IV національний форум з питань регіонального розвитку
«Стратегії конкурентоспроможності регіонів в умовах глобалізації: український та закордонний досвід»
м.Київ, 12.11.2008р.
Світовий і національний досвід формування інноваційних кластерів.
Соколенко С.І.
МФСР, СЕУ, ІЕП НАНУ
В багатьох країнах, що динамічно розвиваються, де регіональна політика підтримки підприємництва спрямована на досягнення соціально-економічного росту, поступово формується процес активної взаємодії малих, середніх і великих підприємств. З посиленням глобальної конкуренції в різних країнах з ринковою економікою виявилась загальна закономірність пріоритетного прискореного об”єднання малих і середніх підприємств, які згруповуються навколо лідируючих крупних фірм на основі виробничо-технологічних, науково-технічних і комерційних інтересів в межах географічно обмежених територій.
Цей феномен інноваційних стратегій економічного розвитку, а також регіональний аспект в організації наукових досліджень та інноваційності з”явились не тепер. Вони мають свою історію. Варто згадати праці кінця 19 початку 20 сторіч англійського економіста А.Маршалла і австрійського економіста Й.Шумпетера.
Згодом це явище було детально вивчене М.Портером, якому вдалось дослідити діяльність 100 найбільш конкурентоздатних групувань великих, середніх і дрібних підприємств, що спільно працювали в різних країнах світу. Такі об”єднання підприємств формуються з огляду на те, що одна або декілька крупних фірм, досягаючи високої конкурентоздатності на світовому ринку, поширюють свій вплив на ділові зв”язки найближчого оточення, поступово утворюючи стійку мережу з кращих постачальників та споживачів. Крім цього, успіхи такого оточення сприяють постійному зростанню конкурентоздатності всіх учасників об”єднання компаній.
Ці об”єднання і є кластерами.
Кластер – це спілка, союз економічних, щільно пов”язаних і територіально близько розміщених компаній, які сприяють спільному розвитку і зростанню конкурентоздатності кожної з них.
Це неформальні об”єднання фірм-лідерів із середніми і малими підприємствами, розробниками технологій, необхідними ринковими інститутами та споживачами і постачальниками, що взаємодіють між собою в межах єдиного ланцюга створення додаткової вартості. Важливо те, що всі вони зосереджені на обмеженій території для здійснення спільної діяльності в процесі виробництва і постачання визначеного типу продукції і послуг.
Інтерес до кластерного інноваційного розвитку у другій половині 20ст. постійно зростав, поки не набув вибухового характеру і не охопив в 1980-1990-і роки спочатку Північну Америку і Європу, згодом і нові промислові країни. Цей інтерес був викликаний перш за все успіхами об”єднання компаній Силіконової Долини (штат Каліфорнія, США). В рамках кластеру «Силіконова Долина» лише за період з 1991 по 2001р.р. венчурні інвестиції збільшились з 2 млрд.дол. до 68,8 млрд.дол.
Приклад Каліфорнії наслідували й інші штати США, реалізувавши відповідні програми кластерного розвитку. Тепер в США сотні міст і територій реалізують свої кластерні стратегії.
Там створюються комісії з формування кластерів. Необхідну аналітичну роботу виконують наукові центри та університети. Вищеназвані комісії допомагають учасникам кластеру долати труднощі, опікуються проблемами зміцнення кластерів, контролюють розподіл прибутків учасників кластеру. Початковий капітал виділяється адміністрацією штату, а потім залучаються засоби приватних компаній.
На початку 21ст. в США в кластерах було задіяно 57% всього працездатного потенціалу країни, а частка ВВП, виробленого кластерами США складала 61%.
В числі найбільших за обсягами виробництва в 2005р. були такі кластери:
– Орегон – електровимірювальне обладнання, обладнання для деревообробки, ЛПК;
– Каліфорнія – «Силіконова Долина» – мікроелектроніка, біотехнології, венчурний капітал, ІТ;
– Лос-Анжелес – оборонна, аерокосмічна промисловість, індустрія розваг;
– Колорадо – комп”ютерні системи, інженерні послуги, розвідка корисних копалин;
– Луізіана – хімікати;
– Новий Орлеан – різні види харчової продукції;
– Іллінойс – с/г обладнання;
– Західний Мічіган – меблі, годинники;
– Луісвілл – лікарняне обладнання;
– Північна Кароліна – синтетичні волокна, трикотаж, меблі;
– Пенсільванія – фармацевтика;
– Західний Массачусетс – полімери.
Аналогічно склалась сучасна економіка Канади. До числа її найбільших кластерів слід віднести агропромисловий в Саскатоні і біохарчовий в Монреалі (Квебек).
Європейська кластеризація активізувалась з 1968р., коли в рамках ЄС було створено Генеральний Директорат з регіональної політики. В 1975р. був сформований Європейський фонд регіонального розвитку, а в 1988р. Європарламентом була прийнята Хартія регіоналізму і почала функціонувати Рада регіональних і місцевих об”єднань.
Наступними важливими віхами на шляху Європи до масової кластеризації економіки стали:
– Самміт в Ліссабоні в 2000р., що затвердив обов”язковість формування країнами ЄС національних програм кластеризації. На цьому ж Самміті було створено ERA (European Research Area), «Європейський дослідницький простір» і затверджена Програма розвитку Регіональних Інноваційних Систем» (RIS);
– Самміт в Брюсселі у лютому 2007р. схвалює «Маніфест кластеризації Європи»;
– Самміт в Стокгольмі 21 січня 2008р. оголошує «Європейський кластерний меморандум», що є планом дій Європи по забезпеченню зростання конкурентоздатності.
В Європі за рівнем кластеризації особливо виділяються Італія і країни Балтійського регіону.
В Італії, країні класичного малого бізнесу, широкої популярності набули так звані індустріальні округи (прототипи кластерів), яких нараховується близько 200. В них функціонує більш 1 млн. малих і середніх підприємств, що надають роботу майже 6 млн. людей. Більшість з цих індустріальних округів спромоглися стати світовими лідерами на відповідних вузькоспеціалізованих ринках, збільшивши свою частку на ринку до 50-80%.
Суттєва і роль держави, яка надає допомогу індустріальним округам через забезпечення знижок на експорт, гарантійне покриття, залучення інвесторів, консалтинг.
Вагома роль Німеччини в розвитку кластеризації економіки. Пріоритет надається впровадженню високих технологій через консолідацію зусиль промисловості і наукових центрів. В Німеччині функціонують 3 кращі світові кластери високих технологій, що отримали почесну назву «Силіконова Долина 21 сторіччя» – це Мюнхен, Гамбург, Дрезден. Крім цього, в країні діють багато промислових кластерів, як наприклад автомобільні кластери в 10 землях. Особливої уваги заслуговує німецька програма створення і розвитку біотехнологічних кластерів на основі регіонального розміщення фірм. Фінансові ресурси промислові кластери отримують із федеральних і місцевих джерел.
Фінляндія активно включилась в кластеризацію своєї економіки після втрати в 1991р. свого основного ринку – СРСР. До 1993р. в країні було розроблено концепцію нової промислової політики на основі кластерної моделі. Було здійснено масштабне дослідження під назвою Advantage Finland – The Future of Finnish Industries. В цій роботі аналізувалась структура, описувались тенденції розвитку і оцінювались перспективи дев”яти основних конкурентоздатних фінських кластерів, в т.ч. лісний, інформаційний, телекомунікаційний, металургійний, енергетичний, бізнес-послуг, охорони здоров”я, машинобудівний, харчовий, будівельний.
Яскравим прикладом кластеризації можуть бути досягнення фірми Nokia. (67% мобільних телефонів в Україні належить цій фірмі). Піднесення цього ІТ кластеру Фінляндії стало можливим завдяки зусиллям Nokia зі створення в м.Оулу, що знаходиться поряд з Полярним колом, відповідної інформаційної системи, мережі пов”язаних між собою виробництв і послуг, системи освіти. Це забезпечило кластеру можливості для розвитку стійких конкурентних переваг. Таким чином, економіка Фінляндії (як і інших скандинавських країн) з початку 1990-их років повністю перейшла від підтримки базових галузей, що повільно розвивались, до галузей, що розвиваються на основі високих технологій і кластерів.
Іншим вражаючим прикладом успішної кластеризації може бути розвиток економіки Австрії за останні 20 років. Програма кластеризації країни була розроблена Австрійським інститутом економічних досліджень разом з Національним дослідницьким центром. В Програмі задіяні наступні модулі: система стимулювання інновацій; зростання продуктивності; збільшення зайнятості; регулювання технологічної політики; консультування. Робота по формуванню кластерів проводилась під егідою Австрійського ділового агентства і Державної консалтингової компанії, яка має відділення у всіх регіонах країни. За сприяння цих організацій створювалась ділова інфраструктура, розвивались промислові мережі і формувались кластери.
Свідченням ефективності такої програми є піднесення автомобілебудування Австрії. Вже в 2000р. в двох автопромислових кластерах в землях Штірія і Верхня Австрія було зайнято біля 30 тис. працюючих, які виготовили продукції на $8,1 млрд., що становить більш 10% всього обсягу промислового виробництва країни. В автомобільний кластер Штірії – м.Грац входять 110 фірм і більш ніж 200 партнерських компаній, що охоплюють технологічний ланцюг від видобування і переробки сировини до ключових виробничих процесів, включаючи логістику і програмне забезпечення, аж до переробки відходів виробництва. Виготовлена продукція постачається до 40 автомобільних компаній в різних країнах (в т.ч. «Єврокар» в м.Ужгород), при цьому в регіоні щорічно складається 150 тис. автомобілів. Так Штірія перетворилась в центр міжнародного автомобілебудування з розгалуженою мережею субпостачальників.
Цікавим прикладом створення кластерів є досвід японської економіки. В країні в 1983р. було прийнято закон, що затверджував концепцію технополісів; та надавав підтримку створенню центрів інтенграції промисловості, науки, влади. Особливістю умов японської кластеризації є традиційна схема субпідрядних і субконтрактних зв”язків між рядом великих і мережею середніх і малих підприємств. Типовий великий японський кластер (а їх близько 600) складається з одного головного підприємства, яке користується послугами двох або трьох рівнів фірм, що розміщені, як правило, географічно близько до нього. Самостійні субпідрядники пов”язані з головним підприємством довгостроковими договорами. Наприклад, автомобільний кластер «Тойота» має багатоступінчасту мережу з 122 прямих постачальників, майже 36 тис. субпідрядних малих і середніх підприємств.
Субпідрядники усіх ланок утворюють своєрідний «клуб» з високими ринковими бар”єрами для новачків і іноземних конкурентів. Це значною мірою знижує потенційну конкуренцію, властиву вільному ринку, але чисто цінові міркування при закупці компонентів сприяють оптимізації виробництва. Таким чином, в регіонах, де склалась висока концентрація автомобільних і суміжних виробництв, виникають передумови для формування кластерів.
Після розпаду СРСР для молодих держав поняття «конкуренція» і проблеми підвищення конкурентоздатності вперше набули особливо реального значення. Перехід цих країн до ринкової економіки був складним і досить сумбурним, що призвело до втрати більшості кооперативних зв”язків між ними. Однак, поступово і ці країни спромоглися не тільки вижити, але й почати створення інституційних засад ринкової економіки.
За оцінками WEF з 2005р. найкращою із цих країн в рейтингу конкурентоспроможності був Казахстан, який забезпечив собі 61-е місце і запланував до 2010р. покращити цей свій світовий рейтинг, зайнявши 50-е місце.
Росія теж має досить амбіційні плани по розвитку кластеризації своєї економіки. Урядом Росії в 2007р. затверджена Концепція кластерної політики в РФ, яка визначає мету, завдання і напрямки сприяння організаційному розвитку інноваційних кластерів. До 2010р. в Росії планується сформувати 1500 промислових кластерів. Лідерами кластерного розвитку РФ є Самарська, Пензенська, Нижньоновгородська області, м.Санкт-Петербург, Татарстан і Башкиртостан.
Здійснені з 1997 р. спроби впровадження перших виробничих систем на основі кластерної моделі в різних регіонах України підтверджують перспективність і ефективність руху в цьому напрямі. Досвід розвитку кластерних ініціатив на Поділлі, в Прикарпатті, Поліссі, Криму, м.Севастополі і в інших регіонах свідчить, що формування сучасних партнерських відносин між місцевою владою, діловими колами, а також підтримуючими виробництво місцевими освітніми центрами є комплексний і далеко не простий процес.
Піонером кластеризації в Україні слід вважати Хмельницьку область, в якій ще до 2000р. сформувалось декілька виробничих кластерів – швейний, будівельний, харчовий, туристичний і зеленого сільського туризму.
Досвід регіону Поділля став важливим полігоном для освоєння перспектив кластеризації для інших регіонів.
У важкі часи кризи, яку переживає світова економіка і також Україна, формування кластерів може допомогти українському суспільству подолати труднощі. Діючі кластери, як це вже робиться в Казахстані, спроможні брати участь в масштабних програмах, реалізації сучасних проектів по розвитку інфраструктури, в т.ч. в будівництві транспортних коридорів, в підготовці до чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012» і в програмі «Великий шовковий шлях».
Хотів би торкнутись лише подій жовтня ц.р.:
– 01.10.2008р. в м. Харків було проведено зустрічі між представниками влади – бізнесу – науки і оговорено перспективи формування кластеру енергомашинобудування, як генератора підвищення конкурентоздатності регіону та суміжних кластерів;
– 15.10.2008р. в м. Миргород за ініціативою Полтавської облдержадміністрації обговорювалась можливість формування медично-лікувального і туристично-рекреаційного кластеру на базі всесвітньо відомих джерел лікувальної води «Миргородська»;
– 17.10.2008р. в м. Одеса за ініціативою Одеської ОДА обговорювалось декілька пріоритетних напрямків розвитку високотехнологічних та промислових кластерів, в т.ч.: ІТ кластеру, органічного землеробства, переробки побутових відходів;
– в м. Мелітополь продовжувалось формування кластеру бджолярства та зеленого сільського туризму спільно з Асоціацією платників податків України (Запорізьке відділення) та Спілкою зеленого сільського туризму Запорізької області.
І це лише події минулого місяця.
Формування кластерів – це дуже динамічний процес, в якому зупинки, зволікання неприпустимі. Цей процес має перспективи, якщо буде виконуватисьза бажанням учасників, а не за наказом. На жаль в Україні він здійснюється повільно, оскільки уряд не приділяє цьому належної уваги.
Підсумки, рекомендації.
1. В сучасних умовах центральною складовою промислової політики країни має бути інноваційна концепція, яка спроможна сформувати нове технологічне ядро. Головним напрямом її має бути реалізація пріоритетних проектів розвитку на основі кластерної моделі виробництва.
2. Україна має дуже серйозний потенціал кластеризації як у високих технологіях, так і традиційних напрямах. Як свідчить світовий досвід, при формуванні кластерів держава бере на себе приблизно половину фінансування (за рахунок національного і місцевих бюджетів).
3. Необхідно прискорити розробку національної стратегії кластеризації, відповідних програм; визначити й створити головні структури по виконанню національних і регіональних кластерних ініціатив.
4. Провести фундаментальні дослідження в напрямі визначення пріоритетів формування в Україні національних і регіональних інноваційних кластерів.
5. Створити Національну і регіональні Ради Конкурентоспроможності, які повинні координувати розробку і виконання проектів іноваційних кластерних об”єднань, реалізацію найважливіших для країни кластерних ініціатив.
6. Внести зміни в освітній процес в Україні з метою підготовки фахівців для кластерів, що формуються, в т.ч. через створення бізнес-інкубаторів для передпідготовки фахівців, які мають брати участь у розробці і функціонуванні перспективних мережевих структур.
7. Рекомендувати друкованим і електронним засобам масової інформації у взаємодії з Міністерством економіки України, з обласними держадміністраціями та іншими управлінськими структурами запровадити цикл публікацій та передач з висвітлення проблем становлення та розвитку кластерних моделей господарювання, переваг та перспектив, які надають кластери для соціально-економічного розвитку окремому селу, місту, регіону та країні в цілому.
8. Всіляко сприяти розвитку міжнародної співпраці кластерів України з кластерними об”єднаннями ЄС, ОЧЕС, РЕВ і на глобальному рівні.
