Минулого тижня ми обговорювали важливість внутрішньої і зовнішньої мотивації студентів, навели приклади з особистого досвіду і з’ясували, що для початку успішної кар’єри найкращим чином підійдуть інтерншіп програми (стажування). Сергій поділився з нами своїм досвідом стажування в Microsoft, а Артем розповів, що його компанія Cloud Works набирає інтернів вже не перший рік. Ми прийшли до висновку, що в Україні вже багато успішних стартапів, в країні продовжують відкриватися R&D центри, а також багато підприємців які базуються в США не забувають про своє українське коріння.
Однак, існує безліч інших проблем, пов’язаних з малою популярністю серед молодих людей вибирати шлях підприємців. Це і буде тема нашої сьогоднішньої “fireside chat” бесіди.
Дарія Соколенко (ДС): Добрий день, Артем, Сергій, ми знову разом! Продовжимо нашу розмову про те, як же надати впевненості у власних силах і грамотно підштовхнути студентів ставати підприємцями і новаторами, яких так не вистачає Україні.
Артем Нікульченко (АН): З проблемами ми минулого разу визначилися, пора переходити до рішень. Для цього нам потрібні всі перераховані раніше речі – знання, внутрішня і зовнішня мотивація.
Почнемо зі знань.
Щоб у студентів з’явилися знання, потрібно перебудовувати сам процес навчання, й починаючи вже з першого курсу чимало часу виділяти на «проєктне навчання».
Насправді такий тип навчання вже давно на слуху, про нього багато говорять, в тому числі й у Вузах. Проблема в тому, що це не так просто, за цим терміном приховується багато нюансів. В результаті воно стає фарсом — переписуванням все тих же курсових 10-ти річної давності.
Щоб «проєктне навчання» запрацювало необхідно, щоб проєкт був цікавий студентам, а ще краще — щоб вони придумали його самі. Звичайно студентам потрібен ментор, який допоможе з усім розібратися — намалювати use-case діаграму, зрозуміти як скласти MVP, що прибрати, а що додати, скласти план, вибрати архітектуру, розподілити завдання, організувати мітинги та обмін інформацією, показати як вирішувати суперечки, як зробити code review або pivot в разі потреби.
Дуже важливо щоб ця людина не брала виконання завдання на себе, а була консультантом, ментором — показувала студентам напрямок, приховані камені, давала поради, й накладала «вето» на нерозумні рішення (але намагалася цього не робити, й завжди прагнула переконати).
Проблема в тому, що такі знання людина може отримати лише з особистого досвіду та маючи за спиною успішний (й повторюваний) досвід побудови команд і проєктів. Такі люди на вагу золота, в інститутах їх немає, та й будь-яка ІТ-компанія за них готова битися, в результаті можливість «перекупити» такого фахівця інститутом малоймовірна.
Я вважаю, що єдина надія — на соціальну відповідальність. На те, що люди з такими знаннями готові будуть виділяти трохи свого часу та будуть працювати зі студентами. Але для цього необхідно створити, по-перше, атмосферу такої соціальної відповідальності, «розрекламувати» її серед студентів і т.д. По-друге, інститут повинен бути готовий їх прийняти, а тут зовсім біда. Особисто в мене є відчуття, що зниження рівня та якості освіти з кожним роком намагаються компенсувати зростанням бюрократії, а не пошуком менторів для своїх студентів … але це вже інше питання.
Сергій Соколенко (СС): Артем, не знаю, чи допоможе те, що я зараз скажу, але в великих західних компаніях, де я працював, роблять щорічне опитування співробітників запитуючи у них, що на їх думку працює добре, а що ні. Я вважаю, що коли співробітники говорять, що в компанії занадто бюрократичні процеси, то зворотна реакція менеджменту — створити комітет з 10 осіб, й збиратися 2 рази в тиждень до тих пір, доки всі не втомляться й не напишуть новий бюрократичний папірець з описом додаткового процесу, який буде контролювати процеси, що призвели до поганих оцінок. Ось таке життя.
[АН]: Певно наша освітня система і твої західні компанії можуть бути близнюками. Добре, знання, припустимо ми вже обговорили.
Перейдемо до мотивації.
Внутрішня мотивація може складатися з двох частин. Перша — задоволення від роботи над своїм проєктом. Чи буде у студентів ця мотивація — залежить від того, чи зможе ментор цікаво подати цей проєкт. Друга частина будується за олімпійською системою — на олімпіаді виступає один гімнаст, але мільйони тренуються і мріють бути на його місці. Аналогічно, може працювати й тут — успішні приклади студентських проєктів з широко відомими та розрекламованими результатами — підштовхнуть студентів мріяти про успіх.
Однак, спочатку, коли проєктів та менторів ще немає, внутрішньої мотивації може бути недостатньо. З цього випливає, що прийшов час зовнішньої мотивації, в її найпростішій формі — фінансовій. Необхідно виділяти достатній бюджет на студентські проєкти, які відзначилися успіхами — купувати ноутбуки, квитки на конференції, платити високу стипендію. В ідеалі це завдання університету (адже саме імідж університету формується за допомогою успішних проєктів, зробленими в його стінах), але тут надій ніяких немає. Отже, вся надія на соціально відповідального мецената, який буде вкладати гроші в проєкти, які в 99.9% випадків принесуть тільки знання для студентів.
Ось така вийшла у мене відповідь на твоє питання. Думаю, ти не сподівався, що у мене буде відповідь в одне речення (це ми ще не торкнулися наукових проєктів …).
[СС]: Я намагаюся згадати зі свого досвіду, як ця мотиваційна проблема вирішувалася в Мюнхені та Уортоні. У Технічному Університеті Мюнхена у нас були практикуми. Це щось на зразок твоїх проєктів. Мушу зізнатися, вони мені були цікаві, тому що теорія з основних курсів застосовувалася в задачах написати якийсь практичний софт. Наприклад, у 1994 році в одному з практикумів 10 студентів з моєї групи писали розподілений редактор для тексту. Кожен рядок тексту мав токен, ми намагалися написати алгоритми блокування цих рядків по кільцю, передаючи ці маркери. Загалом, теорія семафорів застосовувалася в практиці, і результатом було щось на зразок сьогоднішнього Google Docs, звичайно без красивого інтерфейсу. На той момент PhD студенти були для нас менторами.
Також я задумався над твоїми словами про соціально відповідальних меценатів. Пам’ятаєш, як ми у другій частині fireside chat обговорювали інтерншіпи які дозволяють студентам вчитися й не вимагають повний робочий день? Ми прийшли до висновку, що у нас в Україні вже є досить великий клас успішних підприємців, які останнім часом стали соціально відповідальними. Між іншим, у школі Уортона (Wharton School, University of Pennsylvania) роль меценатів та менторів нерідко грають колишні випускники, які роблять проєкти де студенти працюють як консультанти керівництва (Management Consultants). Наприклад, для B2C компаній ці студенти, що представляють покоління Zoomer (Generation Z), консультують керівництво, як вони сприймають якусь технологію, що може розглядатися як корисне дослідження майбутніх користувачів (Customer Research).
[ДС]: Підводячи нашу розмову до завершення, хочу підкреслити, що однією з найбільш ймовірних і перспективних ідей, яка можливо зрушить ситуацію з мертвої точки — це залучення колишніх випускників (alumni), а також успішних підприємців-меценатів до менторства студентів та молодих спеціалістів. Більш того для компаній орієнтованих на ринок зумерів (Generation Z), молоді інтерни приносять перевагу, оскільки вони виросли на технологіях і здатні їх швидко розуміти.
Спасибі Артем і Сергій! Ми завершили наш третій fireside chat та можемо зробити висновок, що в Україні необхідно розвивати навички підприємництва починаючи зі шкіл та університетів, переймаючи позитивний досвід західних країн. Нам потрібні ментори, які готові направляти студентів які хочуть заснувати свій стартап, але через брак навичок побоюються або не знають з чого почати. В Україні велика кількість розумних людей в різних сферах, включаючи найбільш перспективну — ІТ, але через невміння вести бізнес, багато талановитих фахівців працюють все життя на інші компанії, лише тому, що не вірять у свої власні сили. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що соціально-активні підприємці та колишні випускники (alumni) — це один з методів розвитку підприємницького майбутнього країни.