Проект
РЕКОМЕНДАЦІЇ Міжнародної науково-практичної конференції «Кластеризація – вагомий фактор підвищення конкурентоспроможності економіки України»
Члени правління Спілки економістів України та учасники науково-практичної конференції констатували, що індустріальна епоха в розвитку планетарної цивілізації нині трансформується в постіндустріальну. Перехід на нову парадигму економічного зростання, що спостерігається у світі останні 20-30 років під впливом безпрецедентних змін в науці і технологіях, в умовах суперечливих процесів економічної інтернаціоналізації, всеохоплюючої глобалізації та регіональної інтеграції вимагає від кожної країни кардинальної модернізації економіки, підвищення її конкурентоспроможності.
Характерною особливістю сучасного процесу глобалізації є формування нової економіки, а саме, економіки знань та інформації. Різко зростає ступінь відкритості і взаємозалежності національних господарств. Глобальні економічні процеси стають домінуючими, а центр ваги підприємницької стратегії переміщується з національного на наднаціональний рівень. Національна держава поступово втрачає можливість ефективно використовувати традиційні важелі макроекономічного регулювання (імпортні бар’єри, експортні субсидії, курс національної валюти тощо) і змушена орієнтуватися у своїй економічній політиці на світові тенденції.
Другою важливою особливістю у розвитку сучасного світового господарства стало економічне зближення та взаємодія країн на регіональному рівні. Міжнародна економічна інтеграція являє собою процес господарського та політичного гуртування країн на основі розвитку глибоких, тривалих взаємозв’язків та розподілу праці між окремими національними господарствами. Найвищою формою міждержавної економічної інтеграції є економічний валютний союз. Прикладами такої інтеграції стали ЄС, Північноамериканська асоціація, ЄврАзЕС, БРІКС та ін.
Сьогодні не тільки українська, але й світова економіка переживають непрості часи. Кволість міжнародних потоків товарів та капіталів, негативні тренди у розвитку глобальних фінансів, криза національних бюджетів у багатьох країнах не можуть не відображатися й на економіці України.
Як свідчить аналіз, сучасне соціально-економічне становище України характеризується збитковістю стратегічно важливих підприємств, істотною деформацією вітчизняного виробництва, посиленням сировинної спрямованості експорту з незначною часткою доданої вартості, великою залежністю економіки від зовнішніх джерел енергоносіїв, істотним зменшенням національного багатства з одночасним прискореним збільшенням боргової залежності держави, посиленням диференціації соціально-економічного розвитку регіонів. У країні спостерігається критично низька народжуваність та надмірно висока смертність, збільшення демографічного навантаження на населення працездатного віку, низькі матеріальний рівень та якість життя громадян, зростання бідності, значне поширення практики протиправної діяльності суб’єктів господарювання, що пов’язана з високим рівнем корупції та зловживань суб’єктів владних повноважень при виконанні ними державних функцій. Зупиняється робота колись передових потужних підприємств, занепадають цілі галузі, практично зруйновано соціальну сферу, з карти України зникли вже сотні сіл та селищ, гине родовідна основа України – село і селянство.
В поточному році соціально-економічна ситуація в країні катастрофічно ускладнилася. На фоні різкого спаду економічної активності надходження до бюджету забезпечуються значною мірою узаконенням підвищення ставок прямих і непрямих податків і зборів та за рахунок критичного нагромадження державного боргу. Звичним явищем стало неконтрольоване та безпідставне зростання цін на енергоносії, споживчі товари та послуги, у той час як держава практично ігнорує виконання своїх владних повноважень у сфері регулювання цін та антимонопольної політики. Іноземні кредити використовуються неефективно. Різко падають соціальні стандарти життя населення. Держава в особі центральних органів влади виявилася нездатною ефективно виконувати свої конституційні функції, що призводить до наростання апатії, деструктивних настроїв та соціальної напруженості в суспільстві.
Вчені переконані, що головною причиною такого плачевного стану економіки України є відсутність довгострокової науково обґрунтованої програми розвитку, схваленої на урядовому і парламентському рівні. Стратегічний розвиток країни вже понад 20 років відбувається переважно за програмами (а вірніше за політичними передвиборними гаслами) урядових партій. Зі зміною уряду (а це відбувається надто часто) змінюється і вектор розвитку.
Наукові дослідження показують, що вихід з кризи та перехід економіки України на рейки стабільного зростання можливий лише за умови рішучого і системного переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, побудови нової економіки знань та вдосконалення регулятивної функції держави з урахуванням глобальних інтеграційних факторів.
Нова економіка – це не лише належним чином урегульовані та прогнозовані ринкові відносини, а переплетіння ринку, державного регулювання та соціальної стабільності. Нині кожна розвинута країна прагне побудувати нове інформаційне суспільство, здатне забезпечувати і використовувати високотехнологічні інноваційні досягнення. Саме інновації сьогодні є засобом побудови високорозвиненої конкурентоспроможної постіндустріальної держави, якою прагне стати Україна.
Більшість вітчизняних вчених впевнені, що в нинішніх умовах з метою забезпечення стабільного, керованого і передбачуваного розвитку економіки України та її регіонів, насамперед, необхідно кардинально змінити роль держави в системі ринкових відносин на засадах новітніх моделей кон’юнктурного регулювання економіки та економічного зростання з активним впливом на її пожвавлення інвестиційної діяльності, формування інноваційних форм конкурентоспроможного господарювання на основі кластеризації. Невідкладно перейти до державного стратегічного планування (прогнозування) розвитку країни на основі загальнодержавної Програми стратегічного соціально-економічного розвитку України та її регіонів на довгостроковий період (15-25 років), яка має бути розроблена Національною Академією наук та прийнята Верховною Радою України відповідно до її конституційних повноважень.
Як свідчить світовий досвід, сценарії довгострокового розвитку кожної країни передбачають зростання її конкурентоздатності як у традиційних, так і в нових наукоємних секторах, прорив у підвищенні якості людського капіталу та динаміки продуктивності праці, у випереджаючому розвитку високотехнологічних виробництв та перетворенні інноваційних факторів в основне джерело економічного зростання. Вирішення таких завдань потребує створення системи чіткої взаємодії держави, бізнесу, науки і освіти на основі використання ефективних інструментів інноваційного розвитку, серед яких сьогодні ключову роль відіграє кластерний підхід.
Ідея підвищення конкурентоспроможності національної економіки на основі реалізації кластерних стратегій не нова, але на етапі виходу з кризи, коли традиційні методи вже не можуть дати належної віддачі, використання кластерної моделі організації бізнесу в якості адекватного інструменту модернізації економіки вже не має альтернативи. Саме взаємообумовленість і взаємозв’язок між процесами кластеризації, підсилення конкурентоздатності та прискорення інноваційної діяльності – це новий економічний феномен, який дозоляє протистояти натиску глобальної конкуренції та належно відповідати вимогам національного і регіонального розвитку.
Як свідчать наукові дослідження, серед усіх переваг кластерного підходу, найбільш важливим є доступ до інновацій, знань та «ноу-хау». В економіці на основі знань, яка визначається наукомісткими традиційними галузями та галузями, що виникають, – компанії шукають свою основну конкурентну перевагу в ідеях і талановитих кадрах, якої вимагає географічна близькість до кваліфікованих колег, найкращих постачальників, оцінюючих споживачів, висококваліфікованих людських ресурсів, досліджень та інструментів розвитку, а також лідерів галузі. Спеціальні знання галузі та «ноу-хау» акумулюються та розповсюджуються через підприємницькі сфери та інноваційні компанії. Кластерний підхід швидше дає компаніям інформацію про переваги в технологіях та зміни у вигодах покупців та споживачів. Не випадково, він зменшує витрати на транзакції.
Інтерес до кластерів у світі постійно зростає, оскільки в умовах ринкового господарства вони стали дієвою піднімальною силою виробництва в компаніях, що стали їхніми учасниками. Україні, як одній з великих європейських держав, треба в програмах розвитку врахувати той факт, що всі країни Європи вже мають свої національні програми кластеризації. У всіх країнах ЄС реалізуються рішення Лісабонського Саміту 2000 р. про повсюдне впровадження програм розвитку Регіональних Інноваційних систем (РІС), заснованих на кластерній моделі виробництва. Головною метою цього рішення став намір до 2010-го року скоротити відставання Європи від її основних конкурентів на світових ринках – США і Японії – шляхом реалізації стратегії розвитку економіки знань, а також впровадження в країнах-учасницях моделі інноваційного розвитку за допомогою створення ERA (European Research Area) – «Європейського Дослідницького Простору».
Як відзначалося на згаданому Саміті ЄС, економіка Європи на порозі ХХІ століття страждала від таких властивих їй слабкостей конкурентоспроможності, як:
– недостатнє фінансування науки;
– недостатній розвиток бізнес-середовища, покликаного стимулювати дослідження й впроваджувати їхні результати;
– фрагментарна природа економічної активності й розосередження ресурсів.
Ці недоліки мають місце в Україні і понині.
З метою рішення цих взаємозалежних проблем Європейська Комісія зобов’язалася координувати реалізацію нової дослідницької й інноваційної політики в рамках концепції ERA, таким чином, пов’язавши всі інші аспекти діяльності ЄС і національних політик в один блок. Концепція ERA об’єднала всі основні аспекти розвитку дослідницької політики Європи зі створенням у ній «внутрішнього ринку» досліджень. Отже, через реструктуризацію Європейського дослідницького механізму й особливо через координацію відповідних видів активності кожної країни-учасниці мобілізуються знання, дослідження й технології в ім’я зростання конкурентоспроможності ЄС.
Всесвітній Економічний Форум (ВЕФ) у Давосі вже більше 10 років щорічно досліджує, обговорює й публікує показники й індекси сучасного економічного розвитку. У кожній щорічній доповіді ВЕФ є присутнім розділ «Внутрішня конкуренція й розвиток кластерів». Серед 143 показників, субіндексів та індексів доповіді, які вивчаються й публікуються, є 13 показників, які характеризують стан кластеризації економіки кожної з 117 країн, що досліджуються.
Міжнародний досвід свідчить, що кластерна організація регіонального розвитку на основі поглибленої спеціалізації і концентрації виробництв з урахуванням природних, ресурсних і просторових переваг територій, для яких діяльність виробничих кластерів виступає своєрідними «точками зростання» і локомотивом розвитку, стає основним механізмом забезпечення соціально-економічного розвитку територій.
Наукові дослідження, виконані в різних країнах світу, підтверджують, що економіка території, що формується на снові кластерів, – це модель конкурентоспроможної та інвестиційно привабливої економіки, яка базується на використанні ефектів синергії та масштабу. Кластерні локальні мережі територіально-виробничих систем є джерелами й факторами забезпечення високого рівня та якості життя населення, економічного зростання і сталого розвитку територій.
Розуміючи це, в економічно розвинутих країнах Європи формуванню кластерів надається відповідна державна підтримка шляхом реалізації різноманітних стратегій, зокрема – стратегії підприємництва, регіональної стратегії, промислової стратегії Європейської хартії малих сільськогосподарських підприємств або дослідно-інноваційної стратегії. Масштаби впливу діяльності кластерів є різними: від національного рівня та регіонального до місцевого та окремих міських поселень. Сфери, в яких формуються окремі кластери і кластерні системи, охоплюють практично всі види господарської діяльності та соціального обслуговування територій. Серед учасників кластерів – підприємницькі, банківські, управлінські та інші структури й інституції, місцеві громади, громадські організації, навіть вуличні та домові комітети.
У доповідях виступаючих наголошувалося, що в Україні використання кластерної форми організації виробництва й сфери послуг гальмується недостатнім нормативно-правовим забезпеченням та пасивністю до вирішення цих проблем відповідних урядових структур. Не дивлячись на це, завдяки прогресивно думаючим керівникам окремих регіонів та бізнесових структур, за останні 20 років в різних областях України створено і успішно діють близько 30 локальних кластерів різного спрямування. Їх діяльність підпорядковується, як правило, пріоритетним цілям розвитку областей і районів та підвищенню їх конкурентоспроможності. На часі формування національних кластерів світового і європейського типу, спрямованих на досягнення (чи утримання) лідерства України в певних галузях і сферах. І починати треба зі створення вітчизняної системи інноваційно-провідних кластерів.
Адже, відновлення та розвиток промислового потенціалу України у вирішальній мірі залежить від рівня його інноваційності, а головною рисою кластера є його інноваційна спрямованість. Інноваційний промисловий кластер є найбільш ефективним фактором для досягнення високого рівня конкурентоздатності. Він репрезентує себе як об’єднання зусиль різних організацій і компаній (підприємств, дослідницьких центрів, індивідуальних підприємств, вузів, технопарків, бізнес-інкубаторів, органів державного управління, місцевого самоврядування, громадських організацій тощо). При цьому формування сталих зв’язків між усіма учасниками кластеру є найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій – у конкурентні переваги.
Важко переоцінити можливості кластерного розвитку агропромислового виробництва і сільських територій в нинішніх умовах обезлюднення сільських населених пунктів в Україні та недостатніх фінансових можливостей. Саме кластерна організація виробництва забезпечує формування соціально орієнтованої економіки, вирівнювання пропорцій економічного, соціального і екологічно безпечного розвитку сільських територій, зосередженого на інтересах громади села. У зв’язку з цим, науковцями-аграрниками запропоновано в якості базових елементів стратегічного управління комплексним розвитком АПВ і сільської території, як цілісної економічної системи, використовувати механізм агропромислової і соціально-економічної кластеризації.
Вчені Спілки переконані, що вже зараз слід формувати територіально-виробничі агропромислові кластери з високим рівнем спеціалізації та концентрації провідних в регіонах галузей АПВ для найповнішого використання природних і просторових переваг сільських територій і на цій економічній базі розбудувати соціально-економічні кластери для створення достойних умов життєдіяльності сільських жителів і формування привабливого обличчя українського села.
Учасники конференції відзначають велике значення світового і вітчизняного досвіду формування і розвитку інноваційних виробничих систем, організованих на основі мережевих структур. Кластерний підхід сприятиме розвитку економічної і адміністративної реформ в Україні, вирішенню сучасних проблем соціально-економічного життя, налагодженню транскордонних зв’язків, розширенню взаємовигідних контактів з країнами близького та далекого зарубіжжя. Необхідними передумовами успішного використання в Україні міжнародного досвіду кластеризації є невідкладні системні економічні реформи, децентралізація влади і розвиток місцевого самоврядування на основі принципів Європейської Хартії місцевого самоврядування, прийняття Концепції та визначення Стратегії інноваційного розвитку на основі кластеризації.
Але інвестиції, інновації, економічні успіхи та зростання якості життя можливі тільки у морально здоровому суспільстві. Отже, необхідне відродження і плекання духовних та морально-етичних засад соціального та господарського життя. Це нині найважливіша справа держави.
Негативне враження на суспільний загал справляють постійні протиборства та інтриги у середовищі владної верхівки, її безвідповідальність та корумпованість, нездатність до коаліційного будівництва, прагнення маніпулювати масовою свідомістю. Задля розвитку України владній верхівці слід досягнути сталої суспільної злагоди з одночасним відходом від затятого політичного протиборства.
Розвиток і модернізація суспільства можливі за умов переборення недовіри, емоційно-психологічної мобілізації громадян. Довіра може виникнути унаслідок спільного успішного здійснення модернізації суспільства. Лише явні загальновизнані успіхи суспільства на цьому шляху можуть запобігти поширенню безнадії та соціальної апатії. Суспільство може бути об’єднане навколо спільної мети – модернізації власної економіки задля завоювання гідного місця у світовому поділі праці. Необхідно створити у масовій свідомості переконливий, привабливий та надихаючий образ майбутньої України, як для жителів Заходу, так і Сходу.
Це свідчить про актуальність розробки нового стратегічного бачення перспектив соціально-економічного розвитку держави, заснованого на принципово новій доктрині, коли в основі державної політики будуть духовні та моральні цінності, а людина, незалежно від її соціального чи майнового статусу, регіону проживання, її життя, здоров’я та духовне вдосконалення дійсно і реально стануть найвищою цінністю і надбанням держави, як це і передбачено Конституцією України.
Учасники ІХ Пленуму Спілки економістів України та Міжнародної науково-практичної конференції, на підставі наукових досліджень та обміну думками, висловлюють наступні РЕКОМЕНДАЦІЇ для законодавчої і виконавчої гілок влади, органів місцевої влади і місцевого самоврядування, національних і галузевих наук, наукових установ і навчальних закладів:
1. З метою підвищення ролі держави в системі ринкових відносин на засадах новітніх моделей кон’юнктурного регулювання економіки і економічного зростання з активним впливом на пожвавлення інвестиційної діяльності, формування інноваційних форм конкурентоспроможного господарювання з широким застосуванням кластерних форм організації виробництва і послуг невідкладно розробити загальнодержавну Програму (Прогноз) стратегічного соціально-економічного розвитку України та її регіонів на довгостроковий період (15-25 років), яка має бути затверджена Верховною Радою України згідно з її конституційними повноваженнями.
В основу Програми (Прогнозу) необхідно покласти новітню ідеологію економіки знань та інноваційного ділового мислення, що забезпечить потужний потенціал реальних трансформацій усіх сфер суспільного життя країни та її регіонів, зорієнтованих на подолання кризових явищ і динамічне зростання економіки в умовах об’єктивних процесів інтеграції господарської системи країни у світовий економічний простір та очікуваного значного посилення конкурентної боротьби на міжнародних ринках у зв’язку з наступним циклом стабілізації та зростання економічної кон’юнктури у глобальному вимірі і формуванням нової «зеленої» економіки. Ця Програма має стати методологічною базою для розробки індикативних середньострокових п’ятирічних планів-прогнозів соціально-економічного розвитку України, окремих її регіонів, державних цільових галузевих та регіональних програм. І тільки на основі таких п’ятирічних прогнозів соціально-економічного розвитку України повинен формуватися поточний і перспективний бюджети держави та регіонів.
2. Створити Національну Раду з підвищення конкурентоспроможності економіки України при Президентові України та відповідні Ради підвищення конкурентоспроможності економіки регіонів, які б забезпечили розробку та реалізацію стратегії інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності країни, регіонів, міст та територій, в першу чергу на кластерній основі.
Головним завданням Національної Ради і рад в регіонах мають бути:
– розробка в кожній області, районі, місті програми прискорення розвитку малого і середнього бізнесу на основі кластеризації як стратегічного напряму розвитку територій і країни в цілому. Головною метою таких програм має бути забезпечення стабільних умов для подальшого функціонування малих та середніх підприємств, відродження малих міст і селищ, залучення широких верств населення до підприємницької діяльності, збільшення кількості нових робочих місць. Для розвитку малого бізнесу необхідно посилити фінансову підтримку цього важливого сектору регіональної економіки, впровадити більш ефективні системи фінансування, кредитування й страхування, і на цій основі забезпечити збільшення надходжень коштів до місцевих бюджетів, що позитивно вплине на динаміку економічного та соціального розвитку регіонів;
– прискорення упорядкування і вдосконалення законодавства, що регламентує діяльність суб’єктів малого підприємництва, в т.ч. на основі кластерів. Підвищити мотивацію для місцевих органів влади у створенні сприятливого клімату для малого підприємництва шляхом збільшення частки податкових надходжень, яка залишається у місцевих бюджетах;
– аналіз конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами регіону і на цій основі виявлення «точок зростання» економіки на довгострокову перспективу, які стали б основою для розвитку кластерів;
– підготовка необхідних методико-інструктивних та пояснювальних матеріалів з питань розвитку кластерних формувань для їх розповсюдження серед учасників кластерних об’єднань та кандидатів на участь в них;
– соціальна експертиза наслідків кластеризації за результатами моніторингу процесів формування та діяльності кластерів;
– розробка критеріїв та показників економічної і соціальної ефективності діяльності українських кластерних об’єднань у державній статистичній звітності;
– сприяння формуванню в кожному регіоні мегакластерів, які б забезпечували сталий розвиток регіональної інноваційної ділової інфраструктури;
– створення умов для формування та розвитку міжрегіональних інноваційних кластерів, а також транскордонних кластерів в рамках єврорегіонів, в яких бере участь Україна;
– забезпечення розвитку міжрегіонального і міжнародного співробітництва кластерів та мегакластерів України з кластер – ними об’єднаннями країн ЄС, ОЧЕС, СНД;
– відновлення співпраці України з ЮНІДО – головним методологом в системі ООН по соціально-економічному розвитку країн світу на кластерній основі;
– забезпечення якісного оновлення трудових, особливо інтелектуальних ресурсів, розробка і запровадження системи організаційно-освітніх заходів, спрямованих на підвищення фахового рівня, знань та навичок учасників підприємницької діяльності щодо ведення бізнесу на основі кластерів, відновлення роботи професійно-технічних закладів на новій сучасній базі отримання знань, поширення серед населення правових та економічних знань;
– введення у вищих навчальних закладах програм підготовки та перепідготовки спеціалістів в галузі створення і функціонування інноваційних мережевих структур (кластерів);
– залучення засобів масової інформації до широкої пропаганди і роз’яснення серед підприємців економічної вигоди ведення бізнесу на основі кластерних об’єднань, висвітлення кращого досвіду їх роботи.
Науково-методичне супроводження діяльності Національної Ради з питань підвищення конкурентоспроможності економіки України доцільно покласти на Національну академію наук України.
3. З метою створення сприятливих умов для підвищення конкурентоздатності вітчизняної економіки шляхом використання такого принципово нового для України концептуального підходу, як кластерна модель розвитку, розробити та затвердити в установленому порядку Концепцію та на її основі Програму формування і розвитку інноваційно-провідних кластерів в Україні на період до 2025 року. Забезпечити розробку аналогічних програм в регіонах (область, місто, район).
У відповідності до мети, визначити наступні завдання державної кластерної політики:
– створення нормативної правової бази, що регламентуватиме всю діяльність в державі у сфері кластерного розвитку економіки і послуг;
– визначення пріоритетних напрямів для формування і розвитку провідних інноваційних кластерів та здійснення системного моніторингу кластерного розвитку економіки і послуг;
– створення цілісної системи навчання та професійної підготовки керівників і спеціалістів з питань кластерного розвитку економіки і послуг, як через традиційні освітні установи, так і шляхом створення спеціалізованих бізнес-інкубаторів, науково-технічних парків тощо;
– створення сприятливих умов для розробки та реалізації кластерних ініціатив і проектів;
– формування та забезпечення функціонування системи державної підтримки (правової, організаційної, фінансової) кластерної моделі розвитку вітчизняної економіки і послуг;
– системна інтеграція кластерної моделі розвитку в існуючий механізм господарювання та управління.
4. Забезпечити за участю НАНУ та галузевих науково-дослідних інститутів проведення глибоких досліджень з виявлення резервів економічного та організаційного потенціалу, залученню їх до формування пріоритетних інтеграційних виробничих об’єднань на основі кластеризації.
Розширити застосування державного замовлення на розробку науково-технічної продукції з визначенням кінцевого результату та передачею державному замовнику нових апробованих організаційно-економічних і технологічних рішень. З цією метою доцільно розробити і прийняти закон України про ринок наукової продукції, за допомогою якого слід комерціалізувати наукову діяльність, ввести науку в ринкові відносини. Кожні розроблені й супроводжувані наукою бізнес-програма, бізнес-проект, бізнес-план повинні стати одним із додаткових джерел фінансування діяльності наукових установ, творчих колективів тощо.
5. Виходячи з того, що організація соціально-економічного розвитку сільських територій на засадах економічної самодостатності в перспективі є безальтернативною, вважати найбільш придатним способом досягнення економічної самодостатності кластерну організацію сільськогосподарського виробництва і територій.
Доцільно цілеспрямовано формувати територіально-виробничі агропромислові кластери з високим рівнем спеціалізації і концентрації галузей агропромислового виробництва для найбільш повного використання природних і просторових переваг сільської території і на цій економічній базі розбудувати соціально-економічні кластери для створення гідних умов життєдіяльності сільських жителів і відродження українського села.
Перехід на кластерну організацію розвитку агропромислового виробництва та сільських територій має бути важливою складовою аграрної політики як довгострокове програмне завдання, успішне виконання якого потребує координації зусиль виробничих формувань, інфраструктурних утворень для соціально-побутового та культурного обслуговування мешканців сільських територій, органів місцевого самоврядування, регіонального і державного управління, спрямування їх спільних коштів на досягнення визначених для кожного агропромислового і соціально-економічного кластера напрямів і пріоритетів.
Вирішення цього завдання потребує перебудови існуючої системи державного регулювання агропромислового виробництва і розвитку соціальної сфери села на засадах децентралізації та самоврядування.
6. Стимулювати створення потужних та конкурентоспроможних фінансово-промислових корпорацій – національних економічних лідерів; горизонтально та вертикально інтегрованих холдингових компаній, здатних виконувати функцію локомотивів економічного розвитку країни, а також створення та удосконалення діяльності інституцій, які надають фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні послуги у забезпеченні інноваційної діяльності на основі кластерів;
7. Утворити інформаційно-аналітичні системи для обслуговування учасників мережевих кластерних об’єднань на основі відповідних регіональних інформаційно-аналітичних центрів, які б здійснювали постійний моніторинг мереж і кластерів на відповідних територіях та розповсюджували їх позитивний досвід.
8. Торгово-промисловій палаті України з метою поширення інформації про формування і розвиток інноваційно-інвестиційних мережевих структур, організації моніторингу процесу їх розвитку, а також висвітлення позитивного досвіду кластеризації на регіональному і національному рівнях, сприяти створенню при регіональних торгово-промислових палатах відповідної інформаційно-аналітичної системи.
9. Вважати доцільним формування «Української кластерної Спілки» як перспективного інституту інноваційного розвитку з урахуванням організації співробітництва з активно діючим «Балтійським кластерним альянсом» (м. Стокгольм, Швеція) і кластерним об’єднанням ОЧЕС (м. Салоніки, Греція).
10. Просити Кабінет Міністрів України забезпечити координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади по розробці та реалізації стратегії інноваційного розвитку і програми підвищення конкурентоздатності національної та регіональної економіки на основі кластерних формувань.
11. Просити Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України розглянути питання про виділення цільових коштів, починаючи з 2015 року, на фінансування процесу кластеризації в Україні (розробка методичних і нормативних документів, видання учбово-методичної літератури, дослідження і виявлення перспективних провідних кластерів, експертиза і моніторинг, створення і розвиток кластерної інфраструктури в регіонах та ін.).
12. Вирішенню регіональних проблем значною мірою має сприяти проведення нового етапу адміністративної реформи, пов’язаного з делегуванням владних та управлінських функцій центральних органів влади на регіональний рівень і всебічний розвиток місцевого самоврядування на основі принципів Європейської Хартії місцевого самоврядування. При цьому в регіоні повинні бути законодавчо розмежовані повноваження і відповідальність між окремими органами влади.
Вітчизняні вчені переконані, що здійснення ефективної кластерної стратегії дозволить успішно використати переваги мережевого співробітництва і партнерства бізнесу, науки і освіти та влади, забезпечити вихід з кризи та зростання і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.
Нові виробничі системи вже протягом наступного десятиріччя можуть стати реальністю в Україні за умови невідкладної розробки та реалізації національної програми підвищення конкурентоздатності економіки на основі мережевих структур – кластерів. Такий загальнонаціональний проект має включати окремі регіональні і муніципальні програми, засновані на кластерних ініціативах.
Створення сприятливого ділового клімату в країні і регіонах можливе лише через удосконалення законодавства в напрямку підтримки розвитку підприємництва, інноваційності, сприяння обміну інформацією і технологіями, формуванню нових ринкових можливостей, які утворюються кластерними структурами.
Добробут країни та ефективність її економіки мають ґрунтуватись на використанні накопичених знань, їх безперервному поповненні, на швидкому втіленні цих знань у високотехнологічну продукцію і послуги, що в сучасних умовах можливо ефективно реалізувати лише через інноваційні кластери.
Нині українське суспільство глибоко розколоте на десятки напрямів і позицій економічного, соціального, регіонального та ідеологічного характеру. Воно судорожно шукає шляхи виходу з економічного хаосу, соціальної напруги, політичного та ідеологічного протистояння різних громадських сил. Без повернення людям духовності ніяка влада не зможе модернізувати економіку. Варто нагадати слова Спасителя по Євангелію від Матвія: «Всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет, и всякий город или дом, разделившийся сам в себе, не устоит».
Учасники ІХ Пленуму Спілки економістів України та Міжнародної науково-практичної конференції схвалюють викладені вище Рекомендації та висловлюють сподівання, що відображена в них колективна думка вчених-економістів і практиків буде врахована центральними і місцевими органами виконавчої влади, а також представницькими органами у практичній роботі та законодавчій діяльності.
