Становлення світових кластерів
Кластер — це добровільне об’єднання підприємців, які тісно співпрацюють з науковими установами та місцевою владою з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та сприянню економічного розвитку регіону.
З початку 1980-х років активність корпорацій стала стрімко глобалізуватися, що призвело до заміщення локальних виробничих мереж глобальними виробничими мережами. Великі мультинаціональні компанії отримали перевагу перед дрібнішими локальними конкурентами, користуючись глобальними ринками збуту і дешевими виробничими потужностями в країнах, що розвиваються.
У ХХІ сторіччі регіональний кластер став відповіддю дрібних і середніх підприємств на виклик мультинаціональних гігантів, здійснюючи функції стратегічного планування та координації учасників, й пропонуючи послуги маркетингу, закупівель, логістики, розвитку людського капіталу.
Кластери можуть охоплювати як невелике (10-15 компаній), так і значну кількість підприємств і структур (6-7 тисяч компаній, як, скажімо, в Індії або в Китаї), а також можуть формуватися як з великих, так і з малих фірм в різноманітних видах об’єднань і співвідношень. Вони виникають як у традиційних галузях, так і в high-tech напрямах, як у виробничо-комерційному напрямку, секторі послуг, так і в соціальних сферах.
Кластери формуються не тільки в промислово розвинених країнах, а й в тих країнах, які ще розвиваються. Вони виникають на національному, регіональному, та муніципальному рівнях. Нерідко центром формування кластерів виступають університети або групи науково-дослідних структур та наукових установ.
Діапазон форм і видів кластерних структур безумовно широкий і створює значні складності при формуванні кластерів, він потребує проведення в цій сфері глибокої дослідницької роботи. Проте, кластери визнані однією з найефективніших виробничих систем епохи глобалізації та Економіка Знань (Knowledge Economy) орієнтується на пріоритетність їх розвитку.
Європейський Союз
Кожна країна виробляє зручну для себе політику формування кластерних об’єднань. Так, у Франції кластери створювалися шляхом партнерства між локальними промисловими групами, університетами та дослідницькими центрами.
У Німеччині процес кластеризації характеризувався меншою централізацією. Спочатку більшість кластерів утворилися спонтанно. Подальша державна політика з підтримки та розвитку цих формувань привела до створення в Німеччині великої групи нових кластерів.
Більшість кластерних ініціатив є результатом активності влади регіону або міста, в чому завжди відчувається специфіка кожного регіону. Національний уряд країни також впроваджує велике число програм підтримки окремих регіонів через формування кластерних структур, хоча конкретна підтримка здійснюється головним чином через надання дослідним інститутам обладнання, технологій і фінансів.
На початку ХХІ сторіччя Європейський Союз реалізував свої національні програми кластеризації. У 2000 році в Лісабоні було проведено саміт ЄС, з метою впровадження в країнах-членах Союзу економіки знань, здатної на основі інноваційних кластерів забезпечити конкурентоспроможність, що перевищує показники економік США і Японії.
В липні 2006 р. в ЄС був схвалений і прийнятий «Маніфест кластеризації в країнах ЄС», а в грудні 2007 р. був схвалений і представлений до затвердження «Європейський кластерний Меморандум», який був остаточно затверджений 21 січня 2008 р. в м Стокгольмі на Європейській президентській конференції з інновацій та кластерів. У цих документах серед прикладів розвитку кластерів в Європі наводиться і позитивний досвід розвитку кластерів в ряді регіонів України, в тому числі на Поділлі, Поліссі, Прикарпатті та у м.Севастополі. Свою підтримку процесам кластеризації країнам Європи з перехідною економікою продемонстрував саміт ЄС «Східне партнерство», що відбувся в м. Празі 2009 році.
Великобританія
Своєю чергою, політика держави в Великобританії була спрямована не на створення нових кластерів, а на використання чинних регіональних ресурсів. При цьому посилено стимулювалася кооперація між бізнесом і академічним середовищем, та спільним використанням результатів співпраці.
США
Значну роль у розвитку кластерів і регіональної економіки США в цілому мають університети. Історично сформований, з середини ХІХ століття, зв’язок університетів і бізнесу призвела в 1939 році до виникнення Кремнієвої Долини поблизу Стенфордського університету, яка стала для всього світу прикладом формування унікального високотехнологічного кластера, виробничі результати якого у 2008 році перевищили $70 млрд. Співпраця бізнесу та академічного середовища базувалася на принципі конкуренції — фінансування університету з боку приватного сектора здійснювалося в залежності від результатів досліджень. Залучення федеральної влади на початку — до розвитку регіонів й особливо до формування високотехнологічних кластерів значно зросла. Понад 61% промислової продукції США на початку ХХІ сторіччя вироблялося в межах 300 кластерів.
Японія
До числа одних з найбільш кластеризованих економік на початку ХХІ сторіччя відносилася японська економіка. Через спад в розвитку економіки регіонів Японії в 1970-80-х роках промислові кластери виявилися під пильною увагою як центрального, так і місцевих урядів. Уряд підтримав тренд, при якому кожен регіон прагнув використовувати шляхи стимулювання зростання шляхом власних ресурсів, формування венчурного бізнесу і нових галузей. Держава сприяла кластеризації через створення особливих економічних зон і полегшення оподаткування ефективних кластерів. Уряд Японії також активізував створення регіональних кластерів у зв’язку з демографічною ситуацією (старіння населення) і з прагненням повернути в країну японський капітал, що знаходився в інших азійських країнах.
Китай
Японський досвід кластеризації став в 1980-90-і роки платформою для економічного розвитку азійської частини планети, в першу чергу Південної Кореї, Таїланду, Сінгапуру, а також країн, раніше декларували соціалістичну концепцію розвитку — Китай, В’єтнам.
У Китаї вже на початку 1980-х років були створені особливі зони розвитку високотехнологічних галузей, число яких до 2002 року зросла до 53. У них функціонувало близько 30 тис. Компаній з кількістю співробітників в 3,5 млн чоловік. У цих зонах Міністерство науки й технологій КНР спільно з регіональною владою займалися створенням і розвитком кластерів.
До процесу кластеризації були залучені влади всіх рівнів. На початок ХХІ століття центральний уряд КНР приділяв більше уваги комерціалізації наукових розробок, а також запустив механізм конкуренції. У потужної економіки Китаю промислові кластери стали провідним чинником розвитку.
На початку ХХІ сторіччя в КНР було сформовано 1300 індустріальних і інноваційних кластерів (ІК), не рахуючи кількох тисяч постачальницько-логістичних кластерів. В системі (ІК) було зайнято понад 560 тисяч наукових та інженерних працівників (в тому числі понад 52 тис. магістрів, більше ніж 9 тис. кандидатів наук, а також третина всіх випускників коледжів (1,33 млн з 4-х млн). У цій же системі працювало понад 250 інноваційних та високотехнологічних бізнес-інкубаторів, були створені потужні дослідницькі центри (R&D), об’єм інвестицій яких, у вісім разів перевищував средньонаціональні й в шість разів — питомі значення.
Росія та Казахстан
На початку ХХІ сторіччя кластерна політика в РФ і Казахстані базувалася на активній державній підтримці й, в першу чергу, шляхом коштів, одержаних від експорту енергоносіїв. Росія вела активну регіональну політику масової кластеризації й мала намір до 2010 року домогтися функціонування 1500 виробничих кластерів, причому в кожному з 89 регіонів країни сформувати кластери будіндустрії та будматеріалів. Особливістю кластеризації Казахстану було формування кластерних об’єднань для реалізації масштабних проєктів – «Відновлення Аральського моря», створення транспортних коридорів, в т.ч. «Великого Шовкового Шляху».