Проблеми і перспективи посилення конкурентоздатності економіки України на основі кластерів

Міжнародна науково-практична конференція
„Кластери та конкурентоспроможність прикордонних регіонів”
м. Львів, 26-27 червня 2008р.
„Проблеми і перспективи посилення конкурентоздатності економіки України на основі кластерів”
Соколенко С.І.
Спілка економістів України
Торгово-промислова Палата України
Інститут економіки і прогнозування НАН України

1. Актуальність теми.
В останні роки, паралельно з підвищенням академічного інтересу до просторових агломерацій, відносини між місцевими структурами, кластеризацією економічної діяльності та кластерною діяльністю стали темою все зростаючого теоретичного та емпіричного вивчення. Проте, більша частина цієї уваги виявляється з боку економістів, які прагнуть з’ясувати та пояснити феномен кластеризації та джерела агломераційної економіки.
Кластерний розвиток як чинник підвищення національної і регіональної конкурентоспроможності є характерною ознакою сучасної інноваційної економіки. Взаємообумовленність і взаємозв’язки між процесами кластеризації, зміцнення конкурентоспроможності та прискорення інноваційної діяльності – це нове економічне незвичайне явище, що дозволяє протистояти тиску глобальної конкуренції і належно відповідати вимогам національного і регіонального розвитку.

Виробничий кластер – це група економічно зв’язаних фірм та інших юридичних осіб, розташованих поруч, завдяки чому вони спільно отримують виробничі переваги. „Кластерні стратегії” економічного розвитку набули широкої популярності у більшості країн світу незалежно від їх політичного устрою. Україна не є винятком в цьому напрямі. За останні десять років зацікавленість в впроваджені в Україні цієї моделі соціально-економічного розвитку багатократно зросла. Реалізуючи такі стратегії, уряди активно організують проведення комплексних досліджень з урахуванням місцевих умов. Як свідчить світовий та український досвід, багато хто із замовників цих досліджень – політики та їх консультанти – мали досить обмежене уявлення про суть кластерів та про створення умов для їх успішного функціонування. Досить часто кластерні дослідження розглядаються як завершальна фаза нової стратегії, в той час, як насправді це є лише початковий етап формування кластерної моделі соціально-економічного розвитку.
Приступаючи до впровадження кластерної моделі виробництва, дуже важливо усвідомити глибинний зміст та структуру такої моделі, а також умови її формування і подальшого існування. Необхідно освоїти методику ідентифікації сформованих кластерів та визначення їх впливу на регіональний економічний розвиток. Дуже важливо своєчасно підтримувати кластерні ініціативи й ефективно використовувати кластерний аналіз в регіональній політиці і практиці.
Кластери в сучасних умовах посилення конкуренції на глобальних ринках являють собою фундаментальну організаційну основу для реалізації ключових принципів становлення національної та регіональної економіки і відповідної розробки стратегій соціально-економічного розвитку регіонів.
Розуміння конкурентних переваг нових виробничих систем і активне формування регіональних інноваційних кластерів відкриває перед регіонами нові перспективи динамічного економічного розвитку та успішного подолання «викликів» з боку конкурентів. Щоб вийти на такий рівень, лідерам регіонів слід виходити за межи не лише проведення кластерних досліджень. Аналіз кількісних та якісних показників розвитку регіону має стати початковим етапом і основою для діалогу з діловими структурами, які спроможні, об’єднавшись, сформувати свої регіональні кластери. Цей діалог має сприяти лідерам регіону в освоєнні мистецтва розробки відповідних стратегій економічного розвитку. Проте, щоб почати цей процес, лідери, їх консультанти, ключові представники підприємницьких кіл мають якнайкраще зрозуміти:
- що таке кластери?
і більше того
- на що кластери спроможні?
- що вони не здатні і не повинні робити, і чого не слід від них очікувати?

2. Через взаємодію в кластері к підйому ефективності виробництва.
Поняття «виробничий кластер» виступає скоріше як широка концепція, ніж як точний термін, який визначає специфічного учасника ринкових стосунків.
Кластер – це новий ефективний спосіб і система взаємодії, постійного ділового спілкування територіально і економічно поріднених учасників виробничого процесу заради отримання кожним із них підсумкового синергетичного комерційного результату.
Кінець ХХ і початок ХХІ століть позначалися вибухом інтересу до виробничих кластерів. Впровадження кластерної концепції виробництва дозволило великій кількості країн значно покращити продуктивність своєї економіки. В свою чергу, підвищена зацікавленість до неї науковців-економістів привела до започаткування проведення великої кількості розробок, результатом яких стало не лише значне збільшення різного роду політичних експериментів та інновацій, але й формування десятків тисяч кластерів по всьому світу. До речі, активність науковців в цьому напрямі знайшла своє втілення в появі нової академічної дисципліни – «нової економічної географії».
Одним з ключових питань освоєння кластерної моделі є визначення і виділення із багатьох різновидів кластерних зв’язків конкретної схеми виробничих відносин даного мережевого утворення, включаючи територіальну близькість, соціальну відстань, особливості технології, напрями виробничих потоків та ін. Саме ступінь близькості членів кластеру з перелічених складових визначає міцність і ефективність мотивованого функціонування даної конкретної кластерної виробничої системи. Кластеризація – це реальне втілення передбаченого логікою висновку, що єднання зусиль, близьких за вищевказаними ознаками виробництв дає їм перевагу перед тими бізнес-структурами, що працюють окремо.
Найбільш чітка характеристика кластера виникає на тлі місцевих відносин „покупця – постачальника”. Більшість фірм купують сировину, компоненти, послуги у інших місцевих фірм. Мати спільну мережу постачальників і покупців – це велика перевага для фірм-учасниць у подібних місцевостях. Суттєвою частиною кластерних взаємозв’язків є діяльність сформованого кластером „ланцюжка доданої вартості”. Його функціонування дозволяє переконатись в тому, що конкурентні переваги фірм залежать від активності їх діяльності, починаючи від розробки проекту, закупки матеріалів, виготовлення продукції, і нарешті, – логістики їх продажу та обслуговування. Оскільки багато перелічених операцій потребують широкої взаємодії з іншими фірмами – постачальниками, професійними сервісними фірмами, дистриб’юторами, покупцями та іншими структурами – географічне розміщення компаній є дуже важливим чинником для кожної ланки ланцюжка доданої вартості та для їх стратегії. Зразком може служити розвиток керамічного кластера в м. Слав’янську Донецької області і гранітного кластеру в Житомирській області.
Важливість прямих зв’язків – „Покупець – Постачальник” ще більше зростає, коли фірми переходять від вертикальної інтеграції, (коли одна ключова компанія сама виконує всі фінішні етапи виробничого процесу) до горизонтальної інтеграції, коли кожна компанія спеціалізується на окремих операціях спільного виробничого процесу та координує свою діяльність з роботою інших фірм-учасниць.
Кластери відіграють роль конструктивних блоків у продуктивній, інноваційній економіці. У широкому розумінні, кластер, як агломерація фірм та їхніх постачальників, дозволяє створити локально-сконцентровані ринки праці. Кластеризація фірм в регіонах дозволяє посилювати процеси спеціалізації і розподілу праці між фірмами, пропонуючи окремим фірмам значно ширший масштаб операцій. Залучаючи покупців і продавців до системної взаємодії, вдається знизити вартість одиниці продукції, виготовленої завдяки спільній діяльності. Також виникає можливість зменшити вартість одиниці технічної послуги, наданої членам кластеру.
Працюючи у тісній близькості одна з іншою, фірми можуть пропонувати і проводити субконтрактацію (навіть із залученням конкурентів!!) за замовленнями, виконання яких для окремої фірми ускладнюється через відсутність потужностей. Виробнича близькість фірм дозволяє їм збільшити можливості за рахунок використання потенціалу всіх контракторів. Такі можливості дозволяють фірмам зберігати коло постійних замовників.
Кластеризація фірм дає можливість посилювати міжфірмові потоки ідей та інформації. Такі потоки, як правило, здійснюються формально і неформально шляхом обміну ідеями між партнерськими фірмами при виконанні спільної роботи, у рамках контактів із спільними постачальниками, через соціальні міжфірмові зв’язки. Як правило, такому обміну сприяє спільне членство в комерційних, ремісничо-кущових чи інших ділових асоціаціях, профспілкових організаціях, різних структурах та інститутах, заснованих на комунальному рівні. Одним з головних намірів таких асоціацій є розширення потоку інформації, створення соціальної основи для зменшення вартості трансакцій та інших непрямих витрат учасників кластеру. Найбільшого успіху в цьому в Україні досягла Асоціація «Аура» (м. Севастополь), яка забезпечила взаємодію восьми локальних інноваційних кластерів.

3. Переваги кластерної моделі.
Глибина і широта сфер діяльності, охоплених кластерними структурами, особливо зросла за останні роки з наростанням процесів глобалізації, посиленням конкурентної боротьби і ускладненням ситуації на світових ринках. Із зростанням обсягів інформації і знань щодо до ризиків в глобальній економіці значно змінилася і продовжує змінюватись роль кластерів в конкурентній боротьбі. Можливість через кластеризацію формувати необхідну критичну масу у певних сферах діяльності дозволяє кластерам презентувати як унікальність, так і працеспроможність будь-якої національної, регіональної або територіальної економіки витримувати тиск з боку конкурентів.
Успіхи такої форми виробничої діяльності як кластер слід розглядати в щільному зв’язку із сучасними законами конкурентної боротьби і з урахуванням специфіки територіально-регіонального аспекту в глобальній економіці.
Кластери можуть містити як невелику (10-15 компаній), так і значну кількість підприємств і структур (6-7 тисяч компаній, як, скажімо, в Індії чи Китаї), а також можуть формуватися як з великих, так і з малих фірм у різноманітних поєднаннях і співвідношеннях. Кластером вважають як географічну концентрацію компаній, що працюють в певному виді бізнесу, так і конгломерацію великих і малих фірм, частина яких може бути власністю іноземців. Кластери виникають як в традиційних галузях, так і в high-tech напрямах, як у виробничо-комерційному сегменті або в секторі послуг, так і в соціальних сферах.
Нерідко центром формування кластерів виступають університети або групи науково-дослідницьких структур і проектних установ. Різні кластери мають неоднакову ступінь взаємодії між фірмами, які входять до них. Форми такої взаємодії варіюються від порівняно простих мережевого типу асоціацій, до складних, багаторівневих коопераційно-конкурентних утворень. Формування кластерів можливе як в умовах великомасштабної, так і невеликої за обсягами економіки. Кластери формуються не тільки в умовах промислово розвинутих держав, але і в тих країнах, які ще розвиваються. Вони виникають на національному, регіональному і муніципальному рівнях. В деяких кластерах спостерігається паралельна наявність високих технологій поряд з порівняно невисокого технічного рівня виробництвами і послугами.
Такий широкий діапазон форм і видів кластерних структур безперечно утворює значні складності при формуванні кластерів, потребує проведення в цій сфері глибокої дослідницької роботи. Кластери, як вид складної багатоцентрової організації, сьогодні, в епоху глобалізації, являє собою типову ринкову структуру. Кластер в сучасній економіці – це більше ніж ланка окремої галузі промисловості, яка випускає окремий вид продукції. Зважаючи на функціонування і «здоров’я» існуючих в багатьох країнах кластерів, можна дійти об’єктивних висновків щодо можливостей і перспектив розвитку цих країн. Економіка знань, яка формується на сучасному етапі, орієнтується на пріоритетність розвитку кластерів, які визнані однією з ефективніших виробничих систем епохи глобалізації.
Світовий і поки що невеликий український досвід демонструють такі переваги виробничих систем на основі кластерної моделі:
- кластери здатні забезпечувати поєднання у виробництві конкуренції з кооперацією, вони уособлюють „колективну ефективність”, створюють „гнучку спеціалізацію”;
- кластери будуються на використанні ефекту масштабу;
- кластери – це точки зросту, стимулятори технічного прогресу;
- кластери являють собою механізм підвищення регіональної і національної конкурентоздатності.
Кластери дозволяють:
- посилювати процеси спеціалізації і розподілу праці між компаніями;
- ширше приваблювати клієнтуру, створюючи тісну взаємодію покупців і продавців;
- знижувати вартість одиниці технічної послуги та продукції, що виготовлюється на основі спільної діяльності;
- посилювати міжфірмові потоки ідей та інформації;
- підносити інноваційність виробництва;
- створювати нові робочі місця;
- ефективніше використовувати місцеві природні ресурси;
- створювати здоровий соціальний капітал (все здійснюється на взаємній довірі), забезпечуючи соціальну справедливість;
- забезпечувати баланс ринкової ефективності і соціальної гармонії.
Всі, хто займаються підприємництвом в Україні, усвідомлюють, як багато перепон утворюється на шляху до успіху в цій складній справі. Кластерна модель виробництва дає можливість швидко подолати більшість таких перепон.
Фахівці вважають, що переваги кластерів можна розділити на «жорсткі» та «м’які». Більш ефективні бізнес-трансакції, найбільш сприятливі інвестиції, зменшені витрати на закупівлю матеріалів, послуг та інші показники, що породжують прибутки та створюють робочі місця, – віднесено до „жорстких” переваг кластерів.
«М’які» переваги кластерів виходять із їх орієнтування на організацію процесів навчання, бенчмаркінгу, обміну досвідом, який поширює знання серед учасників кластеру і породжує інновації, імітацію та удосконалення виробництва. В багатьох випадках «м’які» переваги кластеризації виступають як непомітний і невловимий актив, який опосередковано трансформується в баланс прибутків і збитків. Практика свідчить, що «м’які» переваги потенційно справляють набагато більший вплив на результати діяльності, ніж ефект дії «жорстких» переваг.
Приділивши увагу перевагам та специфіці кластерної моделі, слід обов’язково відмітити дискусію, яка точиться сьогодні в тому числі і в Україні стосовно кластерної ідеї. Ряд науковців, а також політиків, вважає цю модель частково невизначеною або надто еластичною, тому „мовляв” кластери досить важко ідентифікувати. Дійсно, багатогранність кластерів та їх невизначений характер створюють проблеми для їх теоретичного і вузькопрактичного визначення, а також для їх методологічного обстеження. Насправді, досить важко розпізнати ефекти кластеризації через аналіз звичайної економічної урбанізації чи інфраструктурних перетворень.
Справді, принципова різниця між агломерацією структур і кластером не цілком очевидна. Концепція кластеру базується на специфічному порядку максимального інтенсивного промислового згуртування. Можливо стверджувати, що місто також фігурує як об’єднання різного роду економічної діяльності, але все ж така активність більшою мірою не містить у собі якого-небудь кластеру.
З іншого боку, добре розвинений кластер може розглядатись, як спеціалізована агломерація, оскільки учасники кластеру активно взаємодіють між собою в просторовій близькості, що і презентує агломерацію.

4. Кластеризація на пострадянському просторі.
Формування „нової” економіки, а саме – економіки знань, як основного джерела високого економічного зростання, в більшості європейських країн забезпечує зростання обсягів ВВП, посилення експортного потенціалу, скорочення виробничих витрат, що сприяє не тільки розвитку галузей економіки, але й якісній трансформації всього суспільства. Важливою рисою інноваційно орієнтованої економіки є стабільне зростання частки наукомісткого сектора виробництва та зайнятості.
Результатом розширення діяльності кластерів високотехнологічнихвиробництв, що характерно для інноваційно активних країн, в т.ч. Японії, США і більшості країн ЄС, стало значне структурне зрушення світового експорту на користь продукції високо – і середньо-технологічних галузей.
Відповідно до методики Світового Економічного Форуму (WEF),розробленої для щорічного „Звіту про глобальну конкурентоспроможність”, на базі розрахунку Індексу росту конкурентоспроможності, визначається ранжирування країн за цим показником.
В процесі наростання конкурентної боротьби на світових ринкахвизначились три глобальних інноваційних інкубатора – ЄС, США та Канада, Східно – Азіатський регіон. До числа технологічних лідерів сьогодні потрапляють країни, які активно нарощують зусилля на створення принципово нових технологічних напрямів, зокрема, нанотехнологій, генної інженерії, біотехнологій, штучних полімерів, нетрадиційної енергетики, переходу від стратегії технологічної імітації до стратегії технологічного донорства. Саме країни-інноватори, згідно методиці WEF, посідають найвищі ранги в рейтингу конкурентоспроможності 117 країн світу за підсумками ранжирування в останнє десятиріччя.
У кожної країни склався свій набір конкурентних переваг, які дозволяють їй лідирувати в світовій економіці. Жодна країна в світі не спроможна бути однаково конкурентоздатною в усіх галузях промисловості. Окремі країни здобувають успіх лише в тих галузях, для яких внутрішні умови виявились найбільш сприятливими, динамічними і перспективними.
Як же досягти успіху в підвищенні національної конкурентоспроможності в найкоротші строки? Це питання турбує кожну країну. Особливо це стосується країн, що сформувались після розпаду СРСР. Для цих молодих держав поняття «конкуренція» та проблема підвищення конкурентоспроможності вперше набули особливо реального значення. Колись вони були частиною єдиної радянської країни, яка незважаючи на недолугу планову систему, все ж спромоглась досягти певних успіхів, але в умовах посилення процесів глобалізації радянська країна швидко почала втрачати позиції на світових ринках. Після дезінтеграції СРСР у кожній з нових пострадянських країн з перехідною економікою склалися свої унікальні умови формування конкурентного ринкового середовища. Процес переходу від планової до ринкової економіки пов’язаний з труднощами, які полягають передусім у відсутності чи недостатньому досвіді господарської діяльності в умовах конкуренції, нерозвинутих, слабких інститутів співпраці та низького рівня довіри до ініціатив урядів. Для країн цієї групи типовим був порівняно тривалий період стагнації економічного розвитку.
Перехід цих країн до ринкової економіки був складним, важким і достатньо сумбурним, що призвело до втрати більшості кооперативних зв’язків між ними. Однак, поступово ці країни спромоглися не лише вижити, але й подолати багато дуже серйозних проблем, почавши створення інституційних засад ринкової економіки.
За оцінками WEF у 2005р. найкращою із цих країн в рейтингу конкурентоспроможності був Казахстан, який забезпечив собі 61-е місце, Азербайджан – 69-е, Україна – 74-е, Росія – 75-е і Киргизстан – 115-е місце. В 2006р., за оцінками WEF, рейтинг конкурентоспроможності України упав на 10 пунктів, опустивши її на принизливе місце серед країн Африки.
Зрозуміло, що такі низькі показники не можуть задовольнити країни, щотрансформують свою економіку. Їх економіки до цього часу ще важко вважати ринковими. Цим економікам штучно надаються характеристики, які лише формально дозволяють їх вважати схожими на ринкову економіку, але за змістом вони ще дуже далекі від ринковості. Саме тому у суспільствах цих країн панує невдоволення, оскільки в цілому вони залишаються небагатими країнами, як за рівнем ВВП на душу населення, так і за рівнем інфраструктурного розвитку. Основна проблема полягає в тому, що в цих країнах рівень конкуренції в економіці залишається на досить низькому рівні і тому створилася надто висока концентрація бізнесу і власності, монополізація різних сфер торгівлі і виробництва. До цього ще слід додати дуже високий ступінь корупції і невисоку конкурентоздатність економіки у порівнянні з світовими аналогами.
Щоб завершити оцінку розвитку економіки колишніх радянських республік, слід відмітити, що в них ще на початковому рівні знаходяться інститути захисту власності, контрактного примусу, інститути, що забезпечують здорову конкуренцію. Все це є результатом неефективності законодавства, адміністрування, судоустрою. Ще більш важкі проблеми виникають у зв’язку з реформуванням в цих країнах інститутів освіти, науки і охорони здоров’я.
Крім того існують серйозні проблеми в регіональних енергетичних, транспортних, комунікаційних сферах, що також гальмує подальший розвиток країни, особливо, в царині регіональної інтеграції.
Все це вимагає проведення інституційних реформ принципово нового більш глибокого характеру, здійснення яких може бути дуже довготривалим і хворобливим. Їх неможливо здійснити за рік чи за три, тому починати їх вже треба було давно. Зрозуміло, що сильна, авторитетна влада, яка має підтримку всього населення, спроможна піти на такі реформи.
Реформи в економіці необхідні для отримання і збереження позитивних макроекономічних показників, які б дозволили б стабілізувати і утримувати на низькому рівні підконтрольну інфляцію, значно скоротити безробіття та бідність.
Дослідження процесів трансформації і просування в цьому напрямку пострадянських країн свідчать про поступове прискорення процесів кластеризації в кожній із них. Найбільших досягнень у формуванні нових виробничих мережевих систем в останні роки досягли Казахстан, Вірменія і Росія (не враховуючи Естонію, Латвію и Литву, які вже стали членами ЄС і отже отримують значну фінансову підтримку в цьому напрямі).

5. Регіони України на шляху кластеризації економіки.
Наведена вище аргументація і здійснені протягом понад десяти останніх років спроби впровадження перших виробничих систем на основі кластерної моделі в різних регіонах України підтверджують перспективність й ефективність руху в цьому напрямі. Досвід розвитку кластерних ініціатив на Поділлі, в Прикарпатті, Поліссі, в Криму, Севастополі і в інших регіонах свідчать, що формування сучасних партнерських відносин між місцевими державними органами, діловими колами, а також підтримуючими виробництво місцевими науковими і освітніми центрами є комплексний і далеко не простий процес. Також цей досвід засвідчує те, що конкурентоспроможність – це не статичний стан регіону чи галузі, а надзвичайно динамічний процес реалізації зусиль заради високої продуктивності шляхом ефективного використання інтелектуальних, природних і технологічних ресурсів території, регіону та їх виробничих кластерів.
Піонером кластеризації в Україні слід вважати Хмельницьку область. За допомогою Асоціації «Поділля Перший», яка об’єднала в своїх рядах багато науковців, підприємців, фінансистів та представників адміністрації, вдалося в період з 1997 по 2000 рр. сформувати декілька виробничих кластерів, в т.ч. швейний, будівельний, харчовий, туристичний, продовольчий і кластер зеленого сільського туризму. В основному, вищеназвані кластери функціонують і сьогодні, що є надбанням, в першу чергу, місцевих ентузіастів, а також завдяки епізодичній фінансовій підтримці міжнародних економічних організацій. Специфікою розвитку кластерів Поділля стало те, що центрами об’єднання підприємців в кластери були різні за розміром і географічним розміщенням територіальні одиниці – обласний центр (м. Хмельницький), центр району (м. Кам’янець-Подільський), сільський центр ( смт. Гриців Шепетівського району).
Досвід регіону Поділля став важливим полігоном для освоєння специфіки і перспектив кластеризації для інших двадцяти п’яти регіонів України. Мине час і буде детально вивчатися процес передачі унікального досвіду Хмельницьких кластерних першопроходців в інші регіони України через велику кількість семінарів, робочих візитів, соціологічних досліджень і публікацій.
Незважаючи на всі проблеми й труднощі, які переживала Україна за останні роки, процес кластеризації в Україні був цідком динамічним і подавав надію на успіх.При цьому треба відмітити і таку важливу деталь. Аналізуючи сценарій процесу кластеризації в Україні за останнє десятиріччя, ми повинні постійно відчувати його унікальність – бюджет України поки що не торкнувся цього важливого компонента соціально-економічного розвитку країни. В той же час світова практика свідчить про протилежне. Тому хочеться вірити, що за підтримкою влади, а також за належним фінансовим забезпеченням, розвиток інноваційних кластерів в Україні отримає нове прискорення.
До числа регіонів, які зуміли добитися успіхів у формуванні кластерних об’єднань, крім Хмельницької області, треба віднести АР Крим і Севастополь, Івано-Франківську, Рівненську, Полтавську, Сумську, Харківську, Херсонську, Одеську і Миколаївську області.
Перехід від централізованої планової до ринкової економіки в Україні виявився більш складним, ніж очікувалось експертами і політиками. Як свідчать дослідження, в Україні поки що існують несприятливий підприємницький клімат і слабкість в формуванні та проведенні політики щодо піднесення конкурентоспроможності країни. Згідно з даними WEF за 2006р. рейтинг України за індексом глобальної конкурентоспроможності знизився за рік на 10 пунктів. Особливою проблемою України залишаються складнощі у створенні інституційних умов трансформації економіки. Разом з погіршенням на цьому етапі майже усіх макроекономічних параметрів економіки України, найнижчі позиції у неї визначились щодо інституційних складових, де зниження рейтингової позиції України з 92 на 104-е місце свідчить про відсутність прогресу у формуванні мобілізуючого інституційного середовища. Враховуючи вищезазначене, об’єктивною вимогою на сучасному етапі для України є необхідність активізації дій Уряду і регіональних органів влади з метою системного підвищення конкурентоспроможності через стимулювання розвитку нових форм просторової організації виробництва (кластерів) і кооперації між основними „акторами” в економіці країни. Слід визнати, що протягом останніх років в свідомості та поведінці громадян України, в тому числі у представників влади, керівників підприємств і різних закладів продовжуються процеси відхода від моделей стереотипного мислення і зростання інтересу до засвоєння передових сучасних технологій в діловій активності. У зв’язку з цим впровадження кластерної моделі об’єднання підприємств і організацій найкраще допомагає зростанню ділової активності підприємницьких структур і подоланню негативних факторів, які впливають на розвиток української економіки.
Тільки за рахунок координування дій в об’єднанні зусиль державних установ, освітніх і наукових закладів, малого і середнього бізнесу можливо досягти успіху, підвищити конкурентоздатность господарства і життєвий рівень населення України в умовах жорсткої конкуренції у міжнародному розподілі праці.

6. Транскордонні кластери України.
Ознайомлення з світовим досвідом розвитку мережевих структур – кластерів, особливо в країнах Центральної і Східної Європи дає приклад Україні в необхідності проведення ефективної реструктуризації конкурентоспроможних великих державних комплексів і в переході до формування нових виробничих структур – мереж, агломерацій, альянсів, технопарків, партнерств, кластерів. Хід економічних реформ у країнах ЦСЕ продемонстрував правило, відповідно до якого їх успіх був можливий лише тоді, коли вони супроводжуються реформуванням усіх сфер суспільного устрою. Успіху реформ в європейських країнах з перехідною економікою, крім формування в них нової інституційної системи, сприяло також забезпечення гідного вибору правильних рішень, що зумовили прискорення суспільного прогресу. Оптимізація прийнятих рішень по реструктуризації економіки досягалася завдяки досить високому рівню інформаційного і кадрового забезпечення. Звичайно, важливо пам’ятати, що можливості вибору та реалізації варіантів господарських рішень в кожній країні грунтуються на історично сформованій діловій культурі, традиційних правилах поведінки суб’єктів суспільної діяльності.
Державна стратегія регіонального розвитку України до 2015р. затверджена Постановою КМУ від 21.07.2007р. Цей документ визначив умови для підвищення конкурентоспроможності регіонів, враховуючи їх сталий розвиток на сучасній технологічній основі. Крім того, ще в 2004р. був прийнятий Закон України „Про транскордонне співробітництво”, який визначив еврорегіон як організаційну форму співробітництва регіонів європейських держав. В доповнення до цього закону в 2006р. Постановою КМУ була затверджена Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010рр. шляхом підтримки МСП у семи створених на державному кордоні еврорегіонах. Серед основних заходів по розширенню транскордонного співробітництва є розвиток виробничих кластерних об’єднань.
Формування кластерів в єврорегіонах сприяє як підвищенню конкурентноздатності Європи в цілому, так і сприяє ефективним перетворенням в 15-ти областях України, які мають можливість брати участь в розвитку єврорегіонів. Застосування механізму кластерної моделі, в т.ч. через участь в розвитку еврорегіонів, дасть можливість покращити інвестиційний клімат, буде сприяти об’єднанню природних, технологічних і інтелектуальних ресурсів, а також співпраці влади, бізнесу і громадських організацій в напрямі подолання застою і забезпечення економічного розвитку.

7. Рекомендації.
В Україні сформувались об’єктивні умови для позитивних змін в розвитку економіки. Розвиток кластерних ініціатив в Україні виявив необхідність першочергового здійснення наступних кроків:
 терміново розробити, затвердити та забезпечити реалізацію національної стратегії і програми підвищення конкурентоспроможності України та її регіонів на основі формування і розвитку інноваційних кластерних структур;
 забезпечити законодавчу роботу в Україні по формуванню сприятливого для розвитку підприємництва ділового середовища з особливим акцентом на співпрацю влади, бізнесу, науки, освіти і громадських організацій в інноваційних мережевих структурах;
 забезпечити впровадження в Україні інноваційних освітніх програм для університетів, інститутів та загально-освітніх шкіл, а також для бізнес-інкубаторів для підготовки та перепідготовки фахівців, що беруть чи мають брати участь у розвитку і функціонуванні інноваційних мережевих структур;
 провести фундаментальні дослідження в напрямі визначення пріоритетів формування в Україні національних і регіональних інноваційних виробничих кластерів;
 створити Національну і регіональні Ради Конкурентоспроможності, які повинні координувати розробку і виконання проектів інноваційних кластерних об’єднань, реалізацію найважливіших для країни кластерних ініціатив;
 всіляко сприяти розвитку міжнародної співпраці кластерів і мегакластерів України з кластерРУГУ МВС України в м.Києві 13 серпня 1999р.) ними об’єднаннями ЕС, ОЧЕС, РЕВ і на глобальному рівні.

Література
1. Janek Uiboupin, Industrial clusters and regional development in Ukraine, Pan-European Institute, 9/2006.
2. Конкурентоспроможність економіки України: Стан і перспективи підвищення, ред. І.В. Крючкової, К.:Основа, 2007.
3. Соколенко С.І., Кластери в глобальній економіці. – К.: Логос, 2004.

Картинка профиля Станислав Соколенко

About Станислав Соколенко

No comments yet.

Leave a Reply