Microsoft, одна з найбільших глобальних компаній, зуміла домогтися вражаючих успіхів у своєму розвитку саме завдяки використанню мережевого ефекту. їй вдалося згуртувати навколо себе сотні мільйонів користувачів комп’ютерної техніки на основі нею же розробленої операційної системи. До речі, міць Microsoft довелося на собі відчути й Україні, оскільки саме на настійну вимогу цієї компанії уряд США пішов на скорочення ряду преференцій для відповідного українського експорту. Інтереси компанії були порушені в зв’язку з тим, що Україна перевершила всіх у світі за обсягами вироблених в ній піратських CD. На жаль, такого сумнівного успіху із сумними наслідками Україні вдалося домогтися поки що без використання мережевих технологій.
Сучасним стратегам економічного розвитку важливо визначитися в тому, які форми організації виробництва будуть найбільш перспективними в найближчому майбутньому. Особливо гостро це питання постає в Україні, яка затрималася з проведенням кардинальних реформ у своїй економіці.
На даний час економіка України і більшість її підприємств знаходяться в кризовому стані. В ті часи, коли економіка України була частиною народногосподарського комплексу СРСР, практично всі українські підприємства прагнули стати великими, універсальними й обов’язково державними виробничими структурами, їхня доля та перспективи розвитку визначалися загальносоюзною стратегією, розробленою Центром, що знаходився поза УРСР. Аналогічною була доля економіки і підприємств сусідніх з Україною країн Центральної Європи, насамперед Угорщини, Польщі, Чехії (що входили до РЕВ), яким удалося на диво швидко, хоча і не безболісно, звільнитися від тягаря неефективних гігантських комплексів, керованих і підтримуваних Центром. Звісно, довелося переборювати опір більшості директорів і керівного персоналу, які виступали проти процесів оздоровлення чи реструктуризації нежиттєздатних підприємств.
Логіка і розум подолали труднощі важкого процесу переходу до нових форм господарювання. В результаті реструктуризації у вищезгаданих країнах виникло понад 3 млн приватних підприємств, які нині, не очікуючи установок Центру, самі визначають напрями свого розвитку, ризикують своїми капіталами, використовують новітні досягнення НТП і можливості, надані глобалізацією, а також ті переваги, що виникають в рамках регіональної консолідації. Немаловажний і той факт, що впровадження нових форм господарювання проходило в цих країнах не за допомогою указів і декретів, а завдяки ініціативі людей, що побажали зайнятися підприємницькою діяльністю на основі своєї професійної майстерності й ефективного використання природних ресурсів регіону.
Стрімка та ефективна реструктуризація великих державних комплексів в країнах Центральної Європи багато в чому була успішною завдяки функціонуванню інституціональної системи, за якої здійснювалося перетворення господарської діяльності. Сорок з невеликим років панування в цих країнах соціалістичної системи господарювання не змогли знищити (як, наприклад, в Україні) інфраструктурі основи ринкового середовища та інститутів, необхідних для соціально-економічних реформ. Важливо пам’ятати, що можливості вибору варіантів ефективних господарських рішень та їх плідної реалізації в кожній країні грунтуються на історично сформованій діловій культурі, традиційних правилах поведінки суб’єктів суспільної діяльності. Хід економічних реформ у розглянутих країнах продемонстрував правило, відповідно до якого їх успіх можливий лише тоді, коли вони супроводжуються реформуванням усіх сфер суспільного устрою. Саме наявність формальних і неформальних інститутів, що існували раніше або виникли до реорганізації форм господарювання, стала тим середовищем, яке задавало темп і регулювало хід реформ у центральноєвропейському регіоні. Для успіху реформ у цих країнах, крім інституціональної бази, було забезпечено гідний вибір правильних рішень, що зумовили прискорення суспільного прогресу. Оптимізація прийнятих рішень досягалася завдяки досить високому рівню інформаційного і кадрового забезпечення.
В Україні, на жаль, подібних умов створено не було. Для правового поля України були характерними: безсистемність у підході до проведення реформ, відсутність синхронності при введенні законів у часі і навіть постійні суперечності між ними або між нормативними актами і змістом конституції. Через це, а також з ряду інших причин, які затримали початок радикальних державних реформ, їх інституціональне забезпечення в Україні не було здійснено, що надзвичайно ускладнило трансформування командно- адміністративного суспільства в цивільне. Крім того, при переході до приватновласницького господарювання як переважаюча визначилася тенденція приватного збагачення, оскільки заздалегідь не були визначені правові обмеження в цій дуже важливій нормативній підсистемі. Внаслідок цього істотно постраждали державні інтереси, а їх захисники не змогли протистояти номенклатурному перерозподілу держвласності, оскільки виявилися в меншості. У деякій мірі гальмування реформ було зумовлене і певною пасивністю населення, що вже втратило внаслідок інфляції свої грошові заощадження, а тому не повірило в паперово-сертифікатну приватизацію.