2.2. Теоретичні основи
Ця секція розділу містить короткий огляд різних теоретичних напрямів, які мають відношення до розвитку концепції регіональної конкуренто-здатності. Розвиток промислових кластерів, асоційованих мереж, технологічних парків став найбільш популярною у світовому співтоваристві концепцією як на міжнародному, так і на національному і регіональному рівнях. У розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, а також у країнах з перехідною економікою, політичні лідери і економісти все більше орієнтуються на стратегію розвитку кластерів, головним чином, з метою повторення успіху, якого досягли країни і регіони, що зуміли сформувати найбільш конкурентоспроможні виробничі системи.
Політика, спрямована на створення промислових кластерів, мережевих структур, сприяє реалізації концепції сучасного планування економічного розвитку. Ця концепція стверджує відхід від традиційних програм економічного розвитку, раніше орієнтованих, головним чином, на розвиток індивідуальних фірм. Політика ж розвитку кластерів ґрунтується на визнанні переважного значення органічних взаємозв’язків фірм і галузей промисловості.
Рис. 2.2. Фактори конкурентоспроможності
Рис. 2.3. Групи учасників кластеру
Розвиток кластерів був викликаний необхідністю створення нового класу виробничих систем в умовах глобалізації і регіоналізації економічної активності. 90-і роки XX ст. продемонстрували успішну діяльність великої кількості різних кластерів і мереж компаній, довели їхні конкурентні переваги в порівнянні з традиційними структурами. Одночасні тенденції глобалізації і регіоналізації надали національним і регіональним владам сприятливі можливості для удосконалювання своєї політики економічного розвитку.
Кластерна концепція поступово отримувала визнання ділового співтовариства, привертаючи до себе увагу регіонів і фірм. На практиці багато кластерів виникали і розвивалися абсолютно природно, без якого-небудь поспіху, причому на їхнє формування витрачено десятки років, перш ніж на світову економіку звалилася гігантська хвиля стратегічних кластерних утворень.
Виявлення і чітке окреслення меж промислового кластеру нерідко стає винятково важкою справою. При вирішенні цього завдання необхідно враховувати закладені в кластері цілі конкурентної політики. Основні характерні риси учасників кластеру можуть мати дуже широкий діапазон розходжень. Водночас, методологічні рамки диктують необхідність застосування обмежень на ці розходження при формуванні кластеру.
Якщо розробка концепції кластеру проводилася за однією методикою, а оцінка ефективності за іншою, тоді можуть виникнути серйозні проблеми і навіть зриви при реалізації основних напрямів розвитку кластеру. До регіональних промислових кластерів відносяться групи фірм, які сконцентровані географічно, за звичаєм, усередині регіону, що входить до складу метрополії з активними каналами для ділових трансакцій, комунікацій і діалогу, що спільно використовують спеціалізовану інфраструктуру, ринки праці і послуг і будь-які інші функціональні економічні структури.
Рис. 2.4. Промисловий кластер: взаємозалежність фірм та інститутів
Регіональні кластери дуже подібні до «індустріальних округів», мають італійське
походження «ділових мереж» чи «промислових комплексів», вивчених і описаних раніше регіональними аналітиками Чаманскі (1976 р.), Майлат (1991р.) і Вассерот (1988 р.). В їх працях присутнє переконання, що географічна близькість між підприємствами, що беруть участь у мережевих структурах, надає їм певні конкурентні переваги, хоча специфічна природа цих переваг ледь розрізняється в залежності від тієї чи іншої концепції. Все-таки більшість ранніх концепцій розвитку кластерів була або прив’язана до конкретних аспектів їх формування, або обмежувалася лише розглядом кластерів конкретного виду. Комплексне і всебічно підтверджене доказами дослідження і обґрунтування важливості і перспективності кластерів, як основного інструмента в конкурентній боротьбі, було зроблено М. Портером у праці «Конкурентні переваги націй» (1990р.). В ній дається оцінка джерел національних конкурентних переваг, серед яких значну роль відіграє фактор географічної близькості. За останнє десятиріччя були опубліковані результати багатьох досліджень щодо механізму впливу зростаючої взаємозалежності між фірмами, галузями промисловості, державними і квазідержавними інститутами на розвиток інновацій і зростання регіональних агломерацій.
Рис 2.5. Доступність специфічних місцевих природних ресурсів
(«Діамант» Портера)
Різні сторони конкурентної боротьби і співробітництва, мабуть, краще інших розкрив М. Бест у праці «Нова конкуренція: Інститути промислової реструктуризації» (Кембрідж, 1990р.). Ідеї Ф. Перру і його послідовників досить близькі до сутності концепції промислових кластерів, вони були деякою мірою матеріалізовані через стратегію регіонального розвитку, що стала популярною на якийсь термін (у 70-і роки) через створення «центрів зростання». Ця стратегія виблиснула на небокраї економічної думки, однак практичного втілення майже не знайшла.
Причини невдач у розвитку «центрів зростання» описані в деталях економістом Хіггінсом (1983р.). До однієї з основних причин невдачі щодо розвитку цих центрів було віднесено те, що в їх стратегії занадто мало уваги приділялося соціально-економічним передумовам їх створення. До того ж політичні і правові питання, пов’язані зі створенням і діяльністю «центрів зростання», вирішувалися шляхом адміністративних розпоряджень під девізом необхідності, а не на підставі аналізу потенціалу регіону чи району або невеликого провінційного містечка.
Дослідження в сфері кластеризації спираються не тільки на розробки останнього
десятиріччя, але і на фундаментальні праці більш раннього періоду, зокрема, теорію промислової дислокації Вебера (1929 р.), а також теорію «індустріальних округів» Маршалла (1920 р.). Отож ідеї Портера, Вебера, Маршалла, а також праці Шумпетера (1934р.), Енрайта (1991 р.), Де Брессона (1999 р.), Фукс-Вільямса (1997 р.), Розенфельда (1995 р.), Скотта (1986 р.) й інших економістів слугували теоретичним ядром, що дає можливість пояснити динаміку кластерів і обґрунтовувати логічність і законність політики кластеризації економіки.
Завдяки працям згаданих вище аналітиків здійснено серйозне теоретичне обґрунтування багатьох процесів і явищ, які супроводжують кластеризацію економіки, зокрема таких, як агломерація економіки, формування спільних трудових пулів, принципи активізації центрів знань з метою налагодження інноваційної спрямованості кластерів, розвитку в їхніх рамках підприємництва. Великий інтерес викликають праці Дерінгера і Теркла (1995р. та 1996 р.), що обґрунтували три головні рушійні сили промислової кластеризації:
- стратегічні й оперативні ділові можливості міжфірмових альянсів специфічного виду;
- традиційний регіональний фактор ринкових переваг (пули ринків праці, місцеві джерела майстерності й унікальних талантів);
- специфічна роль некомерційних інститутів, таких, як університети, коледжі, торгові союзи і професійні асоціації.
До заслуг цих дослідників слід віднести і те, що вони здійснили детальний аналіз
таких характерних для діяльності кластерів тенденцій, як маркетинг ніш, тактика постачань just-in-time, поєднання громадської відповідальності і конкурентної боротьби. Ці дослідження також будувались на наукових працях та ідеях вітчизняних науковців Амітана В.Н., Бажала Ю.М., Баннової І.М., Бесчасного Л.К., Білоруса О.Г., Будкіна В.С., Войнаренка М.П., Гальчинського А.С., Гєєця В.М., Герасимчука М.С., Даниленка А.І., Долішного М.І., Жангожі Р., Злобіної С.О., Ковриги О.В., Лукінова І.І., Махмудова А.Г., Оскольського В.В., Павлова В.І., Пахомова Н.О., Погосова П.А., Сіліна Р.І., Супруна П.І., Ткачук І.Г. а також ряду російських фахівців, серед яких Асаул О.М., Делягін М.Г., Кочетов Є.Г., Фамінський І.П., Фількевич І.А.
Рис. 2.6. Інституційне наповнення кластерів
2.3. Методологічні основи кластерного аналізу регіональної економіки
Кластерна концепція фокусується на зв’язках і взаємозалежності між компаніями, об’єднаними в мережеву структуру для виробництва продукції, послуг і інновацій. Кластери відрізняються від інших форм співробітництва компаній тим, що фірми, які беруть участь у ньому, створюють виробничо-торгову мережу. Кластерна концепція виходить за межі «простих» горизонтальних мереж, у яких фірми, діючи на спільному ринку готових виробів і входячи до однієї промислової групи, кооперуються в таких напрямах діяльності, як дослідження і дослідні розробки, демонстраційні програми, спільний маркетинг чи закупівельна діяльність.
Атрибути, які характеризують мережі:
- різноманітність форм, типів структур, які кооперуються між собою;
- самозацікавленість (кожен має власні інтереси і, відповідно, орієнтується на власні перспективи та ініціативи);
- асиметрична взаємозалежність (завжди є деяка різниця в підходах до кооперації);
- динамізм (в мережах все постійно змінюється).
Кластери в значній мірі виступають як мережеві (вертикальні і/чи бічні) структури з комбінованих галузей, укомплектовані з різнорідних і доповнюючих фірм, які спеціалізуються на створенні будь-якого специфічного продукту, послуги чи бази даних, необхідних для даної мережі. Встановлюючи жорсткі межі для галузей і секторів промисловості (часто заснованих на будь-яких статистичних параметрах), традиційний дослідницький підхід не бере до уваги важливість встановлення взаємозв’язків і обміну знаннями в процесі виробництва в рамках мережевої структури. На відміну від традиційного секторального підходу, який акцентує увагу на стратегічних групах подібних фірм зі схожою позицією в мережевій структурі, кластерна концепція пропонує такий ракурс розгляду економічних проблем, який більше узгоджується із сучасною точкою зору, заснованою на врахуванні взаємодії інноваційної теорії з характером ринкових відносин. Кластерна концепція виступає як альтернатива традиційному секторальному підходу в економічних дослідженнях ринку.
Секторальний підхід зосереджує основну увагу на горизонтальних відносинах і конкурентній взаємозалежності (відносини між прямими конкурентами з подібною сферою діяльності, що виступають на тих самих товарних ринках), тоді як кластерний підхід фокусує свою увагу на важливості вертикальних взаємовідносин між різнорідними фірмами і їх симбіозною взаємозалежністю, заснованою на синергизмі, тобто взаємному посиленні дії. Незважаючи на те, що інноваційна діяльність стимулюється горизонтальною боротьбою між прямими
конкурентами, що працюють на тих самих ринках, вертикальні відносини між постачальниками, головними виготовлювачами продукції і її користувачами також важливі для досліджень і генерування інновацій.
| Класичній підхід | Нова парадигма |
| Програми розвитку | Ринкові інструменти |
| Ієрархія | Мережеві структури |
| Держава проти приватного сектору | Державний сектор + приватний сектор |
| Накази та держконтроль | Переговори та переконання |
| Управлінські здібності | Здібності до створення можливостей |
Характерною та важливою тенденцією сучасних процесів розвитку світової економіки є посилення конкуренції регіонів, окремих територій, міст. Ця тенденція в ХХI столітті стає головним фактором, який визначає територіальні принципи системи управління та організації економіки в конкретних країнах, на континентах та в усьому світі. Вияви регіональної, територіальної конкуренції стали настільки серйозними і значними, що національні, регіональні і місцеві органи влади, підприємницькі кола вже не можуть їх ігнорувати або не помічати. Лише глибоке розуміння цієї сучасної ситуації дозволяє оволодіти мистецтвом конкурентної боротьби.
Розуміння суті територіальної конкуренції, оволодіння прийомами підвищення конкурентоспроможності сіл, міст, регіонів стало вкрай актуальним для регіональних і місцевих адміністрацій та відповідних ділових співтовариств. Настав час не лише розуміння, але й уміння застосувати і використати нові моделі управління економікою, розрахунку відповідних показників та індексів, вибору напрямів підвищення конкурентної сили територій, районів, регіонів, урахування тенденцій розвитку регіонів-конкурентів і можливостей співпраці з ними.
Кластери можуть представляти різні географічні рівні. Засновані на вузько спеціалізованих технологіях, кластери, що виникають, в більшості є частиною більш широких міжнародних кластерів. Більш зрілі кластери, як правило, функціонують на національному або на транскордонному рівні.
Процес посилення конкуренції між містами і регіонами визначається об’єктивними умовами глобалізації, яка впливає на економічну, політичну і соціальну системи, громадянські права, закони, національну культуру. Під впливом цих процесів перебувають підприємці, компанії та установи, зацікавлені в розвитку конкретних громадських напрямів. У зв’язку із значним зростанням мобільності капіталу, робочої сили, трансферу технологій не лише посилюється конкуренція між містами, територіями, регіонами і державами, але й загострюється суперництво між соціально-економічними, законодавчими, культурними та екологічними системами і стратегіями.
Такого роду всеосяжна конкуренція вимагає мобілізації всіх внутрішніх ресурсів
і засобів, інтелекту, волі. Для матеріалізації всіх цих ресурсів найоптимальнішою
в умовах глобалізації стала кластерна модель соціально-економічного розвитку, яка впродовж останнього десятиріччя перетворилася на провідну концепцію світової економіки, що визначає багато сторін буття.
Розуміння кластерної філософії швидко та глибоко проникає у всі прошарки світової спільноти. Самі кластери стають ключовим компонентом національних і регіональних програм економічного розвитку. Щоб бути активними гравцями на конкурентному ринку, кожному учаснику слід оволодіти вмінням консолідації своїх зусиль з іншими динамічними компаніями, бути готовими функціонувати в мережі структур, де всі партнери доповнюють один одного, кожен створюючи свою частку додаткової вартості.
Сьогодні не компанії конкурують між собою, а найефективніші ланцюги доданої вартості (ЛДС) захоплюють Глобальний Ринок.
Кластер дозволяє використовувати всі сильні сторони ЛДС і створювати синергію для всіх учасників кластера.
Процес розвитку конкуренції регіонів на основі кластерної моделі несе з собою
позитивні й негативні наслідки, сприяючи посиленню одних регіонів та ослабленню інших. Не можна не враховувати того, що гальмами розвитку вільної конкурентної змагальності регіонів на основі кластерної моделі є елементи ментальності багатьох керівників, заснованої на вірі у всесилля централізованого управління й невірі в можливості реалізації місцевих ініціатив.
Практика кластеризації економіки в багатьох країнах світу і поки ще скромний восьмирічний досвід впровадження кластерної моделі в Україні переконують в тому, що оволодіння механізмами конкурентної боротьби стали об’єктивно необхідними і служать каталізаторами активізації внутрішніх потенціалів регіону й додатковим чинником забезпечення сталого регіонального розвитку.
Що дає така практика регіону? Кластеризація змушує проводити самоаналіз стану економіки регіону та його взаємозв’язків з існуючими або можливими партнерами і конкурентами. За допомогою даних самоаналізу регіон дістає можливість викристалізувати свій профіль перспективного розвитку, виявити групи потенційних споживачів своєї продукції. Послідовне здійснення самоаналізу стає важливим елементом моніторингу зростання конкурентоспроможності регіону.
- Кожний регіон має свій унікальний «кластерний колорит» або «композицію».
- Кластери являють собою варіацію та селекцію ринкових структур,
які значно розрізняються. - Ідея створення «ідеального типу» кластеру є помилкою в зв’язку з:
- історичними та національними особливостями території;
- обсягами та різновидами знань в регіоні;
- рівнем кластерного розвитку та практикою створення мереж, що існує в регіоні.