Кластеризація в умовах глобалізації

2.5.5. Взаємодія та взаємодоповнюваність створюють ефект масштабу

Мета будь-якого демократичного суспільства — забезпечити високий рівень життя членів суспільства, для чого необхідно створити умови для ефективного виробництва товарів і послуг. Зрозуміло, що надалі отримані доходи повинні бути використані відповідно до існуючих прийнятних і обгрунтованих критеріїв. У новому XXI сторіччі підприємства, орієнтовані на виробництво наукоміст- кої продукції, усе активніше витісняють з ринку компанії, що раніше превалювали в економіці, які займалися випуском масової
продукції і були створені за принципом піраміди.

Перехід до “нової” економіки, що розпочалася в промислово розвинутих країнах ще в 90-ті роки, стимулювався лібералізацією ринків, що посилювалася мобільністю капіталу, глобалізацією стандартів, розвитком телекомунікацій. У виникаючих повсюдно нових підприємствах, покликаних займатися випуском продукції, що багато коштує, й організованих за принципом мережевих структур (і їхньої вищої форми — кластерів), централізоване зосередження власності і контроль на всіх ступенях по вертикалі виявилися нездійсненими (це автор демонструє на рис. 2.10).

Рис. 2.10. Перехід від “старої” до “нової” економіки

Перевага в “новій” економіці перейшла в руки тих, хто краще за інших освоївся на ринку з навичками, що дозволяють швидше від інших оцінювати обстановку й найефективніше вирішувати назрілі проблеми.

Що ж варто робити підприємцям, щоб в існуючих умовах їхні компанії стали ефективними? Підприємство, що виготовляє конкурентоспроможну продукцію, залежить від чотирьох детермінант, сформульованих М. Портером, які, маючи загальний характер і формуючи навколишнє середовище, змушують компанії конкурувати між собою. Перший детермінант ромба М. Портера (параметри факторів виробництва) представляє такі компоненти,
необхідні для діяльності компаній: робоча сила, природні ресурси, капітал, інфраструктура, інформація. Наявність цих і інших факторів, безсумнівно, впливає на конкурентні переваги фірми. Однак, використовуючи їх і виробляючи продукцію, компанія несе при цьому певні витрати. У традиційній економіці частка свого роду невловимих, нематеріальних витрат, наприклад, витрат на пошук інформації, на постійний обмін нею з партнерами, відстеження дій конкурентів і вироблення на цій основі намірів, стратегії і тактики становить дуже істотну частину витрат, які доцільно віднести до витрат на взаємодію.

Глобалізація, що принесла елементи “нової” економіки, стимулювала стандартизацію не лише виробництва, але і ділових процесів, тобто запустила механізм зниження витрат на взаємодію між компаніями, що, у свою чергу, ще більше підштовхнуло їх до консолідації зусиль у рамках кластерів. Слід зазначити, що кластери сприяли підвищенню продуктивності компаній не лише через спрощену взаємодію у спільному використанні факторів виробництва, але і завдяки тому, що вони сприяють підвищенню взаємо- доповнюваності у виконанні різних видів діяльності учасниками кластерів. Подібна взаємодоповнюваність щодо вироблюваної продукції, здійснювана з метою підвищення купівельного попиту, активно використовується також у сфері надання послуг, у дизайні продукції, у післяпродажному обслуговуванні.

Збільшення розміру компаній — це, звичайно, і підвищені зобов’язання. Для того, щоб більш м’яко ввійти в ринок, не тільки малі й середні, але і великі компанії поєднуються в мережеві системи, кластери з метою взаємодії і взаємодоповнення один одного. У результаті, і великі компанії (“джамбо”), що страждають через бюрократизм, який змушує їх бути повільними і незграбними, стають гнучкішими і швидше реагують на запити ринку. Такий приклад дає об’єднання зусиль двох гігантів Microsoft і Accenture (раніше AndersenConsulting) з метою взаємодоповнення один одного на базі використання новітніх технологій Microsoft і досвіду в кон- салтингу компанії Accenture. Мета цього нового мережевого утворення Avenade — вийти спільно на світовий ринок із пропозицією нових програмних продуктів в галузі електронної комерції й інших інтеграційних комп’ютерних ідей для впровадження їх великими компаніями. За попередніми оцінками, потенційний ринок цієї продукції, що пропонують Microsoft разом з Accenture, перевищує 20 млрд дол. Слід зазначити, що у нової акції двох гігантів, що об’єдналися, є й конкуренти, насамперед, в особі IBM, а також п’яти гігантів, що входять до групи “Big Five” (фінансово-консалтингові корпорації).

Питання в тім, чи зможе нова мережева структура бути кращою від своїх конкурентів? Теоретично в нинішніх умовах це цілком можливо здійснити. Microsoft прагне як розширити своє панування на ринку персональних комп’ютерів, так і зайняти нішу в галузі потужних комп’ютерів — з метою їхнього застосування у великому бізнесі. Зі своєю платформою Windows-2000 Microsoft має всі підстави розраховувати на такий прогрес. З 2001 р. Microsoft розпочав широку телевізійну рекламу (вартість якої оцінюється у 200 млн дол.) у розрахунку на освоєння швидко зростаючого ринку програмних продуктів для підприємств. Фахівці вважають, що боротьба в цьому секторі програмних продуктів буде набагато гострішою, ніж це було раніше на ринку програмних продуктів для desktop іnotebook. Об’єднання зусиль з Accenture є серйозним кроком у цьому напрямі, оскільки ця глобальна компанія надає консалтингові послуги в усьому світі та давно здійснює дослідження у сфері розробки найбільш оптимальних програмних продуктів для компаній і підготовки планів розвитку фірм.

На розробку концепції взаємодії в новій мережевій структурі пішло близько року (із середини 2000 р.). Група концептуалістів- аналітиків (cross-market unit) найретельніше розробляла деталі проекту, на реалізацію якого пішло 36 місяців. На думку фахівців, якщо проект виявиться успішним, і передбачуваний ринок у 20 млрд дол. стане дітищем новонародженого кластеру, то буде необхідним ще один рік для детальної структуризації ринку і розробки його чітких основних нормативів (2006 р.). Хоча ці основні засновники кластеру взаємодоповнюють один одного в цьому проекті і є вихідцями з однієї країни — США, обидві компанії значно відрізняються одна від одної за структурою і переслідують різні цілі. Так, Accenture є незалежною компанією, що використовує свої кошти й орієнтується на розрахунки без відстрочки платежів. Тоді як Microsoft, керована її провідним співзасновником Біллом Гейт- сем, є в основному технологічною і виробляючою готовий продукт компанією, що очікує платежі і повернення коштів від своїх інвестицій протягом 5—7 років¹⁹.

Наочним прикладом посилення ефекту масштабу виробництва за допомогою кластеризації може служити практика штату Коннектикут (США), що дозволила ряду його кластерів не тільки розширити виробництво, але й використовувати ефективніше інновації. Прикладом подібного кластеру може бути машинобудівний, створений навколо фірм, серед яких провідними були Trumpf Inc і Wiremold Co. Цей кластер є одним із семи успішно працюючих кластерів, що одержали значну підтримку в уряді штату, і за рахунок взаємодії між компаніями, що беруть в ньому участь, зуміли скоротити цикл виробництва верстатів з 5-ти днів до 2-х, узявши на озброєння виробничі технології однієї з компаній-учасниць кластеру. Як заявив на черговому річному форумі кластерів штату керівник фірми Дан Дечампс: “Ви не маєте наміру ділитися досвідом своєї ділової практики, якщо Ви не в кластері, у якому Вам завжди готові показати приклад, як треба робити все найкращим чином. У кластері Ви обмінюєтеся думками про те, що може працювати і що не може працювати. Але найпереконливішим я вважаю те, що Ви наочно можете побачити результати роботи в іншій компанії. Беручи участь у кластері, навіть знаходячись у різних видах бізнесу, ми, власне кажучи, зазнаємо аналогічних труднощів, які необхідно переборювати, оскільки розходження існують тільки в умовах праці і деяких пререквізитах, тоді як інші проблеми схожі”²⁰.

2.5.6. Наявність сучасної інфраструктури

Удосконалення економіки кожної країни залежить від сучасної, такої, що постійно розвивається, інфраструктури. В умовах наростаючої глобалізації в передових країнах інфраструктура складається, насамперед, із сучасних засобів телекомунікацій, транспортування, логістики, які, об’єднавшись, забезпечують ринку унікальні технологічні можливості, що дозволяють підвищити конкурентоспроможність національних економік на міжнародних ринках.

Історично, на ранніх етапах індустріалізації, центральні уряди відігравали провідну роль у розвитку національної інфраструктури.

Ефективна кластеризація економіки країни неможлива без сучасної інфраструктури. Сьогодні не лише уряди, але й фірми, і мережеві структури фірм відіграють велику роль у створенні і розвитку інфраструктури.

З посиленням глобалізації і регіоналізації, що прискорили приватизаційні процеси, як різні групи фірм, так і сучасні клас- терні структури (втім, і окремі приватні компанії) стали все більше інвестувати капітал у різні спеціалізовані види інфраструктури. Особливо націлені на це кластерні структури, одним з основних завдань яких є створення факторів виробництва, що забезпечують його високу рентабельність. Завдяки подібним ініціативам кластерів фірми одержують доступ до таких можливостей, як особлива спеціалізована інфраструктура (у вигляді рад експертів з місцевих університетів), здійснюють поповнення своїх підрозділів працівниками, підготовленими на базі місцевих навчальних програм та інших громадських послуг за досить низькими витратами. Звичайно, можливості, створювані в кластерах, також вимагають певних витрат, однак витрати на реалізацію цих можливостей для фірм- одержувачів, що виникають в кластерах, є незмірно менші, ніж витрати на придбання в незалежних комерційних структурах, які не входять до кластерів. І все-таки основні витрати на створення спеціалізованої інфраструктури, як правило, у більшості країн бере на себе держава, вкладаючи чималі кошти в розвиток інформаційних послуг, освітніх програм, виставочних заходів та інших видів послуг, що сприяють підвищенню репутації регіонів і територій. На такій підготовленій базі легше створювати і розвивати кластерну структуру. Особливу роль у сучасних умовах відіграє так звана спільно використовувана інфраструктура, що покликана обслуговувати агломераційні утворення за рахунок спільних трудових пулів і місцевих об’єднань постачальників. Такі місцеві можливості колективно використовуваної інфраструктури дозволяють досягати вищого рівня спеціалізації і на цій основі — ефективності виробництва. Приміром, значний трудовий пул надає можливість найбільшому у світі кластеру з виробництва кінематографічної продукції в районі Лос-Анджелеса збирати на знімальному майданчику унікальні за складом робочі колективи для виробництва кожного фільму.

Важливу роль у спільно використовуваній інфраструктурі відіграють також і об’єднання місцевих постачальників, що в змозі найефективніше надавати промисловим кластерам необхідних товарів і послуг. Це дуже важливо для таких галузей промисловості, в яких компанії-виробники знаходяться в безпосередніх близькості і контактах зі своїми найбільшими клієнтами (виробництво хімікатів, добрив, деяких видів фінансових послуг), або ж для галузей промисловості і, природно, для кластерів, де відбуваються швидкі зміни технологічного порядку чи зміни обсягів інвестицій. Колективно використовувані інфраструктури забезпечують таку підтримку, яка практично завжди перевищує можливості одиничної компанії. Це знаходить підтвердження в діяльності кластерів, що забезпечують транспортно-перевантажувальні послуги (Гонконг і Сінгапур), хімічних кластерів США на узбережжі Мексиканської затоки, харчових і квіткових кластерів у Нідерландах. На колективно використовувану інфраструктуру найширше орієнтована більшість світових туристичних кластерів.

Як правило, всі промислово-розвинуті країни, що активно використовують у своїй економіці кластерну модель виробництва, орієнтовані і, більш того, активно проводять енергійну політику щодо збільшення інвестицій в інфраструктуру з метою підвищення добробуту країни. Найбільш активними в цьому відношенні за останнє десятиліття були Японія, Південна Корея, Сінгапур, а також країни Північної Європи. їм поки значно поступаються Великобританія й Італія (у процентному відношенні) за розмірами інвестицій в інфраструктуру. У тих галузях промисловості Італії, де є конкурентні переваги, кластери, промислові асоціації, влади відповідних провінцій останнім часом стали активніше кооперуватися з метою поліпшення чи створення власної спеціалізованої інфраструктури, особливо в тих регіонах, де національний уряд не приділяв раніше належну увагу розвитку інфраструктури.

У новому тисячоріччі інфраструктура стає чимось значно більшим, ніж просто телефонний зв’язок і шляхи. Інфраструктура регіону в нових умовах здійснює всезростаючий істотний вплив на ефективність і стійкість функціонування компаній і організацій. Інфраструктуру регіону складає:

ринкова інфраструктура;
транспорт і зв’язок;
торгівля;
будівництво;
промисловість;
громадське харчування;
побутове обслуговування;
сільськогосподарське виробництво;
наука й освіта;
охорона здоров’я;
культура.

Рівень розвитку перелічених напрямів інфраструктури регіону впливає на стійкість роботи структур, що знаходяться в регіоні, формуючи необхідні соціально- і морально-психологічні фактори. Від якості інфраструктури регіону залежить ефективність функціонування всієї регіональної системи в цілому. Завдяки цілеспрямованій роботі з розвитку культурних і рекреаційних можливостей своїх регіонів деякі землі ФРН (Баден-Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалія і Баварія) зуміли за допомогою активної інфра- структурної політики залучити на постійне місце проживання і до роботи багато талановитих фахівців. Можна стверджувати, що при удосконалюванні інфраструктури регіонів ефективність глобальної економічної системи буде незмірно зростати.

Хоча в Україні останнім часом було здійснено ряд заходів щодо інституціалізації системи підтримки підприємництва, проте в цілому стан економіки країни вимагає переходу до цілісного комплексу заходів, спрямованих на його активну підтримку на національному і регіональному рівнях, з формуванням необхідних елементів інфраструктури цієї системи. На теперішній час в Україні вже сформувалася конкретна структура підтримки підприємництва на національному рівні, котру складають:

Державний Комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва (Держпідприємництво);
Торгово-промислова Палата України (ТПП);
Український Союз промисловців і підприємців (УСПП);
Український Фонд підтримки підприємництва (УФПП);
Союз підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України;
Союз орендарів і підприємців України та ін.

Однак на регіональному рівні формування елементів інфраструктури розвитку підприємництва проходить досить нерівномірно, незважаючи на те, що місцеві адміністрації намагаються, при дефіциті коштів, надати посильну підтримку підприємництву. Це сприяння може виражатися не лише в заохоченні створення і функціонування громадських об’єднань підприємців, але й у наданні конкретних матеріальних благ, зокрема у виділенні робочих приміщень, земельних ділянок, місцевої сировини й інших ресурсів, створенні навчальних центрів та ін.

Ця робота в регіонах поки що має хаотичний, безсистемний характер і значною мірою залежить від ініціативи і зацікавленості муніципального керівництва. Назріла необхідність створення муніципальних центрів сприяння розвитку підприємництва, що виконують свої функції на комерційній основі. У таких центрах бажано налагодити функціонування служб, орієнтованих на певні види робіт, а саме: на надання юридичної допомоги (господарське і трудове право, захист підприємців у правоохоронних органах); навчання і підвищення кваліфікації підприємців (стажування, учбово-методичні матеріали); надання маркетингово-комерційних послуг (дослідження ринків, підбір партнерів, організація ярмарків і виставок); організацію виробничо-технічної допомоги (інжинірингові й лізингові послуги); забезпечення фінансово-кредитної підтримки.

Діяльність такого муніципального центра може містити й інші види послуг, доцільність надання котрих на прибутковій основі має визначатися потребами регіону. Головна мета такого центра полягає в об’єднанні навколо себе підприємств, ділових людей і наявного інтелектуального потенціалу для практичного сприяння процесу місцевого розвитку підприємництва. Цей центр, як і створена в м. Хмельницькому громадська організація “Поділля Перший” (PP NGO), не обмежує себе лише рамками підтримки і надання послуг малому підприємництву, але, здогадно, передбачає сформувати навколо себе своєрідну мережу фірм неформально, а, при можливості, і формально пов’язаних між собою по горизонталі, тобто кластерів. Такі мережі фірм, разом з муніципальними центрами чи NGO, повинні складати інфраструктуру малого і середнього бізнесу, реалізуючи основні ринкові функції.

Ці центри мають здійснювати пошук найбільш ефективних форм співробітництва малих і середніх підприємств, підготовку місцевих інвестиційних проектів, формування горизонтальних зв’язків між технологічно спорідненими підприємствами регіону на основі товарного обміну. В інфраструктурі системи розвитку підприємництва в регіоні ефективною формою підтримки ділової активності є також технопарки і бізнеси-інкубатори, у надрах яких, як правило, і зароджуються майбутні кластери.

Таким чином, регіональна політика щодо розвитку МСП повинна полягати у підтримці та стимулюванні ділової активності, що сприяють розвитку підприємництва на основі всебічного врахування місцевих особливостей, а також комплектності, збалансованості і довгострокового характеру її реалізації.

У контексті швидких глобальних економічних і організаційних перетворень усе значнішу роль починає відігравати урбанізація. Закономірно, що інтелектуальний, економічний і трудовий капітал сконцентровано у містах. Більшість нових ідей, як правило, народжується в містах. Багато міст займаються розробкою нових стратегій економічного розвитку і пошуком нових економічних ніш. В даний час міста є одним з істотних джерел зростання економічної конкурентоспроможності як на національному, так і на глобальному рівнях.

Глобалізація стала причиною формування ще одного унікального феномена, який можна охарактеризувати терміном “місто- підприємець”. Таким містам удається мобілізувати місцеві соціальні, політичні й економічні ресурси в єдиний комплекс. Це особлива категорія міст, здатних виявляти активність, що випереджає події, а також прагнучих розробляти чітку стратегію економічного розвитку і забезпечувати їй довгострокову підтримку. Практично міс- та-підприємці в економічному плані найбільше нагадують кластер кластерів. Поява таких міст на етапі глобалізації обумовлена низкою факторів. Насамперед, у новому тисячоріччі вплив на місцевий рівень структурних зрушень світової економіки став настільки суттєвим, що регіональні лідери дійшли висновку розробляти власні стратегії економічного піднесення міст, а не залишатися осторонь в очікуванні можливих і нерідко помилкових рішень, що будуть прийняті на національному рівні. Посилена на цьому етапі політична й адміністративна децентралізація, що відбувається в багатьох державах, принесла містам додаткові обов’язки, на жаль, не завжди забезпечені ресурсами. Однак вона ж і надала владі міст небачені раніше можливості, що, природно, сприяло активізації їхньої діяльності. На появу і розвиток міст-підприємців також зробило істотний вплив посилене зростання економічної конкуренції між містами через активізацію діяльності регіональних об’єднань, таких як ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР. З’явилася необхідність розробки нових стратегій, які б дозволили містам ефективніше конкурувати на регіональних ринках, що швидко формуються.

Головною метою підприємців чи центрів кластеризації, безперечно, є посилення їхньої економічної конкурентоспроможності (мегакластер). Для досягнення цієї мети міста-підприємці з їх мегакластером прагнуть відповідати таким характеристикам:

економічна диверсифікованість виробничого сектора і сектора послуг, насамперед, у галузях, що характеризуються високою доданою вартістю, а також розширення номенклатури товарів, призначених для експорту чи імпортозаміщення;
правильно організовані інституціональні мережі (кластери). Конкурентоспроможні міста мають потребу в розвитку різноманітних зв’язків між приватними фірмами, науковими, навчальними закладами й урядом для ефективнішого використання знань й інтелектуальних здібностей освічених людей;
наявність кваліфікованої робочої сили. Найбільших успіхів у цьому сягають ті міста, в яких сконцентровані люди, здатні працювати в галузях і сферах, що вимагають найвищої кваліфікації й уміння використовувати сучасні інформаційні технології, тобто там, де конкуренція буде зростати й у майбутньому;
правильно організоване середовище проживання. Міста-підприємці мають бути пристосовані не тільки для ділової активності, але і для життя в них. Таким містам потрібні певні економічні, соціальні і культурні умови для залучення й утримання в них потенційно мобільної робочої сили. Соціальна згуртованість і економічна конкуренція — це взаємодоповнюючі, а не взаємовиключні сутності міст-кластерів;
організаційні можливості для мобілізації й об^уєднання державних, приватних і місцевих ресурсів для довгострокового співробітництва із спільного вироблення стратегії соціально-економічного розвитку;
якісна організація комунікацій. У це поняття включені фізичні комунікації — шляхи, аеропорти, залізничні вузли, водний транспорт, електрозв’язок. До того ж, комунікації відображають рівень культури виробництва, рівень культури суспільства в цілому. Міста-підприємці зобов’язані розвивати свої міжнародні зв’язки, визначати ключові напрями виходу на регіональні і глобальні ринки.

Успішно розвиваються ті міста-підприємці, які найактивніше включаються в міжнародні мережеві організації, поступово переростають у центри прийняття рішень. Головне завдання таких міст — формування стратегії оптимізації взаємовідносин між регіональними економічними інтересами й інтересами, що відбивають глобальний характер світової економіки. Початок третього тисячоріччя, як вважає автор, став періодом розвитку міст-підприємців (див. рис. 2.11).

Рис. 2.11. Види флагманських проектів, що сприяють розвитку міських кластерів

В цілому міста виграли в процесі глобалізації. Вони є вузлами зв’язку і транснаціональних транспортних мереж, а також центрами прямих контактів важливих компаній. Крім того, міста — це інноваційні центри, де присутні сучасні сервісні структури, необхідні для ефективного бізнесу. Звичайно, не всі міста однаково виграють від глобалізації. Позиції переможців пов’язані з розташуванням міст, а також з кількістю та прибутковістю компаній, додатковою вартістю, яку вони в цих містах здобувають.

Дуже важливо також, щоб компанії-учасниці були б задіяні у сфері міжнародного розвитку — кластерах, таких як фінансові служби, культурні інституції, міжнародні high-tech виробництва, структури, пов’язані з охороною здоров’я, освітою, дослідженнями та інше.

Дуже велике значення для кластеризації міст мають так звані “флагманські” проекти, які орієнтовані на майбутнє. Прикладом таких проектів можуть бути ЕКСПО-98 в Лісабоні, “Культурна столиця Європи” в Копенгагені, Олімпіада-2004 в Афінах. Ці проекти значно покращують економічні структури і вигляд міста, тривало і відчутно впливають на імідж міста, забезпечують його оновлення і відродження. Деякі міста, наприклад Мюнхен та Санкт-Петербург (300-річчя його заснування), мали навіть “ланцюги флагманських проектів” європейського масштабу.

2.5.7. Скорочення вартості трансакцій

Неодмінною умовою трансформації економіки є нововведення. Це породжує потреби у фінансуванні, необхідному як для технологічного оновлення, так і для реорганізації бізнес-процесів компаній. Нова техніка дозволяє не просто перетворювати ділову практику, а надає можливість удосконалювати процес вироблення і реалізації товарів і послуг, структуру і цілі підприємства, динаміку конкуренції, тобто, власне кажучи, змінює природу підприємства. Заради цього кожна компанія вишукує будь-які фінансові й організаційні можливості для підвищення своєї конкурентоспроможності. Наприкінці двадцятого століття більшість підприємств своїм головним завданням вважали скорочення витрат і зниження собівартості продукції. Так виникли методики “розукрупнення”, “оптимізації”, “реформування” і “перетворення” компаній, хоча під усім цим розумілося одне — зниження собівартості за рахунок скорочення штатів. Однак із розвитком глобалізації і формуванням нового суспільства знань компаніям доводиться зосереджуватися не лише на зниженні витрат за рахунок скорочення числа працюючих, але і на необхідності зростання виробництва і збільшення прибутку.

Для багатьох компаній зниження собівартості і вартості трансакцій і зараз залишається головним засобом досягнення успіху в конкурентній боротьбі. Однак в умовах конкуренції, що загострюється, і особливо в галузях, найбільш витратних (наприклад, роздрібна торгівля), фірмам приходиться відходити від колишніх стереотипів (наприклад, будувати нові магазини) і переключатися на нові форми роботи, організовувати електронну торгівлю, використовувати найсучасніші методи маркетингу і реалізації товарів. Якщо ж у таких випадках не йти на витрати, яких вимагає ситуація на ринку, то фірми в погоні за зниженням собівартості можуть втратити обсяги реалізації, прибутки, досягнуту конкурентоспроможність і, у підсумку, скоротять свою частку на ринку або остаточно втратять живучість. Домагатися низької собівартості і високої конкурентоспроможності на ринку можливо, хоча і вкрай складно. Фірми можуть поліпшувати технологічні процеси чи виробничі методи шляхом одночасного зниження собівартості і збільшення різноманітності конкурентоспроможної продукції. Прикладом цьому може служити діяльність японських суднобудівних компаній, що зуміли на базі впровадження стратегії диференціації виробництва запропонувати ринкові широку номенклатуру різних типів суден високої якості за помірними цінами. У свою чергу, корейські верфі, здійснюючи стратегію зниження собівартості, також пропонують ринку різноманітні типи суден задовільної якості і за цінами нижче, ніж у японських виробників. На світовому ринку є й інші серйозні верфі-конкуренти (приміром, скандинавські, китайські й ін.), однак у них чи занадто високі ціни, чи якість суден значно поступається японським і корейським.

Кластерні структури дозволяють досягати значних результатів у зниженні вартості трансакцій при виробництві різних видів продукції, завдяки тому, що фірми, які входять до кластеру, і їхні постачальники функціонують поруч і частота їхніх взаємних контактів досить висока. У зв’язку з цим, витрати як на переговорний процес, так і на виконання контрактних зобов’язань можуть бути значно зменшені. Цей ефект ще більш посилюється завдяки близьким дружнім відносинам, довірі й іншим соціальним зв’язкам, що впливають на підприємців, які належать до суміжних соціальних груп, що входять у кластер.

Робота і життя в італійському кластері скріплені різноманітними, не тільки колегіально-корпоративними, але досить часто і родинними, сусідськими і дружніми зв’язками, що дозволяє скорочувати формальності при оформленні домовленостей. Моральні санкції для порушника тут є набагато суворішими і невідворотними, ніж найжорсткіші рішення суду. З винуватцем ніхто більше не матиме справи. Поширеність неформальних відносин, довіри слугує тією “змазкою”, яка полегшує і прискорює всі процеси перетворень, що йдуть на користь кластерам у цілому. Практика показує, що фірми починають активно тяжіти до кластерів, оскільки ділова атмосфера спільності інтересів створює можливості для співробітництва, що підвищує їхню ефективність. Наприклад, мережеві структури, які функціонують усередині кластерів, сприяють налагодженню кооперування компаній в найрізноманітніших напрямах, таких як фінансування, технологічний розвиток, навчання персоналу, розробка нових виробів, маркетинг, експорт і розподіл продукції.

Доцільно проаналізувати цей процес як одну з унікальних можливостей скорочення вартості трансакцій, що з’явилася в останні роки, для більш ефективного розвитку МСП. Можливість здійснювати перельоти в кілька разів дешевше, ніж за допомогою традиційних авіакомпаній, дозволила МСП активніше включатися в міжнародні торгові операції, проникати в регіони, раніше для них практично недоступні через великі транспортні витрати. Прикладом таких авіакомпаній можуть служити Easyjet, Go, Ryanair, Buzz (UK), Southwest AirLines of Texas(USA) та ін. Як зазначає професор Дж. Швітерманн (J. Schwietermann) з Університету Де-Поля (Чикаго): “Коли літаки зі зниженою вартістю перевезень вийшли на популярні авіаційні маршрути в США, кількість авіапасажирів подвоїлася. Нові авіалінії гальванізували економіку і стимулювали зростання числа робочих місць”. На думку професора Шві- терманна, різке піднесення ряду міст-підприємців у США, таких як Фенікс, а також Цинциннаті і Пітсбург, стало можливим завдяки швидкому поширенню в 90-ті роки таких економічних авіаліній, як America West, Delta Air Lines і US Airways.

Один з найуспішніших недорогих авіаперевізників — компанія Southwest Airlines of Texas, вона добре відома завдяки своїй економічній ефективності, пунктуальності, кваліфікованому персоналу і найголовніше — невисоким тарифам. Середня вартість перельоту в одну сторону на відстань порядку 1000 км близько 85 дол. Один з директорів компанії Southwest Ед Стюарт зазначає: “Представники деяких видів бізнесу … заявляють, що вони не підуть освоювати ринки на нових територіях доти, поки туди не будуть літати Southwest”. Як тільки Southwest відкриває новий маршрут у нове місто, вартість польоту туди знижується на 50—70%, що дозволяє багатьом компаніям розгорнути в цих місцях свої операції. Сьогодні до Southwest звернулися з проханням відкрити нові маршрути 113 міст США. За інформацією компанії, вона в змозі відкрити протягом року тільки 1 чи 2 нових маршрути. На жаль, для пасажирів цих економічних авіаліній існує невелика незручність, зв’язана з тим, що на борту літака в польоті не передбачається надання їжі, вина, газет, однак це не бентежить частих користувачів авіаційних послуг, адже вони отримують усе перелічене в пункті призначення, до того ж вищої якості і за помірною ціною.