Skip to content

Кластери в глобальній економіці

1.3.5.  Інтеграція економічної і соціальної політики


В умовах існуючої дійсності нерозумно і недалекоглядно робити розмежування між економічною і соціальною політикою в суспільстві. Іноді економічна політика розуміється у вузькому значенні, як зведення до мінімуму втручання держави, лише в такому контексті можливо розглядати економічну і соціальну політики нарізно. Але якщо перед нацією поставлена мета — всемірно підвищувати продуктивність, то, безперечно, людським трудовим ресурсам країни надається фундаментальна роль. При такому підході абсолютно очевидно, що виконання національних програм економічного і соціального удосконалювання має бути гранично синхронізованим. Виходячи з цього, надалі не слід розглядати удосконалення шкільної освіти як проблему лише соціального плану. Активізація шкіл у рамках нової моделі розвитку повинна бути складовою національної економічної політики. Аналогічні кроки мають бути зроблені й стосовно охорони навколишнього середовища, проблем національної охорони здоров’я та ін. На наш погляд, у рамках нової моделі соціально-економічного розвитку можна відмовитися від застарілого поділу суспільства на соціальні групи. Це не тільки розділяє, але і протиставляє одні групи іншим, провокує штучні конфлікти. Щоб створити, управляти, користуватися продуктивною економікою, нація має потребу в населенні з належним рівнем освіти, однаковою мірою наділеному здоров’ям, почуттям відповідальності й захищеності. Така синхронізація програм економічної і соціальної політики і їхнє неухильне зближення в умовах посилення глобалізації показані схематично на рисунку 1.7.

Сучасна модель соціально-економічного розвитку країни на етапі глобалізації викликає жвавий інтерес не тільки теоретиків, але також політиків і практиків. На перший план виступають аналіз зрушень у сучасному розвитку і запозичення досвіду побудови системи суспільного відтворення, що саморозвивається, і забезпечує мотивацію інноваційного механізму й ефективність усього спектра соціально-економічних процесів. Вихідним пунктом при побудові такої моделі є вимога забезпечення ефективності кожної стадії інноваційного відтворювального процесу, починаючи від фундаментальної ідеї до тиражування нової продукції, послуги, соціального чи іншого нововведення. Завдяки такому підходу ламається застаріле стереотипне уявлення про безперечне домінування ринкового компонента в сучасному розвитку. Специфіка всеохоп- люючої інформаційної революції полягає в істотному підвищенні рівня вимог до діяльності і потреб людини, а також у створенні зростаючого потенціалу можливостей для творчої самореалізації, дозвілля й інших форм розвитку особистості. Таку ситуацію можна визначити як випереджаюче зростання і зміцнення тих елементів суспільної структури, що базуються на неринкових відносинах, орієнтирах, стимулах, мотивах і індикаторах з вираженою тенденцією до подальшої розбудови суспільства, де ринкова орієнтація буде поступово витіснятися неринковими механізмами розвитку. З поступовим перетворенням приватних стимулів розвитку і принципів економічного лібералізму будуть удосконалюватися права інтелектуальної власності на результати творчої праці, тобто на соціальні, наукові, культурні, технічні й інші інновації. У розглянутій моделі передбачається гармонічне збалансування відносин власності з механізмами саморуху соціально-економічної сфери, врахування моральних факторів, а також життєвих умов теперішніх і майбутніх поколінь. Модель, крім основних параметрів, також включає коригування, що зумовлене впливом різного роду стимуляторів чи депресантів результативності потоків витрат і вигод, тобто свого роду поправочних коефіцієнтів, що відносяться до соціально-економічного і психологічного факторів (ступінь розвитку свідомості, культури, громадянської зрілості населення, його кваліфікації, рівень соціальної конфліктності і т.д.).

У моделі є виробничо-економічна сторона, зв’язана з економічною динамікою. У цьому ракурсі вся структура господарювання, весь трудовий і матеріальний потенціали країни підрозділяються на декілька відтворюючих сфер, що сприяють функціонуванню головних факторів зростання національної продуктивності праці. Це сфери:

  • освіти і підготовки кадрів;
  • науково-технічного розвитку:
  • організаційно-управлінських структур;
  • охорони здоров’я людини, захисту навколишнього середовища і природних ресурсів;
  • масового виробництва продукції і послуг.
Рис. 1.7. Нова інтеграція економічної та соціальної політики

Наведена структура народного господарства становить лише основу відтворювального потенціалу країни, причому кожна із сфер, що входять до нього, має свою внутрішню побудову, кадри, матеріальну базу, економічні механізми і специфічні технологічні процеси.Другою стороною моделі є соціально-економічна. Вона відбиває стан механізму саморозвитку і регулювання соціально-економінного укладу, а також дію сил, що раніше відносилися до політичної, правової, культурної діяльності. Ця сторона моделі втілює економічні стимули й інтереси, а також структури і методи управління, що сприяють реалізації цих інтересів.

Ці компоненти, в поєднанні, складають тривимірну, об’ємну структуру соціальних і економічних відносин, що містить у собі як елементи системи, так і механізми її розвитку, які створюють стимули для вдосконалення людини і суспільства в цілому.

Для України, що знаходиться на перехідному етапі до сучасного ринкового типу господарства, вкрай важливо оцінити ефективність проведених ринкових реформ щодо відповідності отриманих результатів національним інтересам і рівня соціально-економічних втрат. За період реформ 1992—2003 рр., що породили значні соціальні проблеми (різке розшарування суспільства, падіння рівня життя, драматичне посилення міграції, неконтрольоване зростання безробіття та ін.), владі України так і не вдалося створити надійні передумови і умови для економічного піднесення. До того ж значно знизився потенціал реформування, оскільки впав рівень підтримки реформ, була підірвана довіра до них народу. А світовий досвід показує, що без такої підтримки будь-які реформи приречені на провал.

У чому ж полягають причини невдач перетворень в Україні? Безперечно, в їхній основі лежать як методологічні, так і організаційні прорахунки українських реформаторів, ускладнені ігноруванням ними світового досвіду прогресивних соціально-економічних перетворень. Назвемо їх, це:

  • ігнорування ролі соціальних факторів і змін у людині, головному носієві нових потреб й інновацій;
  • очевидна недостатність зусиль щодо створення законодав- чо-інституціонального середовища, що забезпечує стабільність економіки і суспільства;
  • ослаблення ролі держави, яка все ще в пошуку належної стратегії і досі не перетворилась в орган, що визначає “правила гри” для всього суспільства.

Вступивши в XXI століття, Україна знову опинилася перед вибором шляху свого розвитку. З урахуванням її історичного минулого, традицій і високого потенціалу науки й освіти, ступеня розвалу її економіки пошук нової моделі розвитку України йде в напрямі посилення соціальної орієнтації економічного розвитку, відновлення економічної могутності і фінансової незалежності держави.На цьому етапі є неприпустимою недооцінка ролі соціальної складової економічних трансформацій. Повинні бути чітко визначені цілі, що відповідають інтересам населення, а також дані для необхідного чіткого обґрунтування шляхів мобілізації соціального потенціалу для досягнення поставлених цілей. Для вирішення цих проблем слід виходити з того, що:

  • необхідно здійснити перехід на нову модель соціального ринкового господарства на основі розвинутого цивільного суспільства і правової держави;
  • соціальний фактор має стати найважливішим важелем впливу на економічні перетворення в країні;
  • модель розвитку повинна ґрунтуватися на узгодженні принципу соціальної справедливості із забезпеченням балансування ринкової ефективності і соціальної гармонії, з поєднанням свободи підприємництва, соціального партнерства, особистої відповідальності й науково обґрунтованого державного регулювання в економіці;
  •  необхідно посилити роль держави, яка має стати гарантом підтримки законності і порядку в країні;
  • метою суспільства має бути забезпечення соціального захисту слабких, соціальна підтримка економічно активного населення, мобілізація соціальних факторів на розв’язання економічних завдань; формування ринку, який функціонує з мінімальними соціальними ризиками; подальший розвиток соціального потенціалу, пріоритетний розвиток науки, освіти, культури, охорони здоров’я.

Таким чином, перехід України на шлях стабільного розвитку, пожвавлення її виробництва вимагають розробки і реалізації конструктивної державної стратегії, узгодження соціальної, економічної, промислової та інноваційно-інвестиційної політики для ефективного рішення існуючих проблем. Винятково гострою є проблема створення повноцінних ринкових інститутів у країні, розвиток яких забезпечить становлення цивілізованих ринкових відносин, без яких економічне зростання неможливе. Перехідний стан української економіки дає можливість, ґрунтуючись на культурно-історичних традиціях країни, критично використовувати світовий досвід і вибрати найбільш привабливі і прийнятні для України елементи інституціональної системи, властивої розвинутим країнам із соціально-орієнтованою економікою29.

При розробці української моделі корисними можуть стати деякі елементи жорсткої ринкової американської моделі, орієнтованої на самозабезпечення при розвинутих ринкових механізмах і політичній волі. Привабливою рисою німецької моделі соціального ринкового господарства є раціональне поєднання принципів ефективного ринкового порядку і соціальної справедливості, що дозволяє мінімізувати негативні соціальні наслідки, що могло б знайти певне відображення в українській моделі, що формується. Безперечно, можна відшукати придатні для української моделі елементи інституціональної системи й у шведській моделі “загального добробуту”, що демонструє вирішення соціальних проблем за рахунок максимально можливого перерозподілу доходів.

Активне запровадження світового досвіду розбудови соціальної ринкової економіки надає Україні шанс використати наявне в її розпорядженні як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни, досягти тісної інтеграції економічних і соціальних факторів. У свою чергу, єдиний підхід до економічної і соціальної ефективності в країні робить можливим перехід соціальної сфери до активного саморозвитку. Цей революційний перехід до сучасної форми соціально-економічних відносин дозволить у короткий термін подолати шлях до майбутнього країни, до високої якості життя з повним набором благ і послуг.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9