Огляд першоджерел

2.Огляд першоджерел

2.1. Визначення мікро – і макроекономічної конкурентоздатності

В останнє десятиріччя слово «макроекономічної» дуже широко використовується у всьому світі. Для того, щоб розібратись в суті цього терміну, важливо зрозуміти: за цим стоїть те ж саме, про що дбали політики та економісти-теоретики вже багато століть. Для кращого розуміння: це те поняття, яке є ключовим в намаганнях покращення економічного середовища і розподілу багатства. Якщо розглядати це поняття в умовах глобалізації, то кожний національний уряд вимушений виконувати нові, раніше не відомі для нього функції з формування в країні сприятливого підприємницького середовища і справедливих умов конкуренції на ринку. В свою чергу, кожна виробничо-комерційна структура повинна прагнути до формування
такої конкурентної стратегії, реалізація якої дозволить цій компанії створювати
ціннішу, ніж у її суперників, і більш конкурентоздатну продукцію. Вказані процеси набули широкого розповсюдження, і вже є неабиякий досвід розв’язання цих завдань економіки. Найуспішніший досвід у цій сфері свідчить про те, що сталої конкурентоспроможності досягає територія, регіон чи компанія на основі консолідації зусиль в галузі інновацій. Згідно з прагненням до інноваційності формування своєї інноваційної моделі стало загальноприйнятим у світовому економічному розвитку. Проте не кожній економічній системі, країні, регіону вдається створити ефективну економічну модель, здатну стійко
генерувати новинки технологій, ноу-хау, відкриття, а також зуміти адаптуватися до розроблених в інших країнах нових процесів, технологій, товарів.

Згідно з аналізом конкурентоздатності національних економік, проведеним Світовим Економічним Форумом на початку ХХІ сторіччя (до речі, який одночасно схвалив методику розрахунку «індексу готовності країни до формування мереж»), Україна займає одне з останніх місць з 80-ти країн, які досліджувались. Звичайно, такий вкрай незадовільний рівень конкурентоспроможності національної економіки потребує пошуку напрямів оздоровлення як економіки, так і створення можливостей для широкої кооперації та суспільної згоди в країні.

Щоб залишитися активним гравцем на конкурентному ринку, кожній підприємницькій структурі слід бути готовою до консолідації зусиль з іншими динамічними компаніями, а також з партнерами, які сприяють або доповнюють діяльність ініціаторів того або іншого інвестиційного проекту. Саме цій меті слугують інноваційні промислові кластери, складнощі становлення яких в різних країнах залежать від рівня розвитку факторів виробництва, стратегії, конкурентних умов, умов попиту та людського капіталу.

Рис. 2.1. Кластерне середовище

Кластер – це неформальне об’єднання організацій і фірм, зв’язаних між собою технологічно й економічно за ознакою географічної близькості. Звичайно є різниця в поняттях макроекономічної та мікроекономічної конкурентоздатності. Зрозуміло, що мікроекономічна конкурентоздатність стосується рівня окремої компанії та її можливостей конкурувати, зростати та бути прибутковою. На цьому рівні конкурентоздатність означає можливості компаній постійно й прибутково виробляти продукцію, яка відповідає попиту на відкритому ринку з точки зору ціни, якості, тощо. Кожна компанія має відповідати цим вимогам, якщо вона хоче залишатись в бізнесі та бути більш конкурентоздатною за своїх суперників та постійно виборювати більшу нішу на ринку. Відповідно, неконкурентоздатні компанії повинні очікувати постійного зменшення своєї частки на ринку, чи зникнення з ринку в майбутньому.

Розвиток кластерів можливий лише на засадах:

інноваційності;
загального високопрофесійного трудового пула;
прискореного обміну інформацією, знаннями, ноу-хау;
оптимального використання внутрішніх і зовнішніх інвестицій;
інтеграції економічної і соціальної політики заради сприятливого ділового клімату для підприємництва і піднесення добробуту;
зміщення акцентів від централізованої до регіональної чи локальної економіки.

Що можуть спільно робити учасники кластерів:

надання інформації про ринок;
дизайн виробу;
маркетинг;
навчання, підвищення кваліфікації;
послуги в працевлаштуванні;
закупки (низькі ціни на сировину та запчастини);
транспортні послуги;
контроль якості;
тестування;
інфраструктура;
фінансування (гарантії під кредит);
спонсорство.

В порівнянні з цим, макроекономічний рівень концепції конкуренто-здатності значно більше викликає суперечки та різне тлумачення, хоча в останній час національна та регіональна конкурентоздатність постійно презентується як головна мета економічної політики, все ж існують розбіжності в загальноприйнятій дефініції цього терміну. Головним аргументом в цьому є заява про те, що дуже небезпечно базувати економічну політику на такій аморфній концепції, яка викликає різні інтерпретації та розуміння.

Ця різниця в розумінні пояснюється такими обставинами:

Некоректно проводити аналогію між країною і компанією стосовно конкурентоздатності. Наприклад, якщо неконкурентоздатна компанія має вийти з бізнесу, то для нації такого становища не може бути.
В той час як компанії вимушені конкурувати на ринку і якась з них досягає
успіху за рахунок поразки інших компаній, успіх будь-якої окремої країни чи регіону, навпаки, створює, а не руйнує можливості для інших країн.
Якщо конкурентоздатність компаній означає, іншими словами, поняття продуктивності, то зростання національної конкурентоздатності суттєво відрізняється від такого спрощення.

Таким чином, національна конкурентоздатність означає ступінь, до якого вона може, за умови відкритих і справедливих ринкових умов, виробляти товари і послуги, які мають попит на світових ринках, одночасно збільшуючи реальні надходження для своїх громадян. Конкурентоздатність на національному та регіональному рівнях базується на вищому продуктивному виробництві та економічній здатності постійно підвищувати рівень виробничої активності, за рахунок чого можливо генерувати високий рівень реальної заробітної плати. Конкурентоздатність країни асоціюється з підвищенням стандарту життєвого рівня, зростанням можливості підвищення зайнятості та спроможності країни виконувати міжнародні зобов’язання. Таким чином, це не тільки здатність країни продавати продукцію за кордон, але й постійно підтримувати баланс торгівельних стосунків.

З вищесказаного можливо виділити такі елементи макроекономічної конкурентоздатності:

Успішна економічна діяльність, за звичаєм, розглядається в ракурсі зростання
стандарту рівня життя чи реальних доходів населення.
Відкриті ринкові умови для товарів та послуг, вироблених конкретною країною
(коли є діюча чи потенційна конкуренція з боку іноземних виробників).
Короткотермінова «конкурентоздатність» не повинна створювати нестійкість, яка приводить успішну діяльність до загасання.

Зважаючи на мету дослідження, важливо дати більш конкретну дефініцію регіональної конкурентоздатності. Конкурентоздатність регіону визначається як його можливість виробляти товари і послуги, які відповідають вимогам міжнародних ринків, одночасно підтримуючи високий та сталий рівень доходів. Інакше кажучи, для того, щоб регіон був конкурентоздатним, важливо гарантувати як якість, так і кількість робочих місць. Таким чином, якщо фірми борються за підвищення продуктивності та прибутків, то регіональна конкурентоздатність також включає боротьбу за рівень зайнятості. Зрозуміло також, що концепція макроекономічної конкурентоздатності не може повністю співпадати з регіональним підходом, тому що регіони не завжди мають вплив на загальнонаціональне законодавство щодо фінансової, цінової, податкової та інших видів політики. Крім того, межрегіональна міграція людей, капіталу може бути суттєвою загрозою для окремих регіонів. Тому регіональна конкурентоздатність в світовій практиці розглядається як щось проміжне між підходами країни та фірм до проблем підвищення конкурентоздатності.