратегічного планування розвитку лісового господарства. В його основі закладений аналіз взаємозв’язків між науковими, технологічними, фінансовими, соціальними аспектами та глобальним контекстом лісогосподарського напрямку. Найбільш активно такий аналіз використовують ті європейські країни, в яких лісовий сектор забезпечує 10 та більше відсотків ВВП. Європейський підхід в цьому плані демонструє найвищу продуктивність і тому спробуємо сконцентруватись на його компонентах.
Підготувавши Прогноз до 2030р. „Інноваційне і стале використання лісових ресурсів”, який було представлено 15 лютого 2005р. і затверджено на Європейському Форумі лісової індустрії (ЕUFBI), Європейський Союз зробив важливі кроки в напряму економічного розвитку і забезпечення захисту навколишнього середовища. Цей документ надає всебічну оцінку ключовим факторам, викликам та можливостям, які сприяють розвитку цього сектора. В підсумку сформульовані на наступні два десятиріччя концепції розвитку європейського лісового сектору.
Стрижнем Прогнозу 2030 стала „Лісова технологічна платформа” (FTP, Forest-Based Sector Technology Platform, 2005), яка була створена відповідними європейськими конфедераціями деревообробних галузей (CЕI-Bois), лісовласників (CEPF) та виробників паперу (CEPI). Первісною метою FTP було будівництво та реалізація „дорожньої мапи” перспективних досліджень і розробок лісового сектору.
Кінцевою метою FTP є зростання загальної конкурентноздатності ЄС у лісовому господарстві шляхом розвитку виробництва інноваційних продуктів та послуг.
Однією з базових особливостей лісового сектору є те, що він має справу з відновлюваними природними ресурсами. Тому FTP містить в собі нові концепції подолання кліматичних змін та використання деревини для виготовлення продукції різного призначення замість матеріалів з невідновлюваних ресурсів, наприклад, для виробництва пакування, палива, хімікатів і конструкцій.
За нашого часу відрізняють три основні групи властивостей лісу:
– продукційні – що визначають здатність лісів утворювати різні види матеріальної продукції, яка має ринковий попит (деревина, живиця, деревний сік, ягоди, гриби, м’ясо диких тварин, цілющі трави);
– екологічні – що підтримують баланс речовин в природі і покращають його, багато в чому визначаючи параметри біосфери;
– соціальні – як найбільш важливі і складно структуровані характеристики, оскільки ліс сприяє формуванню сприятливого середовища проживання, виконуючи дві функції: санітарно-гігієнічну та духовну.
Усі ці групи властивостей вкрай важливі. Але ж сьогодні лише тільки продукційні властивості мають комерційну цінність, а до екологічних та соціальних сформувався виключно споживчий підхід, який не визнає ринкових відносин.
Просте проголошення принципу платності природокористування не вирішує проблему, оскільки у невагомих корисностях немає ринкової ціни, хоча й є на них попит. Комерціалізація екологічних і соціальних властивостей лісу являє собою на даний час непросте завдання. Щоб розв’язати існуючий комплекс проблем, потрібна розробка нової „лісової” політики, яка дозволяла б максимально використовувати потенціал європейських лісів.
3. Програми
Сьогодні лісове господарство Європи орієнтовано на розвиток відкритих і прозорих зв’язків з суспільством в питаннях управління лісами. В Євросоюзі розуміють, що реалізація важких завдань – багатоцільового використання лісу, збереження біологічної різноманітності, використання біологічних відходів для виробництва біоенергії – все це залежить від ефективної інноваційної політики і об’єднання зусиль усіх зацікавлених сторін, особливо науки, бізнесу і системи освіти.
На сьогодні певна частина лісових проектів Європи фінансується в межах підпрограми „Можливості 7РП”. Для цієї мети виділено біля 43 млн. євро. Кошти поступають з національних та європейських фондів, а також через мережеву програму „Древо мудрості”, яка є парасолькою для дослідників з скандинавських країн, Великобританії, Франції, Німеччини та Австрії. Вони спільно розробляють механізм інтеграції транснаціональних дослідницьких програм в єдиний спеціалізований науковий простір – науки про деревні матеріали та методи їх обробки. Програма координує ресурси для виконання міжнародних проектів, розвитку співробітництва між європейською промисловістю і вченими-лісознавцями. На період 2006-2011рр. заплановано фінансування 17 лісових проектів на суму 20 млн. євро. Середня тривалість кожного проекту 24-36 місяців. Хоча дослідження в лісовому секторі Європи отримують фінансування з боку бізнесу та національних інститутів, все ж таки підтримка Євросоюзу в цьому напрямі є принципово важливим фактором розвитку FTP.
Рівень активності в рамках FTP постійно зростає. У 2008р. вже функціонували 24 групи національної підтримки FTP, а її портфель включає 52 проекти. За кількістю реалізованих досліджень лідирувала Швеція – 32 проекти, далі були: Німеччина – 7, Нідерланди – 3, Австрія – 2 проекти.
На даний час в країнах Європи більш ніж 1000 представників лісового сектору активно залучені до процесу інноваційного розвитку, який зорієнтований на кластеризацію виробництва з таких напрямків:
– лісове господарство;
– обробка деревних матеріалів;
– виробництво целюлози та паперу;
– біоенергетика;
– спеціалізовані види лісової продукції.
Аналіз лісових проектів ЄС дозволяє по-новому оцінити реформування лісового господарства України. Стає очевидним, що його реалізація може бути успішною лише за умови якісних структурних зрушень у всьому лісопромисловому комплексі. Відповідні кроки по всіх розглянутих вище аспектах його діяльності – продукційних, екологічних і соціальних – мають виходити з прогнозу розвитку цього сектору. Очевидно, що майбутнє лісового сектору – в його кластеризації.
4. Лісовий кластер Карпатського регіону.
Зрозуміло, що кластер є дійсним інструментом підвищення конкурентоспроможності галузевих виробництв в регіоні.
Проведений в Карпатському регіоні кластерний аналіз лісового сектору та подані у кінці 2008р. рекомендації для кластерного менеджменту створюють передумови для формування регіональних та міжрегіональних кластерів.
Лісова політика, що здійснюється владою в чотирьох областях регіону, спрямована на підвищення ролі лісового сектору в його економіці. Виходячи з оцінки лісового сектору Карпатського регіону як можливого лісопромислового кластеру, слід здійснити відбір можливих стратегій управління підприємствами лісового кластеру.
У найближчій перспективі більшість природних ресурсів будуть наближені до вичерпання, а значення лісових ресурсів буде зростати. Лісові ресурси (на відміну від таких ресурсів як нафта, газ, руди та ін., що не відтворюються) є такими, що поновлюються, але потребують організації та постійного проведення лісовідновлювання, лісовиробництва, лісовирощування, охорони і т.п. Такий вид діяльності не властивий по своєї суті будь-якому заготівельнику, з чого випливає постійно здійснювана політика – збереження функцій управління лісовідновленням та відокремленням від неї функції виробничо-господарської діяльності лісозаготівельних підприємств.
Як свідчать матеріали кластерного аналізу лісового сектору Карпатського регіону, його регіональна важливість поступово зростає. Це значно підвищує конкурентноздатність цього регіону.
Процес поступової консолідації усіх компаній лісового сектору значно прискорюється. Це дозволить ширше використовувати сучасні методи залучення інвестицій: стратегічне партнерство, створення пулів інвесторів, формування інтегрованих структур. Майбутнє лісового кластеру Карпат полягає у забезпеченні глибокої комплексної переробки сировини, у формуванні сучасних форм лісництва, введенні лісової сертифікації як необхідного компоненту підвищення експорту продукції на вимогливі ринки Європи.
На сам кінець хотілось би висловити декілька побажань:
– слід визнати важливу роль лісового кластеру Карпатського регіону як в регіональному, так і всеукраїнському аспекті;
– необхідно розробити механізм інтеграції дослідницьких програм чотирьох областей Карпатського регіону України у єдиний науковий простір;
– створити цільові програми підтримки міжгалузевої та внутрішньогалузевої співпраці в Карпатах;
– усіляко сприяти розвитку співпраці лісового кластеру Карпатського регіону з відповідними лісовими кластерами Європи в рамках програм FTP „Можливості 7РП” та підпрограми „Древо мудрості” та ін.
