Ефективне використання технологічно доступних ресурсів відкритого моря стає сьогодні основною характерною ознакою розвиненої морської держави. Під впливом науково-технічного прогресу відбулися значні за масштабами зміни в освоєнні та використанні ресурсів світового океану,
а відтак і в структурі світових економічних відносин. Конкурентоздатність кожної морської країни тепер залежить від швидкості впровадження інновацій. Тому сьогодні кластери, що сприяють посиленню наукового потенціалу, значно збільшили ефективність морекористування, забезпечили зниження його енергоємності і ресурсоємності при підвищенні конкурентоздатності створюваної продукції, послуг і засобів їх виробництва.
Незважаючи на великі запаси природних ресурсів Світового океану, очевидно, що вони не є невичерпними і потребують раціонального використання. Прибережні території і шельфові акваторії морів регіонів прибережного типу є зоною спільного господарювання цілого ряду користувачів. Тому під тиском одночасного використання різних видів морських ресурсів, зона дотику суші і води, або зона взаємодії двох географічних середовищ, зазнає певних екологічних перевантажень. Поновлювальні ресурси не встигають відновлюватись, а природне середовище не здатне протидіяти впливу антропогенних факторів. В таких умовах зрозуміло, що стихійний розвиток і розширення господарської діяльності в прибережних зонах потребує спеціальних методів регулювання і управління для забезпечення стійкого функціонування регіонів прибережного типу.
Більшість промислово розвинених країн вже в 1970-х роках ухвалили закони про прибережні зони. Новий імпульс розв’язанню проблем прибережних зон надано рішенням Всесвітньої конференції ООН з навколишнього середовища у Ріо-де-Жанейро у 1998 році. В підсумковому документі цієї конференції «Повістка на ХХІ століття» стосовно прибережних зон були сформульовані наступні пріоритетні завдання:
– комплексне управління і сталий розвиток прибережних районів, включаючи надзвичайні економічні зони;
– стійке використання і збереження морських біологічних ресурсів, що знаходяться під національними юрисдикціями;
– посилення уваги до проблем кліматичних змін та невизначеності сучасного менеджменту морського оточуючого середовища;
– посилення міжнародного, включаючи регіональне, співробітництва та його координація.
Найбільша кількість конфліктів виникає між «морськими» та «сухопутними» суб’єктами господарювання через велику правову різницю між сушею, де переважає приватна власність, і шельфом, акваторіями, які є загальнодержавною власністю.
В сучасних умовах Україна зазнає потужного тиску з боку промислово розвинених країн, які зацікавлені в тому, щоб зберегти Україну лише як постачальника сировини, в тому числі і тієї, що видобувається з моря або океану. Така стратегія перешкоджає розвитку української оброблювальної промисловості у прибережних зонах. Більш раціональною і ефективною формою організації морської господарської діяльності у приморських регіонах України має стати створення регіональних морегосподарських комплексів на кластерній основі. Вони мають стати підсистемами регіональних економік, самостійними просторово-господарчими цілісностями, що тісно пов’язані з регіонами економічними, соціальними, екологічними, виробничо-технічними та іншими зв’язками.
[s2If !is_user_logged_in()]
[box type=”note”]
Продолжение статьи доступно зарегистрированным участникам портала. Участие в нашем проекте всегда бесплатно. Ввести логин, перейти на страницу регистрации или узнать больше о возможностях портала.
[/box]
[/s2If]
[s2If is_user_logged_in()]
Організація раціонального використання морських ресурсів на основі кластерної моделі припускає розгляд суспільного відтворювання як цілісної єдності трьох підсистем: відтворювання людей, відтворювання оточуючого середовища і відтворювання продукції. Визнання такої парадигми буде зазначати, що головною метою модернізації суспільства має виступати досягнення високої якості оточуючого середовища і, як наслідок якості життя населення.
[/s2If]