Круглий стіл в КТПП та ІЕП НАНУ: «Шляхи виходу з кризи економіки України».
м. Київ
Соколенко С.І.
Інноваційні кластери допомагають подолати кризу.
Важкі часи переживає світова економіка. Особливо важко переживати кризу країнам, що орієнтовані на експорт природних ресурсів та напівфабрикатів. На жаль, Україна якраз в групі країн, на сировинну експортну продукцію яких дуже впав сукупний світовий попит.
Великою проблемою української економіки є її низька рентабельність, оскільки до цього часу вона не спромоглась перейти на ринкові умови господарювання і все ще працює як колишня радянська директивна економіка. Одним з найбільших її недоліків є постійно низький рівень інноваційності існуючих виробництв. Але ж якраз тепер у України є реальний шанс пройти через цю комплексну (економічну, фінансову, політичну) кризу з найменшими втратами, тому що у української економіки є свої переваги, які можуть допомогти вистояти в цій кризі.
1. З одного боку це тому, що в Україні ще не спромоглись створити сучасний фондовий ринок та іпотечну систему. В той же час в країні функціонує досить розвинена тіньова економіка, дякуючи якій можливо зберегти багато робочих місць.
2. Іншим напрямом виходу України з цієї кризи можемо вважати висновки з останнього Донецького інвестиційного форуму,
що відбувся 28-29 жовтня ц.р. Цей форум рекомендував державі переорієнтувати вітчизняні експортно орієнтовані галузі на забезпечення попиту внутрішнього ринку. Для цього державі необхідно зробити швидкі і ефективні кроки з формування попиту в середині країни. Звичайно, на це потрібна узгодженість позицій великого капіталу, верховної влади та наукових установ.
За основу тут можливо взяти декілька масштабних програм, в т.ч. :
– будівництво транспортих коридорів;
– реалізація програми «Великий шовковий шлях»;
– Євро-2012 та інші.
3. Особисто я хотів би торкнутись теми розвитку української економіки на основі кластерної моделі виробництва, яку з допомогою ТППУ , а також ІЕП НАНУ ми поступово , поки що на основі ентузіазму регіонів, впроваджуємо вже більш 11 років в різних регіонах України.
Тільки в жовтні ц.р. МФСР спільно з облдержадміністраціями, регіональними ТПП, бізнес-асоціаціями та регіональними агенствами роботодавців провели слідуючі конференції та ділові ігри з підприємцями та урядовцями :
в м. Харкові 01.10.2008р. на тему «Потенційний кластер енергомашинобудування як генератор підвищення інноваційності та конкурентоздатності економіки Харкова»,
в м. Миргород Полтавської обл. 15.10.2008р. на тему «Формування інноваційних кластерів – пріоритетний напрям розвитку регіональної економіки»,
в м.Одесі 17.10.2008р. на тему «Запровадження кластерних моделей господарювання – важливий чинник підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки».
І так практично кожен місяць. Після кожного такого заходу рекомедації та висновки обговорень надсилаються до Верховної Ради, Уряду та Секретаріату Президента. Як правило, реакції на попередні та останні наші пропозиції ми поки що не отримали. Ми розуміємо, що владі поки що не було часу, та й справа не проста. Це інша філософія виробництва і взаємодії учасників виробничого процесу.
Перші спроби впровадження кластерної моделі в Україні були зроблені на Поділлі, на підприємствах Хмельницької області, передусім з метою експерименту. Формування сучасних партнерських відносин «влада – бізнес – наука, освіта» виявилося далеко не простою справою, початок якої було покладено ще в 1997р., тобто в часи нестабільності світової економіки та дефолта в Росії.
Досвід розвитку цих кластерних ініціатив спочатку на Поділлі, потім в Прикарпатті, Поліссі, Севастополі, Полтаві та в іших регіонах підтвердив перспективність і ефективність інтеграційних зусиль, спрямованих на просування в господарську практику концепції формування нової виробничої системи – кластерів.
Дійсно вже настав час нам врахувати, що в умовах епохи глобалізації почався активний розвиток регіональної спеціалізації, що базується на геоекономічних і системних перевагах, які дають можливість на базі кластерів (тобто мережі підприємств) освоювати нові технології та і на регіональному рівні здійснювати діяльність, що помітна в глобальному масштабі. Тому сучасним робочим принципом у світі став лозунг: «Думати глобально – діяти регіонально!».
Яскравим прикладом може бути Фінляндія, в якій я працював 6 років. В 1991р. , коли розпався СРСР і ця країна практично втратила весь зовнішній ринок , фіни оперативно, за 1-1,5 роки реформували економіку, сформувавши 11 виробничих кластерів.
Це дозволило їм подолати кризу і навіть навпаки – стати країною з самою конкурентоздатною економікою в світі.
Безумовно, потрібен час, щоб зрозуміти, що це є новий спосіб роботи, відмінний від традиційного процесу взаємодії між владою і бізнесом.
Кластерний розвиток роззосереджений географічно, це досить складний процес взаємодії, в якому приватний бізнес має вагомий голос.
Кластеризація економіки – це дуже динамічний процес, в якому зупинки, зволікання неприпустимі. Якщо будете чекати – ви просто відстанете в розвитку від інших. Це як раз стосується України.
В світовій практиці кластерна модель виробництва стала сьогодні дуже популярною. Останні 20 років ознаменувались постійно зростаючою боротьбою держав за підвищення своєї конкурентоспроможності. Фактично, головним завданням кожної держави в ринковій економіці в сучасних умовах стала мобілізація зусиль на збільшення своїх конкурентних переваг. Щоб цього досягти більшість країн світу використовує кластерну модель виробництва. Для цього країни розробляють стратегію і виконують програми кластеризації своєї економіки. До речі, на мапі Європи, а також в межах ОЧЕС, лише Україна не має національної стратегії і програми кластеризації своєї економіки.
Що вважається необхідним зробити в умовах сучасної кризи:
1. В сучасних умовах центральною складовою промислової політики має бути інноваційна політика, яка спроможна сформувати нове технологічне ядро. В ньому головними напрямами мають бути:
– кластерна модель виробництва;
– державно-приватне партнерство;
– реалізація пріоритетних проектів розвитку.
Україна має дуже серйозний потенціал кластеризації, тобто сталого функціонування в системі взаємопов”язаних через кластери галузей, в т.ч. в напрямах:
– машинобудування, приладобудування, хімічної, легкої промисловості;
– біо- та нанотехнологій, створення нових матеріалів, інформаційних технологій;
– розвитку АПК і харчової індустрії,
та в інших напрямах.
2. Світовий досвід свідчить, що формування кластерів – затратний процес, в якому приблизно половину фінансування бере на себе держава (за рахунок національного і регіональних бюджетів).
В додаток до цього кластери широко використовують нові механізми фінансування, в т.ч.
– формування кредитних спілок;
– аутсортинг;
– субконтрактинг.
3. Переваги для влади кластерної промислової політики різноманітні:
– набагато краще використовується потенціал окремих регіонів і територій;
– посилюється партнерський діалог «бізнес – влада»;
– диверсифікується регіональна економіка;
– зростає кількість платників податків і бази оподаткування;
– знижується залежність бюджету від окремих монопольних бізнес-формувань.
Кластерний підхід також обіцяє користь і бізнесу:
– він більш повно використовує кадровий потенціал та інфраструктуру території;
– він має доступ до досліджень та рекомендацій наукових центрів, дякуючи чому знижуються витрати;
– йому забезпечується вихід на нові ринки.
Регіони, які сформували кластери, теж отримують переваги:
– кластери беруть на себе вирішення більшості соціальних проблем територій;
– кластери спрямовані на покращення інфраструктури регіону, в якому вони працюють;
– кластери забезпечують створення нових робочих місць;
– забезпечується зростання добробуту територій, де працюють кластери.
4. Щоб вийти на режим функціонування кластерів в окремих регіонах (з нашого досвіду) потрібно біля року спільних зусиль бізнесу, влади і науки.
Кожний окремий проект кластеризації регіону складається з трьох етапів:
1-й етап – виявлення існуючих і потенційних кластерів, що зароджуються. На цьому етапі виявляються пріоритетні напрями кластерних ініціатив.
2-й етап – ретельна оцінка вибраних кластерів.
3-й етап – розробка детальної програми дій по кожному кластеру.
