19 вересня 2013 р., м. Рівне
Всеукраїнська науково-практична конференція «Екологічно чисте виробництво – основа підвищення якості продукції на товарних ринках України»
Соколенко С.І.
Науковий керівник Секції розвитку конкурентоспроможної економіки на основі кластерної моделі
«Особливості розвитку екологічно чистого виробництва на основі інноваційних кластерів»
1.Світовий досвід виробництва екологічно чистої продукції на основі кластерів.
Ринок екологічно чистої продукції сьогодні стрімко розвивається у світі, оскільки на неї є чималий попит населення, яке попри економічну скруту, не хоче економити на своєму здоров’ї. Хоча вартість такої продукції значно вище за звичну для нас, але її якість і безпечність для людини неодноразово підтверджена науковими дослідженнями та висновками світових експертиз. За прогнозами, цей ринок в найближчі роки буде одним із найбільш стрімко зростаючих по середньорічних темпах приросту, серед інших споживчих товарів.
Екологічно чисте виробництво чи «промислова екологія» зараз вже широко відомі світу, однак їх розширення не є легким процесом. І взагалі, «промислова екологія» – це дивуюче, інтригуюче словосполучення, яке раптово привертає увагу. Відчувається суперечність в термінах типу «гаряча крига» чи «похмура прозорість». Тому, що ми звикли розглядати промислову систему як відокремлену від біосфери, з підприємствами і містами з одного боку, а природу – з іншого. Тепер «промислову екологію» слід розглядати як різновид природної екосистеми, відповідальну за розподіл потоку матеріалів, енергії та інформації. Більше того, уся промислова система базується на ресурсах і послугах, які забезпечує біосфера.
Отже, екологічно чисте виробництво може бути охарактеризовано як постійне вживання інтегрованої, превентивної екологічної стратегії до процесу виробництва і до самої продукції, з метою зменшення ризиків для населення і для довкілля. Промислова екологія характеризується як інтегральна система, в якій споживання енергії і матеріалів оптимізовано. Складність і недостатня визначеність цих нових концепцій часто поєднуються з незнанням чи небажанням їх сприймати. Незважаючи на це, сучасне комбінування економічних, екологічних та соціальних процесів на промисловому активність відчувається з постійним зростанням як необхідна умова функціонування суспільства сталого розвитку.
На рівень світової екологічної політики значний вплив мало впровадження таких стратегій і рішень як:
– Декларація по сталому розвитку (Йоханнесбург, 02-04 вересня 2002 р.);
– Декларація тисячоліття ООН (08 вересня 2000 р.);
– UNIDO Стратегія розвитку підприємств з фокусом на екологічні технології та ринкові механізми чистого виробництва;
– Об’єднання UNEP по розвитку людства на основі ринку.
Всі ці підходи і рішення базуються на світовому тренді постійно зростаючої урбанізації, згідно якого очікується, що до 2040 р. більш, ніж 60% світового населення буде жити в міських умовах (щодо країн, що розвиваються, очікується ріст ступеню урбанізації на рівні 50% вже до 2020 р.).
Початком реалізації концепції промислової екології вважається проведення у 1972 р. в Стокгольмі Конференції ООН по людському розвитку і відповідне формування UNEP (екологічна програма ООН). В додаток до цього UNIDO (організація ООН по промисловому розвитку) почала проводити по всьому світу заходи по створенню у виробництві «екологічно збалансованих промислових комплексів», налаштованих у перспективі на нульове забруднення середовища.
Важливою віхою діяльності ООН в цьому напрямі був Самміт «Планета Земля» у 1992 р. в Ріо. Через 20 років в Ріо, у червні 2012 р. була проведена конференція ООН по оточуючому середовищу і розвитку «Ріо+20», на якій було поставлено завдання розвитку в світі «зеленої економіки, сталому розвитку і викорінюванню бідності». Формування різних компонентів зеленої економіки у світі вимагало створення нової моделі взаємодії суб’єктів виробництва, науки, освіти, громадських організацій, що і значно стимулювало розвиток виробничо-екологічних кластерів.
2. Кластери – ефективний економічний інструмент вирішення екологічних проблем у розвитку суспільства.
Світовий досвід розвинених країн доводить як ефективність, так і неминучу закономірність виникнення різного роду кластерів. В останні 20 років модернізація економіки на основі кластерів стала важливою частиною державної політики більшості країн світу в напрямі їх регіонального розвитку. Оскільки єдиного уніфікованого механізму по формуванню та розвитку кластерів не існує, тому для активізації регіональної економіки на основі кластерів завжди потрібна розробка обґрунтованої кластерної політики, яка має включати детальний механізм формування і державної підтримки кластерів відповідно до українських умов господарювання.
Проте, кластерна структура економіки і створення системи її розвитку є лише проміжним, хоча і дуже важливим кроком на шляху становлення сучасної інноваційної економіки. В умовах все більш зростаючої конкурентної боротьби учасники кластеру об’єднують свої ресурси для створення нової продукції, досягнення найбільшої економічної ефективності, здобуття доступу до нових технологій та нових ринків. Результатом діяльності кластеру є дифузія інноваційної активності від одного учасника до іншого, тому кластери, як інноваційні джерела, стають тією основою, на якій формується національна інноваційна система.
Створення і розвиток кластерів дозволяють вирішувати не лише окремі галузеві завдання, але й сприяють багатополярному розподілу інноваційності по території регіону, забезпечуючи, таким чином, рівномірність і збалансованість просторового розвитку. В межах відповідних регіональних структур метою влади завжди має бути підвищення конкурентоздатності місцевих підприємств. Для її досягнення зусилля влади мають бути спрямовані на систематичну реалізацію таких завдань:
– залучення місцевих кластерних ініціатив у регіональні кластери;
– інформаційно-аналітична, нормативно-правова, адміністративна, податково-бюджетна, грошово-кредитна та інвестиційна підтримка місцевих кластерних ініціатив;
– розвиток інноваційної складової місцевих кластерних ініціатив;
– розвиток інфраструктури і залучення трудових ресурсів.
На рівні окремих муніципальних формувань головними напрямами кластерної політики мають бути:
– створення кластерів муніципальних підприємств;
– розробка проектів створення кластерів, продукція яких буде конкурентоздатною на місцевому, регіональному, національному і світовому ринках;
– створення привабливих умов для саморозвитку кластерів (розвиток інфраструктури, освіти, асоціацій підприємств та ін.);
– створення соціальних кластерів (для збереження традиційної культури і промислів, вирішення соціальних проблем);
– створення екологічних кластерів.
Кластери муніципального рівня призначаються, в першу чергу, для досягнення економічної самостійності та суверенності муніципальних територій. Стратегія просторового кластерного розвитку базується на територіальному плануванні та прогнозної моделі економічного розвитку території району. У цілому, кластери створюють спільну комбінацію розташування продуктивних сил на території району, сприяють формуванню єдиного економічного простору, стають основою для залучення в реалізацію спільного стратегічного задуму усіх муніципальних утворень району.
3. Еко-міста та інноваційні кластери.
Колись люди мали можливість жити у відносній гармонії з навколишнім середовищем… Житло будувалось з природних матеріалів; повітря, вода, їжа, не були забруднені, а оточуюча екосистема бу3ла спроможна упоратись з переробкою відходів. В сучасних умовах урбанізації людина стає все більш ізольованою від природного середовища проживання і все більш вразливою до різних шкідливих впливів. Наприклад, щодо відходів – сьогодні в середньому на кожного мешканця планети у рік при падає біля 20 т сировини, яка з використанням 800 т води і 2,5 квт енергії переробляється у продукти споживання і приблизно 90-98% іде у відходи – побутові та промислові. Якщо сьогодні не почати створювати ефективну систему управління на основі сучасних технологій, то людство може потонути у своїх відходах.
Сучасне місто сьогодні завдає великої шкоди навколишньому середовищу. Як безпосередньо, так і через інженерну інфраструктуру і виробничий сектор,який її обслуговує. Дякуючи сучасним технологіям людство на планеті вже зараз в еко-місті може значно зменшити загрози нищівної урбанізації. До одного з найкращих механізмів у цьому напрямі є політика спільного формування еко-міст і еко-кластерів, яка в останні 20 років стає все більш поширеною.
Еко-місто (стабільне місто чи smartcity) – це місто, спроектоване з урахуванням впливу на навколишнє середовище, населене людьми, які прагнуть мінімінізувати споживання енергії, води і продуктів харчування, виключити нерозумне виділення тепла, забруднення повітря вуглекислим газом CO2 і метаном, а також забруднення води. До основних принципів еко-міст відносять:
– в еко-місті для посіву не використовують зіпсовані, непридатні землі, відновлюються раніше знищені земні масиви, заохочується екологічне фермерство;
– еко-місто має бути біологічно адаптованим до навколишнього середовища, а поселення, що будуються, мають відповідати місцевим кліматичним і географічним умовам;
– шляхи у місті не повинні належати лише моторному транспорту. В еко-місті створюються пішохідні шляхи і заохочуються екологічно чисті, безмоторні засоби пересування;
– в еко-місті активно використовують екологічно чисті джерела енергії (вітрогенератори, сонячні батареї, біогаз, створений із стічних вод);
– в еко-місті заохочуються інвестиції, спрямовані на зміщення екологічної і соціальної відповідальності і підтримку зелених технологій;
– в еко-місті дотримуються девізу «Міста належать усім», тому підтримується місцеве сільське господарство, забезпечуються харчуванням усі тварини і птиці, не допускається забруднення води і повітря;
– в еко-місті заохочується створення різних товариств і організацій, які спроможні самостійно і ефективно впливати на розвиток міста, в якому створені;
– в еко-місті має бути рівність в отриманні усіх можливих послуг, а громадяни мають жити в будинках, що відповідають їх бюджету;
– в еко-місті створюється механізм прийняття рішень, який має повністю відповідати поняттю демократія;
– в еко-місті передбачається регулярне проведення культурних програм і заходів, спрямованих на збереження духу міста та його історії.
Піонером у спільному формуванні еко-міст та еко-кластерів стала Японія, яка після the Earth Summit 1992 спромоглася зробити політику підвищення ефективності використання енергії та сировини частиною своєї державної стратегії сталого розвитку і зменшення викидів парникових газів. Поряд із цим, на початку 90-их уряд Японії, через вплив ОЕСД, здійснив перехід у промисловій політиці від прямої підтримки і виробничих компаній до стимулювання конкурентоздатності та інноваційності регіонів на основі підвищення ролі інноваційних кластерів у регіональному розвитку. Використання цих двох систем протягом 20-ти років дозволило Японії набути досвіду у розвитку програм зменшення викидів і підвищення ефективності використання енергії, підвищення інноваційності у своїй економіці. Хоча концепція еко-міста не повністю співпадає з кластерної моделлю інноваційного розвитку, вона значно наближена до кластерних підходів при формуванні відповідних систем і мереж різними частинами і учасниками для створення ефективної структури їх взаємодії. Особливо важливим є спільне використання цих двох систем у випадку формування в еко-містах кластерів екологічного напрямку.
Концепція комбінування еко-міст і еко-кластерів дозволяє тепер створювати по всьому світі зелені міста майбутнього. Екологічно чисте місто майбутнього – це раціонально організована зона з максимальним обмеженням використання копального палива, проживання людей в «розумних» спорудах з сонячними батареями і вітряками. Еко-місто має орієнтуватись не на машини, а на пішоходів, в рамках концепції гармонії людини і природи, тому в еко-місті практично не буває автомобілів та пов’язаної з їх обслуговуванням інфраструктури.
Вже після 2000 р. Японія спромоглася довести світу про успіхи розвитку своїх 26 еко-міст, які піднялись, використовуючи гасло: «3Rs: Reduce, Reuse, Recycle». (Зменшуй, Знову вживай, Утилізуй). Серед них найбільш відомими світу стали еко-міста Кітакуши та Кавасакі.
Більшість країн світу на основі японського досвіду почала поступово з 1990-их років впровадження кластерної системи взаємодії учасників виробничого процесу при формуванні своїх еко-міст.
Які ж були основі компоненти уроків японського досвіду для інших країн:
– сплавлювання інноваційної кластерної моделі з розвитком еко-міста значно піднімає продуктивність економіки і якість життя;
– будуються міцні взаємовідносини між галузями промисловості, комерційною діяльністю і суспільством;
– потрібна рамкова політика, що об’єднує законодавчу діяльність і кластерні ініціативи, щоб дати можливість різним учасникам діяти в умовах екологічно сталого середовища і рухатися у напрямку створення суспільства з повторним використанням ресурсів (рециркуляція);
– виникнув великий ринок еко-бізнесу, який швидко розвивається, і включає дослідження, розвиток і постійне зростання попиту на екологічно орієнтовану продукцію з державного і приватного секторів;
– потужне фокусування на сприятливих екологічних технологіях та інноваційних/ гостролезих питаннях щодо вирішення екологічних проблем;
– фокус на збереження/ консервацію матеріалів, енергії та комплексне управління відходами;
– соціальна та муніципальна відповідальність компаній.
Уроки Японії для інших країн були корисними не лише через форуми і семінари, але й тому, що Японія дуже активно використовує схему аутсорсингу, постачаючи у різей країни деталі та вузли, збираючи там кінцеву продукцію… На цій основі Китай і Корея одні з перших почали створювати еко-міста, вивчаючи досвід Японії. Так, в кінці ХХ ст.. в Китаї почали будувати «зелене» місто – Донгтан, біля Шанхаю. В цьому місті транспорт буде працювати на біопаливі, а електроенергію мають отримувати від сонця і вітру. На кордонах міста будується мережа високотехнологічних ферм, які мають займатися фільтруванням повітря та виведенням викидів СО2. Перший етап забудови Донгтана було закінчено у 2010 році. У ньому вже мешкає 25 тис. людей. До завершення проекту у 2050 р. кількість мешканців у ньому сягатиме 500 тис. осіб. За задумом проектантів багато систем та технологій, які вперше впроваджуються в Донгтані, в майбутньому знайдуть своє застосування і в інших населених пунктах Китаю і світу. Такі еко-міста вже будуються: в Південній Кореї – еко-місто Сонгдо, у Великобританії – Шерфорд, у США –Трежер-Айленд, у Німеччині – Ваубен, в Іспанії – LongronoMontecorvo, у Латвії – Аматциемс. В Казахстані планується перетворити нову столицю Астану до 2015 р. за участю японського КисеКуросава у «еко-місто ХХІ ст». В Росії розроблена концепція перетворення малих міст у «зелені міста», яка вже на стадії виконання.
В Україні початок в цьому напрямі зробила Одеса. Там вже виділена територія під еко-місто, що простягнулася від Пересипського мосту до Крижанівки, тобто від моря до міжлимання. В минулому це був один з найкращих районів Одеси, поступово перетворений на безлюдну промзону, яка має незліченні скарби, котрі сьогодні ніхто не використовує. Тут є археологічні скарби, заповідна зона для відпочинку перелітних птиць, болотисті місця з унікальною флорою і фауною, цілюща вода Куяльницького лиману. До того ж тут чудовий клімат, тобто для світової практики будівництва еко-міст – це дійсно унікальний феномен. Вважається, що будівництво еко-міста дозволить Одесі вирішити головні проблеми: нестачу житла, шкідливе виробництво, дефіцит кадрів, відсутність умов для ділових міжнародних відносин, дефіцит електроенергії, проблеми, пов’язані з транспортом, забруднення моря порту та багато ін. На сьогодні є ряд проектів для еко-міста, які вже розглянуті і затверджені міськими радами. Також планується перенести на територію еко-міста деякі існуючі об’єкти і створити для них цілковито нову, найбільш сучасну модель розміщення, яка відповідає міжнародним стандартам.
4. Еко-кластери та еко-міста наближають людей до природи.
Загроза глобального потепління, яке несе катастрофу людству, багато в чому є результатом прорахунків місто будівельників. Згідно підрахунків вчених урбаністичні оазиси споживають до 75% усієї електроенергії, що виробляється у світі. Більш того, вони викидають в атмосферу до 80% вуглекислого газу, підсилюючи парниковий ефект. Технології, що зараз використовуються при спорудженні будинків та їх подальше обслуговування потребують радикальних змін. Більшість нинішніх проектів «міст майбутнього» – еко-міст засновані на біомімікрії, причому зразком для їх утворення стають природні механізми. При їх проектуванні, будівельники прагнуть гармонізувати будинки та екосистему, навчити їх пристосовуватися до навколишнього середовища, регенерувати, змінювати форму її властивості при різній погоді, температурі, освітленні.
При реалізації таких підходів у будівництві еко-міст важливу роль відіграють еко-кластери. Але це дуже обширна тема, тому сьогодні я лише перелічу найбільш популярні у світі напрями формування еко-кластерів.
Серед них кластери:
– органічного землеробства;
– біотехнологічні;
– біофармацевтичні;
– біомедицини, біотехнології;
– екоенергетичні;
– альтернативної енергетики;
– екологічно чистої продукції;
– молока і молочної продукції;
– рекреаційно-туристичної;
– агроекотуризму;
– рибальства;
– зеленого сільського туризму;
– екологічно чистих морських біотехнологій;
– аква- і марікультури;
– садівництва і рослинництва;
– садово—ягідного виробництва;
– переробки біовідходів;
– виробництво екологічно чистих кормів;
– свинарство, вівчарство, кролівництво, птахівництво;
– м’ясного виробництва;
– переробки побутових і виробничих відходів.
Практично по всіх цих напрямах у різних областях України вже почались пошукові дослідження щодо можливого створення інноваційних кластерів ЕЧВ продукції (звичайно в залежності від виробничо-економічної специфіки територій). Щодо перспективи такого розвитку на Волині – вони одні з найкращих в Україні.
Сьогодні можливо визначити перспективи Рівненської області у напрямку формування кластерів екологічно чистого виробництва. Серед них, в першу чергу, кластери:
– подальший розвиток кластеру деревообробки «Полісся Рокитнівщини» зареєстрований 14 листопада 2003 року;
– харчової продукції;
– переробки льону;
– будівництва і будівельних матеріалів;
– м’ясо-молочної продукції;
– сувенірної продукції;
– зеленого сільського агро-еко-туризму;
– сільськогосподарського машинобудування;
– транспортно-логістичні
– та ін.
І тут я хотів би щиро подякувати керівництву Спілки економістів України, Президенту Оскольському В.В. та Першому віце-президенту Ярошу М.Ф. за те, що вони вже понад 20 років активно підтримують розвиток нових виробничих систем на основі інноваційних кластерів. Значні їх зусилля і в напрямку підвищення екологічної безпеки і раціонального природокористування в Україні.
На завершення, хотів би нагадати, що ідея розробки та прийняття Екологічної Конституції Землі (ЕКЗ) була подана Україною, ще на початку 1990-х. В ній містилися як екологічно допустимі норми економічної поведінки суб’єктів господарювання, санкції та стимули соціально орієнтованої «земельної» економіки, так і модель функціонування в системі ООН ефективного механізму охорони природи Землі шляхом заснування Світової екологічної організації та інших структур, відповідальних за дотримання норм ЕКЗ. Активне подальше просування ідеї ЕКЗ дозволить прискорити процеси глобальної екологічної безпеки та інституційних рамок сталого розвитку, що базуються на розвитку, в тому числі еко-міст і еко-кластерів. Впевнений, що українське головування у 2013 р. в ОБСЄ стане ще ефективнішим за умови активного запровадження процесу екологізації виробництва як в Україні, так і у світі до майбутнього екологічно безпечного світу.
