Засідання Комітету підприємців базових галузей промисловості ТПП України
15 листопада 2011р., ТППУ
Рекомендації щодо вдосконалення законодавства з підвищення конкурентоздатності економіки на основі створення і розвитку промислових кластерів
Учасники засідання Комітету підприємців базових галузей промисловості ТПП України відзначають, що вдосконалення законодавства з підвищення конкурентоздатності економіки на основі створення і розвитку в Україні промислових кластерів є важливим напрямком державної політики України на найближчу та довгострокову перспективу дійовим інструментом модернізації української економіки та її переведення на інноваційний шлях розвитку.
Прийнятий 08 серпня 2011 року Закон №3715-17 «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» забезпечує зміцнення правової бази для системної реалізації державної підтримки інноваційної діяльності і активізації процесу модернізації економіки і соціальної сфери України. Цей Закон визначив правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та їх реалізації в Україні.
Відповідаючи вимогам Конституції України, новий Закон розвиває і доповнює раніше прийняті закони з питань формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні, в т.ч. закони України «Про державне прогнозування та розробку програм економічного і соціального розвитку України» (№1602-14 від 16.01.2003р.), «Про наукову і науково-технічну діяльність» (№1977-12, від 13.12.1991р.), «Про інноваційну діяльність» (№40-15, від 04.07.2002р.), «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» (№2623-14, від 11.07.2001р.), «Про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»(№3714-17, від 08.09.2011р.) та інші нормативно-правові акти з цієї сфери.
Важливим фактором інноваційного процесу в Україні є розвиток науково-технічної інфраструктури, яка дозволяє змінити структуру національної та регіональних економік, забезпечити зростання випуску конкурентоздатної продукції з високою доданою вартістю. Світова практика свідчить, що державна підтримка інноваційної інфраструктури здійснюється, як правило, у двох напрямках:
– шляхом підтримки формування і розвитку інноваційної інфраструктури у формі технопарків, бізнес-інкубаторів, особливих економічних зон та ін. ;
– створення інститутів розвитку дослідницького, венчурного, освітнього напрямків.
Найбільш привабливою формою розвитку інвестиційнно-інноваційної економіки, як свідчить зарубіжний досвід, є формування інноваційних кластерів. В більшості областей України сьогодні вже почалось формування інноваційних кластерів з широкими можливостями – для проведення науково-дослідницьких робіт, випуску та просування на ринок високотехнологічної та конкурентоздатної продукції. Практика створення і розвитку регіональних та національних інноваційних кластерів започаткована ще у 1997р. на Поділлі, виявила багато суттєвих проблем.
Нажаль, законодавство України з інноваційної діяльності поки що не забезпечує повномасштабного регулювання суспільних відносин, які виникають в процесі розробки, створення та поширення інноваційної продукції, її впровадження як інновації і наступної комерціалізації. Діюче в Україні законодавство ще не стало належним правовим підґрунтям для переходу держави до інноваційної моделі економічного розвитку. Наше законодавство в сфері інновацій не має системного характеру, в ньому домінують численні розрізнені підзаконні нормативно-правові акти. Організацію інноваційної діяльності в Україні сьогодні регулюють більш ніж 400 нормативно-правових актів різної галузевої належності. В Україні має бути проведена систематизація існуючого інноваційного законодавства, а також його поповнення і дальший розвиток.
Прикладом неефективності діючого законодавства в сфері інновацій є Закон від 12.01.2006р. щодо становлення спеціального режиму інноваційної діяльності в 17 технологічних парках і у 8 областях України. Зазначені технопарки до останнього часу були в Україні єдиною інноваційною структурою, підтриманою державним законодавством. Технопарки, як інструмент регіонального інноваційного розвитку, мали стати зразком для наступного зміцнення інноваційної інфраструктури та зайняти окрему нішу в числі заходів підтримки інноваційного бізнесу. Вони були покликані сприяти розвитку малого і середнього підприємництва і забезпечити конкурентоспроможність високотехнологічних галузей, включаючи сфери машинобудування, електроніки, матеріалознавства, інформаційних технологій.
Законом передбачалась фінансова підтримка технопарків, надання цільових субсидій, податкових пільг та звільнення від ввізного мита. Проте перетворити згадані технопарки на впливові елементи інфраструктури інноваційної діяльності в Україні так і не вдалося. Більшість з них сьогодні ледве животіє.
Зараз підготовлено проект закону про формування в Україні наукових парків з тими ж компонентами фінансової підтримки, яка надавалась технопаркам. Однак існуючі в країні реалії підказують, що в сучасній системі виробництва вони не спроможні стати активними учасниками інноваційного розвитку.
Для економіки України настав час розробки та провадження сучасної інноваційної політики, що базується на створенні сприятливого інвестиційного клімату та формуванні дієздатних структур, налагодження ефективного механізму взаємодії між ними. Інноваційна діяльність – це творча робота, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, які дозволяють виставити на ринок нові конкурентноздатні товари і послуги. Сумна практика формування технопарків в Україні показала, що підняти інноваційність української економіки неможливо без залучення в ці процеси бізнесу і прагматичних організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного характеру, які б істотно поліпшили структуру та якість виробництва і соціальної сфери, забезпечили економію витрат.
Очевидно, що успіх запланованої модернізації економіки, розвитку бізнесу, націленої на ефективне використання інтелекту та знань багато в чому залежать від формування міцних інноваційних кластерів з широкими можливостями в межах майбутніх економічних зон, мережах технопарків та наукових парків, які будуть відповідати вимогам замовлення внутрішніх та зовнішніх ринків.
Інструменти інноваційного розвитку мають дозволити зміцнювати структуру національної і регіональних економік, забезпечувати їх зростання на основі випуску продукції з високою доданою вартістю.
Робота економічних зон, технопарків, наукових парків та інноваційних кластерів має забезпечити поширення нової передової культури виробництва, ефективних моделей інтеграції освіти, науки, реального сектору економіки та бізнесу. Це також дозволяє впроваджувати приватно-державне партнерство (ПДП), залучати потенційних інвесторів, сприяти покращенню ділового клімату, як в регіональних, так і в національному масштабах.
Інноваційний розвиток розширює можливість проведення активної політики на ринку праці. Створюються ефективні високооплачувані нові робочі місця. Формується попит на кадри з високою кваліфікацією, на послуги центрів передпідготовки.
Для організації інноваційного виробництва необхідно використовувати вітчизняну інноваційну інтелектуальну власність. Для цього варто орієнтуватись на наукові розробки існуючих в Україні інноваційних центрів, планувати створення виробничих полігонів для нової економічної політики, тобто на економічні зони, технопарки, європейську модель регіональної інноваційної системи Science Cities (наукогради).
Сьогодні обсяг світового ринку сягає майже 2,3 трлн.дол., з яких припадає на долю США – 39%, Японії – 30%, Німеччини – 16%, Росії – 0,3%. Від експорту наукоємної продукції щорічно США отримують близько 700, Німеччина –530, Японія – 400 млрд.дол. На жаль, інформації щодо цього по Україні практично не існує. Такий розподіл світового ринку наукоємної продукції (згідно даних Всесвітньої організації інтелектуальної власності) пояснюється тим, що у світі у 2010 році було видано 155 тис. патентів, які в основному належали США, Японії, Німеччині, Південній Кореї, Китаю. На весь пострадянський простір припадає близько 0,3%.
У світовій практиці після Другої світової війни, особливо в останні 20-25 років набула поширення практика створення інноваційної інфраструктури мережевого типу. Саме створення при підтримці держави бізнес-інноваційної мережі, орієнтованої на підтримку інноваційних процесів в усіх центрах наукоємної консолідації (незалежно від їх формального статусу), стало одним з головних напрямків державної політики як на найближчу, так і на довгострокову перспективу. Створення національної бізнес-інноваційної мережі звичайно здійснювалось в межах спеціальних цільових програм, або в межах міжгалузевих і міжрегіональних програм при невід’ємному формуванні бізнес-інноваційних центрів, технопарків, інкубаторів бізнесу та інших перевірених практикою форм підтримки інноваційної активності.
Як приклад можна навести досвід тих країн, які у своїй економічній політиці зробили ставку на розвиток інфраструктури мережевого типу.
– Японія за короткий час ввійшла до числа лідерів світової економіки, маючи обмаль природних ресурсів. Цього вона досягла, завдяки орієнтації на всебічну підтримку і розвиток МСП, створюючи технопарки і технополіси, центри підтримки підприємництва. Щорічно Японія вкладає більше 100 млрд.дол. в проведення НДДКР.
– Китай ще у 1982 р. прийняв програму інновацій у соціально-економічній сфері на основі створення наукових парків та «зон високих технологій». З 7 тисяч працюючих у світі наукових парків 130 працює в Китаї, небагато поступаючись США, де створено 140 наукових парків. Сьогодні в Китаї функціонує близько 6 млн. науково-технічних посередницьких організацій, в яких працевлаштовані 110 млн. фахівців. Державних коштів на наукові дослідження та розробки уряд Китаю витратив у 2010р. 220 млрд.дол., що в 11 разів вище аналогічних витрат в Росії.
– Індія з початку 1980-х років спрямувала зусилля на посилення конкурентоспроможності економіки за рахунок розвитку інноваційного підприємництва, стимулювання інноваційних процесів шляхом об’єднання МСП в кластери при одночасному зміцненні зв’язків між малими та великими підприємствами. Згідно даних ЮНІДО в Індії зараз функціонує більше 2000 кластерів. Найбільш ефективним підходом уряду Індії стало стимулювання зростання експортних можливостей кластерів у розвитку високотехнологічних виробництв і послуг (комунікаційні технології, програмне забезпечення, фармацевтика та ін..).
– Росія. Незважаючи на кризові явища в останні роки, в РФ здійснювався ряд проектів з формування як бізнес-інкубаторів, так і досить масштабних технопарків. Сьогодні у Росії створюється 13 особливих економічних зон, заплановано формування 111 бізнес-інкубаторів. З 2010 року урядом Росії до числа пріоритетів включено заходи щодо розвитку інноваційності в малому підприємництві. Для цього в РФ вже створено 166 бізнес – інкубаторів, більш ніж 110 технопарків, більш 100 центрів з трансферу технологій. Особливу роль в цьому процесі відіграє м. Москва, з її потужним науково-технічним, виробничим і ресурсним потенціалом. У Москві сьогодні нараховується біля 370 тис. МСП з загальною кількістю 2,6 млн. працівників. З цих підприємств 66% є мікропідприємствами (до 15 працюючих). Головне джерело їх інновацій – власні розробки, що впроваджуються здебільшого за власний рахунок. Багато з цих підприємств залучено до роботи у технопарки, яких у Москві вже більше 30. Для інноваційних МП у Москві створена система мікрофінансування, згідно з якою малому бізнесу надаються дешеві кредити при відсутності застави та організація спрощеної процедури оформлення.
Нажаль, Україна сьогодні знаходиться серед аутсайдерів навіть пострадянських країн, від яких ми вже відстали в цій справі більш ніж на 10 років.
Україні потрібна своя модель розвитку економіки з урахуванням усіх її національних особливостей і сучасної оцінки геополітичних факторів.
Упродовж останніх двадцяти років комплексна інфраструктура підтримки інноваційного розвитку промисловості в країні була вщент зруйнована. Лише за останні 15 років кількість організацій, які проводять наукові дослідження, скоротилася в Україні вдвічі, а чисельність науковців – утричі. Від колишньої цілісної системи, що складалася з трьох ланок (фундаментальні дослідження – прикладні дослідження – проектування нових виробництв) залишилися лише пов’язані між собою фрагменти. У підсумку, питома вага інноваційно активних підприємств в Україні й надалі невпинно знижується. Вкрай обмеженою залишається і їхня галузева належність, здебільшого вони діють лише в традиційних секторах економіки.
Головною причиною довготривалої стагнації української економіки є помилкова стратегія економічного розвитку – відмова від мобілізації внутрішніх ресурсів, безпідставна надія на зовнішню фінансову, науково-технологічну та матеріальну допомогу, на іноземні інвестиції. В цьому ж контексті слід розглядати ігнорування практично впродовж усіх років незалежності проведення реформ, які вже давно впровадили у себе сусідні з нами країни Східної Європи.
Нова модель розвитку економіки України має базуватися на ідеології моделі ринкового типу європейського характеру, яка поєднує соціальні інтереси з економічними і з відповідною регулюючою роллю держави. Зволікання із запровадженням відповідних заходів у подоланні кризи перехідного періоду може призвести до кризи системної, вихід з якої вимагатиме безпрецедентних заходів. Виходячи з цього, одним з ключових завдань, що в сучасних умовах стоять перед центральною та місцевими владами, є створення інфраструктури підтримки інноваційної діяльності та спрощення доступу бізнесових структур до сучасних виробничих, інформаційних, біологічних і нанотехнологій. На цьому шляху є багато труднощів. Великий бізнес, який є основним споживачем інноваційних розробок, неохоче йде на пряме співробітництво як з малим і середнім бізнесом, котрий в більшості випадків стає рушієм модернізації, так і з державними установами, які не спроможні бути достатньо мобільними
Нові інвестиційні схеми краще реалізуються в регіонах, де існує науково-технічна інфраструктура (економічні зони, технопарки чи наукові парки), яка не лише проводить на замовлення бізнесу фундаментальні і прикладні наукові досліджень, але й зберігає права інтелектуальної власності на створювану інновацію.
Україна поки що має інженерні школи світового рівня, тому за рахунок своїх національних інтелектуальних ресурсів вона сьогодні спроможна ефективно працювати на підвищення конкурентоздатності своєї продукції на світовому ринку. Тому держава зобов’язана якнайшвидше вирішити проблему реалізації економічних, соціальних та гуманітарних реформ.
Учасники обговорення Рекомендацій щодо вдосконалення законодавства з підвищення конкурентоспроможності України на основі створення і розвитку наукових кластерів відмітили, що необхідними передумовами впровадження цієї моделі розвитку є невідкладні системні економічні реформи, децентралізація влади і розвиток місцевого самоврядування на основі принципів Європейської Хартії місцевого самоврядування, прийняття концепції і стратегії інноваційного розвитку. У рішенні комплексу питань, пов’язаних з формуванням кластерної політики і реалізацією кластерних ініціатив, важливу роль відіграють ТПП, які у відповідності з законодавством створені для сприяння розвитку національної та регіональних економік, їх інтеграції у світову господарську систему шляхом створення сприятливих умов для підприємницької діяльності та технічних зв’язків підприємств України з закордонними підприємствами.
Учасники обговорення звертаються до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АР Крим, облдержадміністрацій України, міських держадміністрацій м. Києва і м. Севастополя з наступними пропозиціями:
1. Створити інституційний орган – Національну координаційну раду (чи при Президентові України, чи при Кабінеті Міністрів України) за участю представників міністерств і відомств: економіки, транспорту, промислової політики, регіонального розвитку і будівництва, охорони навколишнього природного середовища, палива та енергетики, освіти та науки, держпідприємництва, облдержадміністрацій, ТПП, а також представників бізнес-структур і банківського сектору з метою розробки і реалізації стратегічних програм соціально-економічного, інноваційного та науково-технічного розвитку регіонів України на основі концепції формування інноваційно-інвестиційних мережевих структур, в т.ч. кластерних об’єднань і транскордонних кластерів.
2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України з метою реалізації в Україні інноваційної моделі розвитку економіки на кластерній основі розробити і прийняти у 1 кварталі 2012р. Постанову Кабінету Міністрів України «Про впровадження кластерної моделі підвищення конкурентоспроможності економіки України»;
3. Доручити Кабінету Міністрів України за участю НАН України розробити Національну програму підвищення конкурентоспроможності економіки України та інноваційного розвитку на кластерній основі на період 10 і 25 років, передбачивши такі науково-практичні напрями:
– формування перспективних інноваційно-інвестиційних виробничо-комерційних структур в регіонах України на основі науково-обгрунтованої концепції кластеризації економіки України;
– діагностика та аналіз конкурентоспроможності вітчизняної продукції, яка виробляється підприємствами МСП на території регіонів і на цій основі виявлення «точок зростання» в економіці регіонів;
– розвиток міжрегіонального, міжнародного і прикордонного співробітництва, посилення взаємодії транскордонних локальних і мегакластерів в межах єврорегіонів, а також з кластерними об’єднаннями ЄС, РФ та інших держав СНД і ОЧЕС;
– розробка і впровадження освітніх програм для підготовки у вузах України та перепідготовки фахівців органів місцевого самоврядування і державного управління, МСП, банківського сектору, які беруть участь у розвитку і функціонуванні інноваційно-інвестиційних мережевих структур;
– соціальна експертиза за результатами моніторингу процесів створення і розвитку кластерних об’єднань.
4. Доручити Кабінету Міністрів України з залученням відповідних міністерств, відомств та Міністерства закордонних справ розробити Національну стратегію розвитку транскордонного співробітництва на основі функціонування транскордонних інноваційно-інвестиційних мережевих структур на період до 2025 року.
5. Забезпечити координацію діяльності міністерств і відомств по участі у формуванні транскордонних, національних, міжрегіональних і локальних кластерів, а також у визначенні пріоритетів Програм економічного та інноваційного розвитку регіонів України до 2025 року.
6. Сформувати робочі групи експертів по розробці регіональних і галузевих цільових програм інноваційного розвитку і кластеризації економіки регіонів на період до 2025р. при Головних управліннях економіки облдержадміністрацій.
7. Створити в Україні інформаційно-аналітичну систему збору, аналізу і розповсюдження інформації щодо формування і розвитку інноваційно-інвестиційних мережевих структур.
8. Сприяти залученню міжнародних організацій системи ООН (в т.ч. UNIDO, UNDP, UNESCO, WHO, HABITAT та ін.) до формування в Україні інноваційних кластерів та реалізації кластерних ініціатив.
9. Сприяти формуванню локальних і регіональних агропромислових кластерів по виробництву екологічно чистої сільгосппродукції, харчових кластерів, кластерів зеленого сільського туризму.
10. Виходячи з необхідності раціонального використання та відтворення природних ресурсів, сприяти формуванню та розвитку в Україні кластерних об’єднань в альтернативній енергетиці, утилізації промислових відходів, кластерів екології та нових технологій природокористування.
11. З метою ефективної реалізації населенням самозайнятості сприяти формуванню і розвитку в Україні освітніх, лікарняно-рекреаційних, креативно-розважальних кластерів і кластерів сфери послуг.
12. У зв’язку з функціонуванням на території України Міжнародних транспортних коридорів сприяти створенню та розвитку транспортно-логістичних кластерів.
13. Забезпечити державну підтримку Чорноморського єврорегіону на основі розвитку інноваційно-інвестиційних структур і відповідного створення Чорноморського кластерного альянсу (на прикладі Балтійського кластерного альянсу).
14. Звернутися до Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України з пропозиціями:
– починаючи з 2012 року передбачити в бюджеті країни виділення цільових коштів на розвиток процесу кластеризації;
– прискорити розробку й прийняття законодавчих актів, орієнтованих на формування кластерних об’єднань (high-tech парків, наукових і промислових парків, технополісів, центрів знань, бізнес-інкубаторів і кластерних мереж);
– розробити методику і принципи взаємодії з українською діаспорою в питаннях розвитку інтернаціоналізації діяльності українських інноваційних кластерів.
Учасники обговорення вважають доцільним:
– Проведення розширеного «круглого столу» за участю Президента України, Прем’єр-Міністра, керівників міністерств та відомств, депутатів Верховної Ради, представників діючих інноваційно-інвестиційних мережевих структур для професійного обговорення перспектив інноваційного розвитку країни та її регіонів з метою підвищення конкурентоздатності економіки і зростання добробуту населення України.
– Сприяти зміцненню і розвитку інноваційної компоненти і кластерного підходу в рамках реалізації програм державно-приватного партнерства.
