Сьогодні туристська індустрія світу зазнає часи активного розвитку та формування нових напрямків. Паралельно з традиційними видами туризму набувають поширення усілякі нетрадиційні форми відпочинку та подорожей. Все більший вплив на сферу туризму робить поширення ідей екологізації життя.
В більшості країн Європи заняття сільським туризмом заохочується на державному рівні. Не випадково тому в цих країнах частка екоподорожей складає більше 20% від усіх туристичних послуг, а темпи щорічного приросту досягають 30%.
Сільський туризм переконливо довів, що він є важливим фактором рішення соціально-економічних проблем села – це зростання зайнятості на селі, розвиток сільської інфраструктури, отримання стабільних та вагомих прибутків селян, зміцнювання бюджету сільських поселень. Розвиток сільського туризму в Україні це не є щось далеке, а найближче завдання, для рішення якого існують усі передумови. Україна, як ніяка інша країна, дуже багата різноманітними пам’ятками природи, історії і культури, національними традиціями, можливостями отримання екологічно чистих продуктів, відпочинку в умовах красивої природи.
Зелений сільський туризм – це рекреаційні подорожі в сільську місцевість як реакція на тисняви та перенаселеність у містах. Це також один з видів малого бізнесу, який піднімає роль краєзнавства, створює життєве середовище, що наближене до природи.
Сільський зелений туризм – явище багатостороннє. Один з його аспектів (враховуючи сучасний стан соціально-економічного розвитку країни) – соціальний. Тому сільський зелений туризм слід розглядати як один з засобів диверсифікації джерел прибутків сільського населення, як компонент комплексного розвитку сільських територій та сільської інфраструктури, а також як один з факторів стратегії подолання бідності в сільській місцевості. Саме тому в країнах, що розвиваються, сільський зелений туризм активно підтримується та заохочується державою, доступ до діяльності в цій сфері максимально спрощений. Суб’єкти, які надають послуги в цій сфері, отримують усілякі преференції, у т.ч. і податкові.
Другий аспект міститься в отриманні додаткових можливостей для популяризації української культури, розповсюдження знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, яка є основою для визнання сільського туризму суспільно цінною та корисною сферою відносин, яка заслуговує на всебічну підтримку з боку держави.
Виходячи з цього, а також з досвіду європейських країн, класична форма сільського зеленого туризму не торкається більш відомого в Україні поняття – надання готельних послуг. Центральною фігурою в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка мешкає в селі, здійснює основну діяльність, пов’язану з веденням особистого сільського господарства, а також побічну, – з використанням майна цього господарства для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, а саме: забезпечення відпочиваючих житлом, харчуванням, ознайомленням з місцевою культурою та традиціями. Таким чином головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит не рекреацію на природі, визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшенням попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі – залізничної, автодорожньої, повітряної та морського транспорту.
Для сталого розвитку сільського зеленого туризму в Україні вкрай необхідно створити відповідну законодавчу базу. Однак до цього часу все ще не прийнятий закон про розвиток сільського туризму, розроблений ще два роки тому. Сьогодні дуже важливо в цьому напрямі визначити роль Мінагропрому України у створенні сприятливого правового середовища для діяльності сільського населення, для залучення інвестицій в перебудову інфраструктури в селі. На цій основі з’явиться агротуристичний продукт, який буде ідентифікувати український сільський зелений туризм на внутрішньому та міжнародному ринках.
Одним з елементів механізму розвитку та функціонування сільського зеленого туризму мають стати в більшості регіонів України кластери сільського зеленого туризму, в яких об’єднається представники бізнесу, місцевої влади, освіти, науки та громадських організацій. Існуюче гаяння часу в створенні сприятливого середовища для цієї діяльності, спроби встановити численні вимоги та дозвільні процедури до сільського господаря стає відчутною затримкою в розвитку сфери сільського зеленого туризму і підштовхує до нелегального надання послуг в цій сфері.
Звичайно на шляху розвитку сільського зеленого туризму є багато інших проблем. Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважається транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна необлаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку ХХІ ст.. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості «осучаснило» нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих «міських» стандартів готельного сервісу.
Існують специфічні риси, якими повинен володіти агротуристичний регіон, для успішного розвитку сільського туризму.
До таких рис, зокрема, зараховуємо такі:
1. Чисте природне середовище.
2. Низький рівень урбанізації та індустріалізації, для якого характерні:
– низька щільність населення;
– мала задіяність працюючого населення в несільськогосподарських професіях.
3. Обмежена інтенсивність сільськогосподарської та лісової продукції.
4. Сприятлива аграрна структура (господарства середньої величини).
5. Гармонійний агрокультурний ландшафт.
6. Невеликі доходи людей.
7. Вільні (невикористані) ресурси помешкань.
Між сільським зеленим туризмом, агро туризмом і екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно ці форми організації відпочинку відповідають критеріям сталого туризму, сприяють традиційним формам агро господарювання місцевих громад. Однак слід враховувати те, що агротуризм виступає спрощеною формою сільського зеленого туризму. В агротуризмі індивідуальне селянське господарство (фермерське господарство) становить одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста. Агротуризм не включає в себе ті форми туризму, які здійснюються на сільських територіях (вони називаються «сільськими» тільки в адміністративному значенні, а насправді є частинами спеціалізованих рекреаційних районів), наприклад, спортивно-туристичні заняття, курортний відпочинок тощо.
Сільський туризм та екоторизм також вважаються дуже близькими.
Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад.
Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основою організаційною базою розвитку масового екологічного туризму.
Останнім часом в рамках багатоцільового туризму нещодавно з’явилося нове поняття «екоагротуризм» Цей вид туризму передбачає використання гостьових будиночків без господарів (як, наприклад, у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із заняттями екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних і спортивно-туристичних занять в т.ч. мисливство, рибальство тощо.
Однак, сільський зелений туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм – це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм – це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури. (При цьому сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів).
У сільському зеленому туризмі саме рекреаційні ресурси є фундаментом успішного процесу розвитку екоагротуристичного бізнесу. Туристичні ресурси виступають передумовою виробництва конкурентного туристичного продукту.
Усі рекреаційно-туристичні ресурси поділяють на чотири складові: природні, історико-етнокультурні, соціально-економічні та інформаційні ресурси.
Природні агрорекреаційні ресурси – це навколишнє середовище з мережею сільских поселень, наявними природними об’єктами, що мають рекреаційні властивості, та ареалами малозмінених людиною природних екосистем.
Історико-етнокультурні агрорекреаційні ресурси – це об’єкти та явища матеріальної і духовної культури життєдіяльності етносу на території його історичного розвитку. До цього виду ресурсів належать пам‘ятки історії, матеріальної етнокультури, продукція народних ремесел, сакральної архітектури, духовної етнокультури.
Соціально-економічні агрорекреаційні ресурси – це історично сформована система сільського розселення, типи і розміри поселень, традиції народної забудови, традиції аграрної культури місцевого населення, соціальний клімат на селі.
Інформаційні агрорекреаційні ресурси – це інформація про сільську територію, її історію, культуру, природу і людей, яку турист отримує в турфірмі чи через інтернет.
Сільський зелений туризм – динамічний вид підсобної діяльності
Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин.
Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо.
Варто ще раз наголосити: діяльність у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому грошові винагороди за такі прослуги не підлягають оподаткуванню. Законодавство також передбачає при певних умовах звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб.
Нині необхідно внести доповнення в податкове українське законодавство стосовно пільгового оподаткування доходів, отриманих громадянами згідно з договорами оренди житла в сільській місцевості. Відповідно до чинного законодавства, цивільно-правові угоди між фізичними особами оподатковуються за ставкою 20%. Зрозуміло, що такий стан справ зумовлює надзвичайно низьку рентабельність і масову «тінезацію» послуг сільського зеленого туризму. Легальний розвиток зеленого туризму в селах України стане реальністю при узаконенні ставки податку на рівні 2 – 4% від ціни договору оренди приміщень агрооселі.
В Україні потрібно законодавчо звільнити агрооселі від сплати готельного збору та обов‘язкової державної стандартизації.
Для України найдоцільніше перейняти досвід Польщі у сфері сертифікації агроосель, де вона проводиться інспекторами польської Федерації сільського туризму «Гостинні господарства» кожні два роки. Згідно з польським законодавством, оселі для гостей не підлягають обов‘язковій стандартизації, але ці приміщення можуть використовуватися для надання послуг нічлігу лише при їх відповідності певним вимогам, затвердженим розпорядженням Голови Ради Міністрів.
В той же час перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму, поширеним у курортно-рекреаційних районах України, є побудова сільськими підприємцями житлових будівель готельного типу, призначених для надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості.
На відміну від здачі сільськими господарями окремих кімнат у своїх оселях, цей вид сільського зеленого туризму є прогресивною формою малої підприємницької діяльності, що дає селянам основні доходи та сприяє підвищенню рівня зайнятості, а отже, добробуту членів сільських громад.
Селяни, які бажають розпочати діяльність у сфері малого туристично-готельного підприємництва, та ті, які вже надають цього виду послуги відпочиваючим на базі своїх пансіонатів, мають усі підстави розраховувати на підтримку держави. Вона, насамперед, має зводитись до встановлення пільгових ставок оподаткування сільських підприємців.
Що пропонує Україна в сільському зеленому туризмі?
Традиційним та найцікавішим в організації сільського зеленого туризму України славиться Карпатський регіон, в якому найбільш популярні:
• Природознавчий туризм. Карпатський регіон приваблює відвідувачів передусім величчю та природою.
• Фольктуризм – участь у різноманітних традиційних народних обрядах і святкуваннях.
• Кінний туризм на витривалих конях карпатської породи, що є найближчими родичами вимерлих диких коней-тарпанів, якими колись так славилися українські степи.
• Водний туризм – рефтинг. Це спуск на надувних човнах, плотах, катамаранах чи каяках гірськими річками.
• Винно-дегустаційний туризм. Завдяки багатовіковим традиціям домашнього виноробства, закарпатські вина стали однією з візитних карток цього краю.
• Історико-етнографічний туризм. Людей, незалежно від того, звідки вони приїжджають, цікавить багатовікова історія та культура краю, який вони відвідують.
• Велотуризм. Цей вид має чимало шанувальників. У Карпатському регіоні прознаковано десятки міжнародних веломаршрутів.
Найбільш популярний район Карпат, який охоплює території чотирьох областей: Івано-Франківську, Закарпатську, Львівську та Чорновицьку, в яких головними центрами СЗТ стали Яремче, Татарів, Ворохта, Верховина, Косів, Підзахаричи, Путила, Вижнина, Яблуниця, Ясиня, Рахов, Сколе та Славське.
Одним із актуальних напрямків організації обслуговування туристів у сільській місцевості України є т. зв.анімація, тобто пожвавлення програм обслуговування, відпочинку і дозвілля туристів, насичення цих програм ігровими елементами та шоу-продуктами.
У Карпатському регіоні (як і на Волині, Поділлі, Подніпров‘ї, Запоріжжі, Слобожанщині) перспективною формою анімації стала організація сільських анімаційних шоу-музеїв, в яких туристів зустрічають «живі» історичні персонажі (руські князі, гетьмани, козаки-запорожці, чумаки, Довбуш з опришками тощо).
В Україні об‘єкти туризму з колоритними анімаційними програмами є найпопулярнішими осередками масового внутрішнього й міжнародного туризму (наприклад, Музей народної архітектури у с. Пирогово біля Києва, ярмарка у с. Сорочинцях на Полтавщині, фестиваль сільських мистецьких колективів України у с. Боромля та багато ін.).
На весь світ славиться заповідне музейно-анімаційне середовище козацької доби на о. Хортиця в Запорізькій області (площа 3 тис. га, 12 км довжиною і 2,5 км шириною, прибережні скелі в окремих місцях сягають 40-метрової висоти).
Поряд з музеями «Історії запорізького козацтва», «Народної творчості та етнографії» на Хортиці діє кінний етнографічний театр «Запорізька Січ», який влаштовує масові театралізовані «Козацькі кінні ігри», і в них, при бажанні, може взяти безпосередню участь кожен гість. Тут таки можна спробувати зварити козацький куліш, опанувати козацькі ремесла та набути ратні навики тощо. Незалежно від пори року Хортиця приваблює фольклорно-театралізованими акціями («Запорізьке купала», «Запорізький щедрий вечір» тощо).
З початку ХХІ ст. у Подніпров‘ї розвивається анімаційний музейний комплекс Трипільської культури у м. Ржищеві й с. Трипілля, що на Київщині. Подібні заходи стали популярними як на Заході, так і на Сході, Півдні та Півночі України, причому анімаційні програми сільського зеленого туризму також включають спортивні ігри і змагання, народні танцювальні вечори під запальні мелодії троїстих музик, карнавали, вечорниці, ворожіння тощо з безпосередньою участю туристів.
Однак організація сільського туризму в українських селах обмежується низкою обставин.
Південь України.
Тут найбільшу популярність мають літній відпочинок в Криму. Море, сонце, фрукти, й це ще не все. Родзинкою Криму є його багатоетнічність. Дякуючи СЗТ, турист може доторкнутись до життя громад кримських татар, болгар, німців, греків, познати їх культуру й побут , споживати блюда традиційних кухонь та, звичайно, відвідати відомі пам‘ятки природи та історії.
Дуже цікаві можливості пропонує Миколаївська область в першу чергу на берегах Південного Бугу, де починається ландшафтний природний парк «Гранитно-степове Побужжя» та не менш екзотичний ландшафтний парк «Кинбурнська коса» з унікальною дикою природою.
Асоціація фермерів «Придунав‘є» запрошує на цікавий відпочинок в район Ізмаїла Одеської області з метою також відвідати біосферний заповідник з системою озер і познайомитись з неповторною культурою та звичаями багатьох націй, які тут перебувають.
Поділля.
Заслуговує особистої уваги. Основу цієї історичної території складають три області: Тернопільська, Хмельницька та Вінницька. Ця територія незвичайна своїм ландшафтом, що сформований невеличкими горами – Кременецькими, Товтрами, Вороняками, Гологорами, Оппілям та глибокими каньйонами Дністра, Південного Буга з численими притоками.
Через Поділля проходили шляхи нападів турок та татар на Україну, тому тут залишилось багато пам‘яток оборонної архитектури, серед яких відомі
Кам‘янець-Подільська та Хотинська фортеці. Своєю особистою гостинністю відрізняється Хмельниччина через свої програми відпочинку та оздоровлення в Кам‘янець-Подільському районі та Грицеві.
Центральний та Східний регіони.
Полтавщина пропонує для туристів відпочинок на берегах Хорола, Сули, Псла. Головний центр СТЗ – Миргород, Великі Сорочинці, Діканька – місця, пов‘язані з великим Гоголем, а також столиця українського гончарства – село Опишня, недалеко від якого можливо побачити найбільше в Європі скифське городище.
На батьківщині Тараса Шевченко в Черкаській області в м. Корсунь-Шевченківському, що на р. Рось, можливо побувати в колишньому центрі козацтва.
Північ.
Тут можливо виділити декілька територій, цікавих з точки зору пізнавального відпочинку недалеко від столиці Київ на живописних берегах Дніпра та місцевостях, де сформувались історико-архітектурні комплекси на матеріалах раскопок поселень Трипільської культури. Одним з найбільш цікавих є місто-музей Переяслав-Хмельницький.
Чернівецька область
Для Чернівецької області 2009 та 2010 р.р. стали періодом активного здійснення міжнародного пілотного проекту у сфері розвитку сфери агросадиб, який реалізується за фінансової і організаційної підтримки МЗС Республіки Польща – «Польська закордонна допомога 2009 та 2010».
Зазначений проект дозволив провести моніторинг стану розвитку агросадиб в області та професійне підвищення кваліфікації їх власників, ознайомити підприємців із засадничими умовами діяльності та особливостями функціонування садиб в Польщі, а головне – виявити проблемні місця та прогалини у організації діяльності садиб «зеленого» туризму у нашій області.
Спів-координатором виконання проекту від української сторони виступає Регіональний фонд підтримки підприємництва, партнером проекту – відділ туризму облдержадміністрації.
Однак організація сільського туризму в українських селах обмежується низкою обставин. Зокрема, до найнесприятливіших ми відносимо:
– наявну досі велику недовіру мешканців села до чужих, а отже, і до потенційних туристів;
– політично-економічну нестабільність;
– низький рівень інфраструктури, господарські подвір‘я в більшості випадків невимощені, відсутня централізована каналізація, в межах садиб не вистачає місця для організації активних видів відпочинку і «зелених» зон з доглянутим травяним покривом для, скажімо, змагання чи дитячих забав;
– санітарний стан питної води також незадовільний;
– будинки, призначені для туристів, мають переважно нетипову архітектуру, позбавлену сільських рис.
Успіх справи організації гостинності на селі визначають, насамперед, такі чинники:
1. У родині:
– професійна кваліфікація та вміння зацікавити;
– співпраця цілої родини;
– добрі стосунки з сусідами;
– особисті якості (комунікабельність, талант керівника).
2. У господарстві:
– локалізація;
– відповідні будинки, приміщення та інвентар;
– тип сільськогосподарської продукції;
– здорова їжа;
– безпека;
– місця рекреації на свіжому повітрі;
– можливість цікавих занять.
3. У регіоні та у селі:
– туристична атрактивність;
– інфраструктура;
– послуги;
– форми проведення вільного часу.
Сільське населення України здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як:
– облаштування туристичних маршрутів;
– облаштування й експлуатація стоянок для туристів;
– роботи гідами чи екскурсоводами;
– транспортне обслуговування туристів;
– єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство);
– послуги з прокату туристичного спорядження;
– послуги з прийому туристів та їх ночівлі;
– кулінарні послуги для туристів;
– підготовка культурних програм.
Сучасна концепція розвитку сільського зеленого туризму України.
Розвиток туризму в регіоні – це розвиток туристської індустрії даної території як складного комплексу міжгалузевих взаємовідносин. Щоб бути конкурентоспроможною туристська індустрія не може розвиватись стихійно. Вона потребує уважного та кваліфікованого управління.
Що таке туристичний кластер?
Це сконцентрована на певній території група взаємопов‘язаних підприємств і структур туристської індустрії та інших пов‘язаних з нею галузей (транспорта, зв‘язку, охорони здоров‘я та інші), які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного при створенні комплексного туристського продукта території.
Туристський кластер – це відносно компактна територія зростання туристської індустрії, що характеризується певною туристською спеціалізацією. При цьому особливо важлива атрактивна (приваблива) складова кластеру. Не менше значення мають також транспортні комунікації усередині туристичного кластеру, і що особливо важливо – зовнішні комунікації, які забезпечують транспортну близькість (доступність) по відношенню до головних цільових ринків.
Алгоритм створення програми розвитку туризму (в т.ч. СЗТ) на конкретній території:
1-й крок: Визначення туристського потенціалу території:
– ревізія існуючих туристских ресурсів;
– порівняння (SWOT-аналіз) існуючого комплексу туристських ресурсів з туристським ринком регіону, країни й світу, щоб зрозуміти, на яку нішу можливо розраховувати в перспективі.
2-й крок: Вибір стратегії розвитку пріоритетних видів туризму, виходячи з:
– атрактивності туристських ресурсів;
– потенціалу маркетингового позиціювання;
– рівня розвитку комунікацій усередині території;
– транспортної близькості по відношенню до головних цільових ринків;
– умови, що існують для формування туристичних кластерів.
3-й крок: Програма розвитку туристських кластерів території, що
включає поетапні складові:
– проекти (заходи) по розвитку основної атрактивної складової кластеру;
– проекти (заходи) по розвитку ефективної системи комунікацій і взаємодії між підприємствами туріндустрії;
– проекти (заходи) по розвитку інфраструктури кластера (інженерної, кадрової, інституціональної);
– проекти (заходи) по розвитку транспортної складової кластера, яка забезпечує вихід на головні цільові ринки.
4-й крок: Інвестиційні проекти, які необхідні для розвитку кластера.
Обов‘язки інвестора:
– досягнення цілей проекту з точки зору його ролі в кластері;
– дотримання строків реалізації проекту;
– забезпечення економічного ефекту;
– забезпечення соціального ефекту (робочі місця, податки, ін.)
Обов‘язки адміністрації:
– підготовка інвестиційного майданчика (повна документація з питань прав власності, умов користування земельною ділянкою, відомостей про існуючі комунікації, наявність ризиків);
– прозора, послідовна система необхідних погоджень з органами державної влади;
– система заходів підтримки проекта (пільги на податок на землю, обов‘язки по забезпеченню комунікацій, відсутність обтяжень).
5-й крок: Реалізація Програми
– проведення регулярного моніторингу на усіх етапах реалізації програми.
Резюме.
На формування подібного кластера туризму (СЗТ) потрібно 2-3 роки. В сучасних умовах формування таких кластерів виправдано та доцільно. Перший досвід кластерів СЗТ на Поділлі, в Прикарпатті, Севастополі свідчить про перспективність такого розвитку.
Автори:
Соколенко Станіслав Іванович – академік УАН з 1998р. (відділення машинобудування і підприємництва), Президент Міжнародної Фундації сприяння ринку, Віце-президент Асоціації «Поділля Перший», член Президії ТПП України, член Президії Спілки Економістів України, член Президії Асоціації ЄАН-Україна. Основним напрямком наукової діяльності є вивчення і дослідження в умовах світової глобалізації комплексних проблем формування та функціонування мережевих виробничих систем – партнерств, альянсів, кластерів як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються, та в країнах на етапі трансформації економіки, а також перспектив кластеризації в Україні. Автор 125 статей з проблем макро- і мікроекономіки.
Бузинський Микола Дмитрович – голова Регіонального фонду підтримки підприємництва по Чернівецькій області з моменту його створення – з 2002 року; консультант-представник з питань права, економіки і інвестицій фірми «Gebr. Sanders GmbH & Co» (Німеччина, м. Оснабрюк) на Україні. За період керівництва фондом – став ініціатором розробки та запровадження ряду важливих регіональних програм підтримки малого та середнього бізнесу в області, учасник багатьох міжнародних науково-практичних конференцій з питань розвитку бізнесу в Україні та налагодження міжнародних зв’язків. Учасник багатьох міжнародних проектів, що реалізуються на Україні за сприяння Міністерства закордонних справ та Міністерства економіки Республіки Польща.
