Науковий форум “Регіони знань” в рамках проекту “Regions of Knowledge”
м. Тернопіль, 04.11.2009 р.
“Розвиток економіки регіонів на основі інноваційних кластерів”
Соколенко С. І.
МФСР, СЕУ, ТПП України
Завдання розбудови економіки інноваційного типу в нашій країні потребує створення ефективних механізмів реструктуризації виробництва з метою загального підвищення інноваційної активності різних галузей.
Тривала економічна криза, гострота соціальних, економічних, політичних проблем, збільшення регіональних диспропорцій – ці та багато інших явищ сучасної дійсності вимагають пошуку можливих шляхів їх пом’якшення та нейтралізації. Найважливішим напрямком серед цих шляхів є активізація інноваційної діяльності на регіональному рівні.
За останні двадцять років глобальна економіка зазнала значних якісних і кількісних змін, які трансформували її структуру, механізм функціонування та правила поведінки. Сучасна модель «нової економіки» характеризується своєю глобальністю. Вона ґрунтується на винахідливості та знаннях.
В промислово розвинених країнах більшість кадрових ресурсів працює в сфері знань, приблизно лише один з семи працівників зайнятий безпосередньо на виробництві, але й там безперервне вдосконалення знань та навичок стає все більш важливим.
В цих умовах з’являється кластерна модель організації виробництва. Саме ця модель відповідає викликам сучасної «нової економіки».
Сучасна економіка базується на інформаційних технологіях, які стали ключовим двигуном розвитку та використовуються практично в усіх секторах економіки з метою підвищення продуктивності, якості та інноваційності.
Сьогоднішня економіка орієнтована на інновації, тобто на розробку та впровадження нової продукції, процесів, бізнес-моделей. Зміцнюючись, «нова економіка» постійно реструктуризує та видозмінює глобальну та національні економічні системи. Головний шлях зростання національної економіки у збільшенні продуктивності. В сучасних умовах цього можливо досягти краще всього на основі кластерної моделі виробництва.
Світова економіка протягом останніх 20 років демонструє відчутне зростання продуктивності. В основі цього економічного буму лежить революція інформаційних технологій (ІТ). Власне вона трансформувала практично усі галузі та сприяла зростанню продуктивності.
В той же час, підвищенню продуктивності все більше стало заважати зростання глобальної конкуренції. Кластери виступають тут як необхідний інструмент розумного поєднання конкуренції та кооперації. Саме кластери дозволяють національним економікам успішно пристосуватись до нових умов господарського функціонування.
Сучасне ринкове господарство при всій різноманітності його моделей характеризується тим, що основи майбутнього економічного розвитку кожної країни формуються на регіональному рівні в процесі функціонування кластерних моделей виробництва. Виникаючи в таких умовах регіональні економічні комплекси, які тісно прив’язані до природних, демографічних і соціальних особливостей регіону, виконують функції економічних суб’єктів, що спромоглись набрати значної ваги не тільки в рамках національної, але і всієї сучасної світової економіки.
Регіональний інноваційний розвиток в кожній країні має свої особливості, які випливають з історичних традицій, ролі та місця інноваційної діяльності в суспільному виробництві, а також залежать від мети, що стоїть перед місцевими органами влади в сучасних соціально-економічних умовах. Багатий закордонний досвід інноваційного розвитку може бути в певній мірі використаний в Україні з урахуванням специфіки її економічного і політичного розвитку.
Щоб забезпечити розвиток в Україні сучасної інноваційної системи виробництва, важливо завчасно проаналізувати інституційне середовище, взаємовідносини в суспільстві та рівень інноваційної культури, адекватність підходів і методів приватно-державного партнерства в реалізації інновацій, зокрема в науково-освітній сфері.
Промислово розвинені країни, як правило, завжди покладаються в своїй політиці на наявність вільних ніш ринку. Після визначення цього аналізуються конкретні фактори виробництва та конкурентні можливості.
Регіон, як соціально-економічна система, виступає ключовим фактором подальшого розвитку інноваційної системи, яка сприяє виходу створених у ній кластерів на світові ринки.
Зрілість та конкурентоспроможність елементів інноваційного кластеру приходить з часом, при цьому інноваційні кластери обов’язково мають бути спрямовані на високі вимоги світового ринку.
Вивчати та прагнути задовольняти ці вимоги – справа не тільки господарюючих суб’єктів, але й держави.
Основними частинами сучасної ефективної інноваційної системи розвитку країни виступають такі елементи:
– інноваційний потенціал регіону;
– суб’єкти інноваційного процесу (регіональні державні органи влади, підприємства і фірми, науково-дослідні установи, ВНЗи, некомерційний сектор та ін.);
– інноваційна активність економічних агентів;
– регіональна інноваційна стратегія;
– інноваційні кластери;
– «точки» інноваційної активності;
– інфраструктура регіональної інноваційної активності та ін.
Регіональна інноваційна система має своїм завданням створення зовнішніх, по відношенню до регіону, та внутрішніх регіональних умов здійснення інноваційної діяльності.
В рамках інноваційної системи, що формується, виникає необхідність мати набір засобів та відповідний інструментарій, куди входять нормативно- правові, інвестиційні фінансово-кредитні, інформаційні та інфраструктурні інструменти. Діяльність цієї системи інструментів спрямована на пошук оптимальних шляхів регіонального розвитку.
На різних стадіях розвитку кожний регіон має потребу в розробці власної політики через те, що фази розвитку в кожному регіоні різні. Хоча регіональна адміністрація може створювати умови для поширення технологій, вона завжди має враховувати, що в даному процесі домінуючу роль відіграють самі фірми та їх асоціації, оскільки саме вони формують вимоги постачальникам основних виробничих факторів.
Політика гнучкої спеціалізації підкреслює значущість державної підтримки на регіональному рівні з урахуванням специфіки регіональних умов. Реалізація такої політики забезпечується на основі створення та функціонування кооперативних мереж, які об’єднують активні фірми в регіонах. Такі мережі сприяють безперервному поширенню інновацій в регіональній економіці.
Світова практика свідчить про термінову необхідність розробки та затвердження на законодавчому рівні в Україні моделі реалізації більш прогресивного методу горизонтального просування і дифузії інновацій та інноваційної активності на основі системи взаємозв’язків, що створюються усередині інноваційних кластерів, як методу партнерства і кооперації. В рамках цього методу головне підприємство є генератором базисної інновації, тоді як функції по виробництву і просуванню інноваційної продукції, що була створена на її основі, розподіляються між учасниками кооперації в цій сфері.
Сьогодні особливу актуальність в Україні набуває впровадження нових економічних систем на регіональному рівні з метою підвищення ефективності реалізації програм економічного і соціального розвитку як окремих регіонів, так і держави в цілому. Управління територіальним розвитком на основі створення індустріальних округів, промислових кластерів, альянсів, партнерств та інших виробничих систем по праву вийшло на передові позиції і стало національним завданням.
Зусиллями ентузіастів ще в 1990 році на Хмельниччині було покладено початок впровадженню в Україні технології оздоровлення економіки регіонів за рахунок їх внутрішніх ресурсів, використання всіх можливих факторів, які дозволяють підвищити конкурентоспроможність регіональної та національної економіки. Розвиток кластерних програм на Поділлі переконливо продемонстрував унікальність кожного кластеру та підтвердив існування ключових вимог до них
Досвід Поділля став важливим полігоном для освоєння специфіки та перспектив кластеризації для інших регіонів України.
До останнього часу досить динамічний процес кластеризації економіки України здійснювався зусиллями ділових асоціацій та громадських організацій, до яких в першу чергу, слід віднести систему Торгово-промислових палат, а також регіональних відділень Спілки економістів України. Для координації діяльності вже працюючих і тих, що тільки з’являються промислових кластерів, в регіонах почали створюватись регіональні ділові асоціації.
Доводиться констатувати, що до цього часу в регіонах України ще дуже мало зроблено для формулювання необхідної інфраструктури інноваційного розвитку.
Аналізуючи сценарій процесу кластеризації України за останні 10-12 років, ми відчуваємо його унікальність, тому що витрат держбюджету в цьому напрямі поки що не було.
Однак, слід відмітити позитивні зрушення з боку державних органів в напряму кластеризації економіки. На 2010 рік вже запланована фінансова підтримка до 50 інноваційних проектів регіонів, в т.ч. й тих, які базуються на інноваційних кластерах. Ці проекти мають пройти через Біржу проектів», що створюється в Україні за стандартами ЮНІДО.
Нові виробничі системи в наступне десятиріччя мають стати реальністю в Україні при умові розробки та реалізації національної програми підвищення конкурентоздатності економіки на основі мережених структур – кластерів. Такий загальнонаціональний проект має включати окремі регіональні і муніципальні програми, що засновуються на кластерних ініціативах.
