Транспортно-логістичні кластери – це галузеві кластери, основною метою яких є транспортні послуги в секторах пасажирських і вантажних перевезень. Водний транспорт завжди мав велике значення для розвитку економіки багатьох країн, що мають внутрішні водні артерії та доступ до світового океану. Морські та річкові перевезення – це вагома частка транспортної системи України, по території якої течуть великі ріки – Дніпро і Дунай, а значна частина української землі – це прибережні зони Чорного і Азовського морів. Попит на транспортно-логістичні послуги в Україні постійно зростає. Сьогодні в усьому світі, включаючи Європу, попит на транспортні послуги зростає приблизно в 2,5 разів швидше, ніж темпи росту ВВП. Цей процес прискорює інтеграцію економік країн-членів ЄС у єдиний економічний простір. Частка транспортно-логістичних послуг, що надаються спеціалізованими провайдерами, в загальному обороті ЄС досягла 40%. Основними лідерами цього зростання є Німеччина, Великобританія і Франція, на долю яких припадає половина всього обороту. В процесі загального розвитку сфери перевезень формується Європейська мережа транспортно-логістичних кластерів, кількість яких вже досягла 85.
Домінуюча позиція кластеру на ринку транспортно-логістичних послуг не має нічого спільного з монополією, оскільки кластер – це не єдина установа, а необмежена кількість господарчих суб’єктів, які співпрацюють між собою на основі кооперації і конкуренції.
Транспортно-логістичні кластери (ТЛК) діляться на три категорії:
– портові ТЛК;
– прикордонні ТЛК;
– територіальні (регіональні) ТЛК.
Прикордонні і регіональні ТЛК ще іноді об’єднують у категорію внутрішньоконтинентальних ТЛК. Розглядаючи проблеми ефективного використання водних ресурсів, ми в першу чергу звертаємо увагу на водні ТЛК, до яких відносяться портові ТЛК, що формуються на основі морських портів. Звичайно існують і річкові порти, але не принижуючи ролі внутрішніх водних шляхів і річкового транспорту, в наш час основою формування водних ТЛК залишаються морські порти. Річковий транспорт і порти можуть бути важливою складовою територіальних виробничих кластерів.
Транспортно-логістичні кластери завжди виступають як ефективна інфраструктура для інших мережевих структур виробничого напряму, які потребують енергійних логістичних послуг. Вони також сприяють народженню і формуванню виробничих кластерів завдяки позитивному механізму зворотного зв’язку. Залучені до роботи в кластерах виробники, науковці, постачальники послуг мають можливість в межах групи підприємств, які обслуговуються, розповсюджувати корисну інноваційну інформацію.
Нажаль у сфері формування портових кластерів Україна в останні два десятиріччя постійно втрачала позиції. Прийнятий Верховною Радою 17.05.2012 р. Закон «Про морські порти України», в якому вперше в Україні були визначені правові, економічні, соціальні та організаційні засади діяльності морських портів країни, та розроблена Міністерством інфраструктури в липні 2012 р., «Стратегія розвитку інфраструктури морських портів», спроможні будуть лише розморозити ті реформи, які треба було проводити в портовому господарстві України набагато раніше. З плином часу транзитні перспективи в Чорноморському регіоні Україна прогресивно втрачає з огляду на рішучі дії країн-сусідів – Росії і Румунії, які давно почали нарощувати потужності своїх портів, захопивши великі обсяги вантажообігу.
Так, Румунія практично монополізує судноплавний зв’язок з Чорним морем через Дунай, що призводить до поступової втрати Україною транзитних функцій для країн Європи на користь Румунії. Це безумовно впливає на статус України як морської держави. Румунія продовжує реалізацію великомасштабних гідротехнічних проектів щодо розвитку морського і річкового судноплавства, портового господарства у Дунайському та Чорноморському басейнах. Румунія, виконуючи гідротехнічні роботи для підтримки глибин у Тульчинському гирлі (7,2 м), скидає вичерпаний грунт в українське русло Дунаю, що привело до проблем судноплавства в Низов’ях Дунаю в районі п. Джурджулешті (нині лише 5,5м глибина). Тепер морські судна, які йдуть до дунайських портів української ділянки, вимушені користуватися румунським Сулінським каналом. До цієї проблеми треба ще додати проблемне залізничне сполучення дунайських портів України, яке проходить через територію Молдови. Слід шукати шляхи захисту національних інтересів та комплексного вирішення проблем Українського Придунав’я, що має стратегічне значення для всієї країни, оскільки є місцем перетину найважливіших міжнародних шляхів Європи і Азії, які забезпечують зв’язок з державами центральної і східної Європи.
Слід взяти до уваги плани Росії збудувати новий мегапорт на Таманському півострові з потужністю переробки вантажів близько 100 млн. тонн на рік. Це є частиною унікальної концепції створення Міжконтинентального логістичного трафіку МЛТ «Євразія». Цим проектом передбачається будівництво судноплавного каналу «Чорне море – Каспійське море», що складається з 2-х каналів – «Євразія» (780 км) та «Волго-Дон -2» (1500 км). Проектом передбачається також формування і розвиток 18-ти промислових кластерів в південній часті Росії. В залежності від місця дислокації передбачається формування енергетичних, транспортно-логістичних, будівельних, аграрних, туристсько-рекреаційних, ін. кластерів. Проект МЛТ «Євразія» має виконуватись паралельно з реалізацією вже готового проекту Ірану з будівництва судноплавного каналу «Персидська затока – Каспійське море». У сукупності ці два проекти по своїй геополітичній, макроекономічній, міжконтинентальній значущості не будуть мати аналогів і прецедентів у поточному столітті. Реалізація проекту стане справжнім проривом у розвитку стосунків між країнами Азії, Близького Сходу, Європи. Україні теж треба знайти своє достойне місце в умовах таких суттєвих змін на світових ринках, в т.ч. і на ринку транспортно-логістичних послуг.
З прийняттям закону про морські порти в Україні виникла перспектива реалізації ефективної моделі правових стосунків, яка сьогодні діє в усіх морських портах Європи. До прийняття цього закону в Україні не існувало чітких підходів до взаємодії бізнесу і влади в морських портах в умовах перехідної економіки. Раніше регулювання портової діяльності здійснювалось здебільшого на договірній основі. Тепер же, всі умови організації портової діяльності сформульовані в законах і підзаконних актах, що дає можливість легітимного створення взаємовигідних об’єднань влади, науки і бізнесу.
Слід враховувати, що оскільки реалізація великих російських портових проектів на півдні намічена на 2015-2016 рр., Україні слід прискорити формування портових кластерів, від активності яких будуть залежати майбутні транзитні перспективи і обсяги вантажопотоків. Від ефективності спільних зусиль по реалізації кластерних ініціатив української влади, бізнесу, науки і освіти будуть залежати можливості збільшення частки України в обсягах вантажообігу в Чорноморському басейні.
Сьогодні є вже достатньо передумов для формування морських портових кластерів в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях і в Автономній Республіці Крим. Необхідність у прискоренні формування портових кластерів і впровадженні в дію норм нового закону обумовлюється тим, що протягом довгих років держава практично не вкладала в розвиток портів ніяких коштів, що привело до критичного рівня зношення обладнання.
На основі портових кластерів і прийнятого закону виникає можливість підвищити конкурентоздатність галузі, дати перспективи портам розвиватись, залучаючи інвестиції, будуючи нові термінали, здаючи в концесію приватному бізнесу портові об’єкти. Зростання вантажопотоків зерна, вугілля, руди через українські порти потребує реструктуризації та поглиблення морських причалів і підхідних каналів для можливості прийняття великовантажних суден. На сьогодні жоден з вітчизняних портів не спроможний приймати судна дедвейтом від 100 тис. до
200 тис. т., тому їх довантаження здійснюється на рейді з відповідним подорожчанням перевезення.
[s2If !is_user_logged_in()]
[box type=”note”]
Продолжение статьи доступно зарегистрированным участникам портала. Участие в нашем проекте всегда бесплатно. Ввести логин, перейти на страницу регистрации или узнать больше о возможностях портала.
[/box]
[/s2If]
[s2If is_user_logged_in()]
Однією з важливих проблем надання в Україні транспортно-логістичних послуг є дефіцит кількості власних кораблів торговельного флоту. За цим показником Україна тепер посідає 70-те місце у світі, в той час, як 80 тисяч українських моряків працюють на суднах інших держав. Україна, посідаючи шосте місце у світі за загальною чисельністю моряків торговельного флоту, практично не має самого торговельного флоту. Парадокс полягає в тому, що Україна, втрачаючи престижний статус морської держави, одночасно посідає одну з лідируючих позицій у світі з підготовки морських фахівців. Їхньою підготовкою в Україні опікуються 11 вищих навчальних закладів. З прискоренням формування в Україні транспортно-логістичних кластерів фахівці, що отримали морські дипломи в Україні, будуть мати змогу працевлаштуватись в своїй рідній державі. Перспективи розвитку водних транспортно-логістичних послуг України, цілком залежать від реалізації проектів розвитку судноплавства на Дніпрі і Дунаї. В Україні мають бути розроблені національні проекти відродження розвитку судноплавства в басейнах цих річок. Заслуговує підтримки звернення до уряду України голів Київської, Полтавської і Херсонської облдержадміністрацій щодо відродження річок Дніпра і Південного Бугу як судноплавних артерій. Безумовно це дозволить розвантажити наші автодороги і залізничний транспорт, які тепер перевозять більше 3 млн. т. зернових та інші сипучі вантажі. Буде вигідніше транспортувати ці вантажі найбільш дешевим річковим транспортом. Реформування національної річкової транспортної інфраструктури дозволить ще більше інтегрувати Україну в систему Європейських транспортних коридорів, буде сприяти розвитку сільського господарства, створенню нових робочих місць.
[/s2If]