Науково-практична конференція «Раціональне природокористування – важлива умова ноосферного розвитку України»
22-23 вересня 2011 р.
ІПРЕЕД НАНУ (м. Одеса)
Соколенко С.І.
Президент МФСР
«Приморська перлина формує природоохоронні кластери»
Просування України до створення інноваційно-інвестиційної системи.
Сучасний потенціал української економіки.
Пріоритети природоохоронної діяльності в Україні.
Інституційні та законодавчі аспекти інноваційно-інвестиційного
розвитку регіонів.
Стратегічні пріоритети довгострокового розвитку Одеської області та
Причорномор’я України на кластерній основі.
Висновки.
Шановні колеги!
Мені дуже приємно в черговий раз мати можливість виступити в Одесі, у відомому Інституті Проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України з питань раціонального природокористування в умовах ноосферного розвитку України. Переконаний, що обговорення цих питань має базуватись на концепції формування нової для країни інноваційно-інвестиційної системи соціально-економічного розвитку, а саме – кластерної моделі взаємодії усіх учасників процесу раціонального природокористування.
Просування України до створення інноваційно-інвестиційної системи
В останні 2-3 десятиріччя всі країни світу в тій чи іншій мірі почали використовувати інноваційно-інвестиційний інструмент як у сфері виробництва традиційної продукції, так і в галузі створення і розвитку нових передових технологій, досягаючи синергії за рахунок кластерної моделі примирення конкуренції та кооперації між учасниками. Сьогодні в світі активність взаємодії учасників кластерів в більшості стала глобалізованою, оскільки локальні виробничі мережі почали заміщатись глобальними виробничими мережами. У підсумку місцеві кластери почали перетворитись на своєрідні полігони, де безперервно циркулюють організації, технології та людські ресурси. При цьому найбільш корисними стають міжнародні міжкластерні обміни та розробки.
Часто інформацію про організаційні та технологічні особливості таких розробок та обмінів важко знайти, оскільки вона стає конфіденційною. Її таємність забезпечує збереження конкурентоздатності працюючих кластерних об’єднань.
Як же Україна рухається в цьому напрямку? Чи підвищує вона свою конкурентоздатність на кластерній основі, чи вже має свою сучасну інноваційно-інвестиційну систему?
На жаль, відповідь негативна.
Звичайно, Україна прагне якнайшвидше здійснити демократичні, економічні і соціальні реформи. Вона намагається здолати проблеми, що виникають на шляху проведення реформ, більшість з яких є не популярними. Реалізація законів, що спрямована на проведення реформ виявляється нереальною, тому що не створено механізми виконання законів при існуючій системі влади типу влади, яка теж потребує вдосконалення.
Я впевнений в тому, що Україна спроможна подолати існуючі перепони на цьому важкому шляху. Вона спроможна їх подолати, усвідомлюючи, що зворотного шляху немає. Україна з її величезним потенціалом, природними ресурсами, працьовитим населенням має можливість за п’ять-шість років на основі створеної реальної інноваційно-інвестиційної системи посісти належне гідне місце серед промислово розвинених країн.
14 вересня 2011 року уряд України на своєму засіданні прийняв за основу проект Державної Програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік і основні напрямки розвитку на 2013-2014 роки. Ми мали можливість ознайомитись з цим проектом ще в першій половині цього року й надіслати свої пропозиції щодо запровадження кластерної моделі господарювання. Хоча в прийнятій концепції розвитку є принципово нові методологічні та організаційні підходи, все ж інноваційний напрям майбутнього розвитку поки що не знайшов необхідної підтримки ні в бюджеті на 2012 рік, ні в Державній програмі. Поки що на першому плані у нас все ще стоять малоефективні антикризові засоби управління економікою.
Сьогодні головне завдання в економіці України – удосконалити структуру національного виробництва. Ключовою проблемою залишається перебудова технологічно й морально застарілої енергоємної структури виробництва (перше в місце в Європі й п’яте у світі – на рівні Буркіно-Фасо). Всі реформи не будуть ефективними, якщо ця структура виготовлення продукції збережеться.
Сучасний потенціал української економіки
Основою української економіки поки що залишається чорна металургія, яка базується на величезних родовищах залізної руди. Перспективною є вугільна галузь, з огляду на те, що ціни на газ зростатимуть. Збільшення видобутку вугілля, зростання внутрішнього попиту на нього, залежатимуть від обсягів приватизації вугільних шахт.
Значний потенціал має український агросектор. При сучасному розвитку подій є можливість того, що Україна в найближче десятиріччя може перетворитись на потужного сільськогосподарського виробника з зростаючою економікою та модернізованою промисловістю й комунікаціями. Проте, сьогодні Україна ще багато імпортує харчової продукції, оскільки в нашому агросекторі поки що не визначені пріоритетні напрями на наступні 10-15 років. Діючі переробні підприємства працюють неефективно, постійно погіршуючи існуючу екосистему. Вирощувати та переробляти екологічно чисту продукцію наш агросектор ще треба навчити. Крім того агросектору потрібна ефективна збиральна техніка, сучасні сховища. Третина врожаю у нас поки що гине по дорозі з поля до крамниці.
Досягти всесвітньо конкурентоздатних позицій наше сільське господарство, звичайно, зможе при збереженні природної екосистеми.
Звичайно, в Україні існує потенціал розвитку в галузях машинобудування, суднобудування, приладобудування, легкої промисловості, у транспортно-логістичній сфері, в наукових дослідженнях та освіті. Але ж піднести на належний сучасний рівень свій соціально-економічний розвиток Україна зможе лише зорієнтувавшись на формування та функціонування в країні інноваційної системи кластерної взаємодії учасників виробничого процесу.
Пріоритети природоохоронної діяльності в Україні
Перед Україною стоїть завдання вибрати шлях розвитку, щоб зберегти гармонію в природокористуванні в поточному столітті. Треба передбачити економічні, соціальні та екологічні наслідки реформування і становлення ринку землі. Лише створення заповідників та великих національних парків (в т.ч. Святі Гори, Подільського, Рівненського, ін.) не дозволить вирішити весь спектр екологічних проблем.
На стан екосистеми мають вплив не лише існуючі аграрні проблеми. Треба враховувати влив ринку землі, що наближається, структурні реформи управління. При необміркованій аграрній політиці, за якої виробник сільгосппродукції потрапляє з однієї крайності в іншу, про охорону природи не може бути й мови.
Для раціонального природокористування (головної теми сьогоднішнього обговорення) важливо визначити екосистемний підхід до збереження природного середовища, сформулювати пріоритети у повсякденній практиці природоохоронної діяльності.
Серед головних з них:
– Необхідність екологізації аграрного виробництва та оптимізація землекористування на основі збереження біорізноманітності та диференціації режимів в процесі агродіяльності.
– Створення регіональних екомереж (кластерів) для забезпечення повсюдної охорони природи на основі комплексної міжсекторальної взаємодії.
– Створення економічних і соціальних стимулів для екологізації аграрного господарства шляхом надання пільгового кредитування, створення механізмів застави та екологічного страхування.
– Підтримка традиційних форм сільськогосподарського виробництва, вживлення існуючих локальних об’єднань та тих, що планується створити, в ефективно працюючі екомережі.
– Постійне широкомасштабне екологічне відновлення агроландшафту через маловитратні та ефективні режими та навантаження шляхом розробки регіонально адаптованих схем екологічної реставрації, створення регіональних мереж розсадників та розплідників.
– Оскільки збереження біорізноманітності є найбільш важливою цільовою функцією екомереж, є необхідність проведення масштабної економічної оцінки територій при формуванні екомереж з вибором економічних механізмів їх формування та функціонування.
– Надзвичайно важливим стає реальне включення регіонів України в національну і міжнародну систему донорської підтримки екосистемних послуг (в т.ч. по поглинанню вуглецю та підтримці його глобального балансу (в середньому 1,5 т/га у рік), регулювання стоку та якості води, згладжування сезонних природно-катастрофічних явищ – повені, зсувів, лавин і ін., зниження негативного впливу клімату на населення та господарство, зниження ризику стихійного лиха, збереження біорізноманітності і генетичних ресурсів екомереж, забезпечення місцевого населення біоресурсами, ліками, паливом.
Зрозуміло, що лише екосистеми, утворені з діючих природоохоронних кластерів сьогодні спроможні виконувати перелічені вище функції та претендувати на отримання компенсаційних та цільових засобів та коштів на це. Зараз існують різні схеми фінансування такої діяльності – від звичайної грантової системи, участі в програмах та ініціативах ЄС та Глобального Екологічного Фонду, до складних механізмів Кіотського протоколу (за недотримання яких наш Президент 14 вересня 2011 р. в Ялті на Міжнародному форумі обіцяв звільнити з роботи міністрів).
Помітною має бути природоохоронна діяльність України як в межах Євразійського Степового коридору (разом з РФ, Казахстаном, Монголією та Китаєм) з метою забезпечення взаємодоповнення їх національних екомереж так і в об’єднанні Пан-Європейської та Центральноазіатської екомереж. Значущою також є участь України у проектах :
– «Збереження біорізноманітності в прикордонному Галицько-Слобожанському коридорі (Польща, Україна, Росія – 2003р.)»
– «Розробка екологічної мережі Центральноазіатського регіону з метою довгострокової біорізноманітності»
– «Стратегічна програма дій для басейну Дніпра та механізми її реалізації (Білорусь, Україна, Росія – 2001р.)».
Ці та інші проекти об’єднують зусилля держав в сфері природоохоронної діяльності.
– Важливим є комплексне управління екомережами на регіональному рівні. Усі невдачі, які зазнавало раніше формуванням екомереж, були пов’язані з неможливістю координації їх діяльності. Вся надія зараз покладається на те, що після завершення структурної реформи управління та формулювання законодавчої підтримки цього процесу, місцева влада відчує економічні стимули (податкові пільги, надання квот, ліцензій, ін.) та вплив фінансових механізмів (податкові нарахування, платежі в місцевий бюджет на природоохоронні потреби). Для ефективного керування цим процесом потрібна розробка та апробація моделі комплексного управління регіональними екомережами на основі координації дій місцевого управління охороною оточуючого середовища, земельними, аграрними, водними, лісовими, рибними ресурсами та мисливськими угіддями.
– Успіх такої важливої справи багато в чому залежить від залучення місцевого населення до природоохоронної діяльності. Без підтримки місцевих громад не можливо забезпечити збереження біорізноманітності. Лише при сталому формуванні громадянського суспільства в Україні, посиленні позицій місцевого самоврядування може виникнути в країні реальна основа для збереження природи через планування та формування регіональних та локальних екомереж.
Інституційні та законодавчі аспекти інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів
Основною проблемою функціонування національних інноваційних систем і раніше, і зараз є низька ефективність механізму передачі знань, за допомогою якого здійснюється взаємодія наукового і підприємницького середовища. Перехід світової економіки на інноваційний шлях розвитку викликав необхідність формування національних інноваційних систем (НІС), які мають забезпечувати інноваційні процеси та напрями діяльності. По суті, НІС являє собою сукупність взаємопов’язаних інститутів, що генерують та передають знання, які втілюються в нових технологіях та продуктах.
Світова практика показує, що інноваційні системи формуються на кластерній основі.
На жаль, кластеризація в Україні залишається на початковому етапі формування. Поки що не розроблені методичні основи формування кластерної політики, не сформована система підтримки науково-освітніх кластерів, не розроблені підходи до взаємодії інформаційних систем управління кластерами. Це віддаляє нашу країну від високорозвинених держав. Вже усі сусідні з нами держави спромоглись створити нормативно-правові бази для кластеризації своєї економіки. На відміну від них, процес ініціювання, формування та розвитку кластерів в Україні поки що зустрічає опір з боку представників влади, головний аргумент яких зараз полягає в тому, що в нашому законодавстві не існує поняття «кластер».
В той же час, мені відомі в кожній області України групи ентузіастів кластерного розвитку. Деякі з них почали процес об’єднання бізнесу, науки і громадських організацій ще у 1997р. і спромоглись сформувати та забезпечити діяльність таких кластерних структур.
Проект Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації формування та розвитку кластерів в Україні» був з нашою участю та за підтримки Спілки економістів України та Торгово-промислової палати України підготовлений ще в 2009р. з метою інституційного, нормативно-правового та науково-методологічного забезпечення процесу формування та розвитку кластерів.
Проектом Постанови передбачається:
– затвердження порядку формування та розвитку кластерів;
– підготовка фахівців з кластерного розвитку;
– заходи по формуванню регіональних програм кластеризації та їх моніторинг.
Розгляд та затвердження цього Проекту неодноразово відкладалось. Останній раз за пропозицією Мінюсту його було відкладено в середині червня 2011 року.
На відміну від нас в ЄС процеси кластеризації економіки активізувались ще в 1968 р., коли був створений Європейський фонд регіонального розвитку, а конкретні національні програми підтримки кластерів стали основним пріоритетним напрямом промислового розвитку країн Європи. Згідно рішення самміту ЄС в Лісабоні в 2000 р. кожна країна ЄС має обов’язково виконувати плани розвитку своїх промислових кластерів. З метою подальшої активізації цього процесу в лютому 2007 р. в Брюсселі самміт ЄС схвалив «Маніфест кластеризації Європи», а в січні 2008 р. на самміті в Стокгольмі ЄС прийняв «Європейський кластерний меморандум», які зараз є головним двигуном підвищення конкурентоздатності європейської економіки. І все ж такі, навіть в важких умовах перебудови економіки, в Україні починають створюватись кластери як інституціональні структури НІС, змінюються механізми фінансування інноваційної діяльності, приймаються чи готуються нормативно-правові документи у сфері активізації інноваційної діяльності. Але на даному етапі ми ще маємо з багатьох причин роз’єднані елементи інноваційної системи, в якій часто відсутні чітко виражені функції та зв’язки.
Сьогодні основною проблемою функціонування НІС є низька ефективність механізму передання знань з наукового в підприємницьке середовище. Спроби держави в централізованому порядку забезпечити трансфер знань, їх трансформацію в конкурентоздатну продукцію не сприймаються підприємцями. В той же час наукове середовище дуже слабко орієнтовано на задоволення потреб підприємців.
Як свідчить закордонний досвід, сьогодні важливою частиною державної регіональної політики, що сприяє підвищенню конкурентоздатності країни в цілому, став кластерний підхід. З світової практиці ми бачимо, що існує формування кластерної політики двох поколінь. Метою кластерної політики першого покоління є виявлення існуючих кластерів, визначення їх складу, створення державних органів підтримки кластеру і стимулювання розвитку кластерів в країні. Кластерна політика другого покоління передбачає індивідуальний підхід до проблем розвитку кожного кластеру, тобто є по суті підтримуючою.
Для України за нашого часу актуальним є проведення політики першого покоління. Фахівцями мають бути визначені кластери, що зароджуються, та визначений їх склад. На цьому етапі дуже важливо розуміння генезису та структурних відмінностей різних просторових форм організації виробництва. З цього погляду усі форми організації виробництва розподіляють на дві групи:
– кластери, що самостійно створюються за рахунок просторового проявлення ринкових сил. До цієї групи слід віднести кластери промислових районів, регіональні та локальні кластери;
– кластери, що створюються штучно з допомогою національної, регіональної чи місцевої влади. До цієї групи відносяться територіально-виробничі комплекси, промислові та наукові парки, технополіси, інформаційно-технологічні центри, бізнес-інкубатори.
Фахівці стверджують, що кластери неможливо створювати «з нуля», неможливо примусити самостійно господарюючі суб’єкти взаємодіяти між собою в межах кластеру, якщо їм це не буде вигідно. Проте, становлення та стале зростання кластеру не можна залишати лише тільки під впливом ринкових сил. Необхідно проведення активної державної кластерної політики, яку ще треба розробити і розпочати в Україні.
Стратегічні пріоритети довгострокового розвитку Одеської області та Причорномор’я України на кластерній основі
Для Півдня України, який має міцну і експортно-орієнтовану економіку з високою залежністю від циклічної ринкової кон’юнктури на глобальних товарних ринках, стратегічною метою державної політики по соціально-економічному розвитку на довгострокову перспективу все більше стає підвищення конкурентоздатності економіки і зростання на цій базі добробуту населення південних областей.
До стратегічних пріоритетів розвитку на довгострокову перспективу слід віднести такі критерії:
– Орієнтованість на вирішення ключових проблем розвитку областей.
– Реалізація стратегії за рахунок дій обласних резидентів в межах єдиної політики через програми і проекти.
– Масштабність стратегічних програм і проектів.
– Направленість на підвищення стійкості економіки.
Головна стратегічна мета забезпечення конкурентоспроможності Одеської області, її Придунав’я може бути досягнута на основі реалізації таких стратегічних напрямків:
– Створення на базі Одеси опорного центру управління проектами нового освоєння.
– Оптимізації постінерційного розвитку.
– Запуску активного сценарію, спрямованого на залучення нових ресурсів, в т.ч. на основі морегосподарського комплексу приморських регіонів, організації органічного виробництва рослинного походження, тваринництва, аквакультури, транспортно-логістичної, сервісної, туристсько-рекреаційної сфери та новітніх технологій в машино- і суднобудуванні.
Відповідна програма дій регіональних органів влади має включати проекти і заходи по всіх цих напрямках.
З метою створення оптимальних умов для розвитку традиційних галузей і нових напрямів промисловості та сталого економічного зростання необхідно забезпечити:
– Реалізацію кластерної політики стосовно потенційних кластерів;
– Зняття інфраструктурних обмежень для розвитку економіки.
– Баланс на ринку праці та модернізацію системи професійної освіти.
Пропонована Стратегія розвитку Одеської області до 2020 року передбачає розвиток на основі кластерної моделі традиційних для Півдня України галузей економіки: машинобудування (в т.ч. суднобудування, приладобудування), будіндустрії, енергетики, агропромислового комплексу, туризму, а також і нові напрями: органічного землеробства, альтернативної енергетики, рекреаційно-оздоровчого туризму та лікування.
Умови моєї презентації не дозволяють все перелічене детально обгрунтувати, тому торкнуся лише деяких пропозицій, що мені здаються актуальними.
Формування морегосподарського кластеру
Програма розвитку морегосподарського комплексу Одеської області спрямована на прискорений розвиток регіональної транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів регіональної транспортної мережі, яка має інтегруватись у транспортні системи Євро-Азійського регіону. Метою програми є досягнення у період до 2020 р. рівня розвитку морського портового господарства Одещини, який забезпечуватиме його гармонійне функціонування як елементу міжнародної транспортної мережі, з виробничими потужностями і інфраструктурою, що сприятимуть ефективному використанню геополітичного положення регіону і України, їх участі у міжнародному розподілі праці у сфері портової діяльності, а також задоволенню потреб економіки країни і регіону у переробці каботажних та екпортно-імпортних вантажів.
Кластерний підхід до розвитку морської галузі передбачає формування взаємопов’язаних ланок морської та суміжних з нею галузей в межах регіону та країни, який забезпечує найбільші можливості інтеграції бізнесу, науки та влади задля прискорення науково-технічного прогресу, соціально-економічного та еколого-соціального розвитку регіону та його ефективної інтеграції у світовий економічний простір. Формування морегосподарського кластеру має забезпечити Україні входження до числа провідних світових гравців в морській індустрії, обумовить відродження морської галузі, яка є стратегічною, оскільки від стану та розвитку цієї галузі залежить економічна, екологічна, продовольча, транспортна, енергетична, військова безпека України.
Однією з частин цієї програми має стати формування на Одещині сервісного металокластеру, орієнтованого на стабільне постачання української металопродукції на ринки країн Близькосхідного регіону, які зараз розвиваються швидкими темпами.
Формування природоохоронних кластерів
В цій частині я би хотів подякувати Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України в Одесі, який спромігся в останні роки провести фундаментальні дослідження як у сфері економічних перетворень, так і в напрямку раціонального природокористування та збереження навколишнього середовища з метою посилення конкурентоспроможності економіки України.
Ще у 1992 р. в Ріо-де-Женейро відбувся самміт голів держав, присвячений сталому розвитку суспільства і природи, на якому була прийнята Програма дій на ХХІ століття. На цьому самміті було визначено, що екологічний менеджмент слід віднести до ключової домінанти сталого розвитку людства і одночасно до найвищих пріоритетів промислової діяльності і підприємництва.
У 1993 р. на уругвайському раунді переговорів голів держав було прийнято рішення про утворення міжнародних стандартів по екологічному менеджменту. Міжнародна організація по стандартизації (ISO) розробила стандарти серії ISO 14000, в яких визначались принципи функціонування систем екологічного менеджменту. У 1998 р. на Міжнародній конференції була визначена необхідність переходу світової економіки на екологічні стандарти ISO 14000 – тобто стандартів, що передбачають в першу чергу вимоги до промислових підприємств. Вони повинні відповідати певним екологічним стандартам щодо викидів і забруднення територій. На жаль, ще не можна сказати, що сьогодні в Україні вже є атестовані й акредитовані підприємства, які відповідають цим стандартам. Але робота розпочата і ведеться, такі вимоги вже висунуто підприємствам. Рішення цієї проблеми в Україні потребує значного часу – може 3-5 років. Виникла низка проблем, оскільки ті, хто не зможе працювати за цими стандартами, повинні буті винесені за територію міста, змінити свій профіль, щоб їх викиди не були шкідливими. Ця тема дуже важлива сьогодні для більшості міст України, в тому числі й для Одеси, як для курортного міста, для більшості її підприємств.
Хотів би звернути Вашу увагу на Закон України «Про органічне виробництво», прийнятий 24 квітня 2011 року. Під органічним виробництвом розуміється цілісна система господарювання та виробництва харчових та нехарчових продуктів, метою якого є отримання органічної продукції на всіх стадіях виробництва, яка враховує вимоги до вирощування, виробництва, переробки, сертифікації, маркування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції і спрямована на покращення основних показників стану здоров’я населення, охорону оточуючого середовища, забезпечення раціонального використання та відновлення ґрунтів та інших природних ресурсів.
Ця тема дуже масштабна. В цьому напрямку я торкнусь лише можливостей виробництва органічного меду. На форумі «Апімондія» 27-29.08.2010 р., що проходив у Болгарії, проводилась також «Перша Світова Конференція по органічному бджільництву» ( до речі, наступна подібна конференція має відбутись у 2013 р. в Україні) була приведена статистика обсягів виробництва органічного меду в різних країнах світу. Якщо, наприклад, в Італії кількість бджолярів складає 70 тис., з яких 9000 (тобто 13%) виробляють органічний мед, то в Україні значиться 50 тис. бджолярів і лише один з них (0,002%) постачає органічний мед. На жаль, законодавства по органічному меду, як і на іншу органічну продукцію, в Україні не має. Згідно законодавства ЄС, розміщення органічної пасіки має бути таким, щоб в радіусі 3 км від пасіки джерела нектару і пилку складалися в основному з культур чи дикорослих рослин, які органічно вирощуються. Тому ми поки що далеко від Болгарії, Румунії, Туреччини у виробництві органічного меду.
Звичайно, надія у нас залишається, тому що ми вже створили перший в Україні медовий кластер біля Мелітополя (з грецької – «місто меду»), і будемо допомагати бджолярам використовувати нові технології, щоб виробляти найкращий органічний мед України.
Важливо, що в останні роки у південних регіонах України організації кластерних досліджень, виявленню кластерних ініціатив та створенню інноваційних кластерних структур приділяється особлива увага з боку представників регіональної влади та бізнесу. Зокрема, в рамках розвитку програм транскордонного співробітництва та за підтримки проектів ЄС , наприклад, в Придунав’ї формуються потенційні кластери агровиробництва, туристично-рекреаційного, освітнього та транспортно-логістичного напряму. Спільно з Молдовою та Румунією в Придунав’ї розроблені і формуються на місцевих рівнях інформаційно-аналітичні центри для розвитку сучасного підприємництва та міжкластерному міжнародному взаємообміну.
Отже, кластерна політика, як новий економічний феномен, поступово займає і в Одещині пріоритетні позиції при здійсненні стратегії конкурентного розвитку з врахуванням та адаптацією найефективніших світових методик до існуючої структури господарства та менталітету.
Більше того, Одещина, Причорномор’я а також і Україна в цілому спроможні звільнитись від своїх слабкостей, вийти на належні їм гідні позиції. І це все залежить від людей, які живуть в містах і селах. Впровадження кластерної моделі об’єднання потенціалу території сприяє як підвищенню обсягів виробництва, так і піднесенню рівня моралі, культури, оскільки кластери базуються на довірі між його учасниками. Зрозуміло, що кластери підвищують міру відповідальності його учасників за долю свого села чи міста, а взагалі за долю України. Вважається, що в кластерах об’єднуються патріоти свого міста, району, держави.
Дякую за увагу.
