Створення міжнародних кластерів у галузі зеленого туризму (частина перша)

Особливості діяльності та розвитку об’єктів зеленого туризму у регіонах та проблеми створення міжнародних кластерів у цій галузі

Сьогодні туристська індустрія світу зазнає часи активного розвитку та формування нових напрямків. Паралельно з традиційними видами туризму набувають поширення усілякі нетрадиційні форми відпочинку та подорожей. Все більший вплив на сферу туризму робить поширення ідей екологізації життя.

В більшості країн Європи заняття сільським туризмом заохочується на державному рівні. Не випадково тому в цих країнах  частка екоподорожей складає більше 20% від усіх туристичних послуг, а темпи щорічного приросту досягають 30%.

Сільський туризм переконливо довів, що він є важливим фактором рішення соціально-економічних проблем села – це зростання зайнятості на селі, розвиток сільської інфраструктури, отримання стабільних та вагомих прибутків селян, зміцнювання бюджету сільських поселень. Розвиток сільського туризму в Україні це не є щось далеке, а найближче  завдання, для рішення якого існують усі передумови. Україна, як ніяка інша країна, дуже багата різноманітними пам’ятками природи, історії і культури, національними традиціями, можливостями отримання екологічно чистих продуктів, відпочинку в умовах красивої природи.

Зелений  сільський туризм – це рекреаційні подорожі в сільську місцевість як реакція на тисняви та перенаселеність у містах. Це також один з видів малого бізнесу, який піднімає роль краєзнавства, створює життєве середовище, що наближене до природи.

Сільський зелений туризм – явище багатостороннє. Один з його аспектів (враховуючи сучасний стан соціально-економічного розвитку країни) – соціальний. Тому сільський зелений туризм слід розглядати як один з засобів диверсифікації джерел прибутків сільського населення, як компонент комплексного розвитку сільських територій та сільської інфраструктури, а також як один з факторів стратегії подолання бідності в сільській місцевості. Саме тому в країнах, що розвиваються, сільський зелений туризм активно підтримується та заохочується державою, доступ до діяльності в цій сфері максимально спрощений. Суб’єкти, які надають послуги  в цій сфері, отримують усілякі преференції, у т.ч. і податкові.

Другий аспект міститься в отриманні додаткових можливостей для популяризації української культури, розповсюдження знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, яка є основою для визнання сільського туризму суспільно цінною та корисною сферою відносин, яка заслуговує на всебічну підтримку з боку держави.

Виходячи з цього, а також з досвіду європейських країн, класична форма сільського зеленого туризму не торкається більш відомого в Україні поняття – надання готельних послуг. Центральною фігурою в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка мешкає в селі, здійснює основну діяльність, пов’язану з веденням особистого сільського господарства, а також побічну, - з використанням майна цього господарства для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, а саме: забезпечення відпочиваючих житлом, харчуванням, ознайомленням з місцевою культурою та традиціями. Таким чином головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит не рекреацію на природі, визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшенням попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі – залізничної, автодорожньої, повітряної та морського транспорту.

Для сталого розвитку сільського зеленого туризму в Україні вкрай необхідно створити відповідну законодавчу базу. Однак до цього часу все ще не прийнятий закон про розвиток сільського туризму, розроблений ще два роки тому. Сьогодні дуже важливо в цьому напрямі визначити роль Мінагропрому України у створенні сприятливого правового середовища для діяльності сільського населення, для залучення інвестицій в перебудову інфраструктури в селі. На цій основі з’явиться агротуристичний продукт, який буде ідентифікувати український сільський зелений туризм на внутрішньому та міжнародному ринках.

Одним з елементів механізму розвитку та функціонування сільського зеленого туризму мають стати в більшості регіонів України кластери сільського зеленого туризму, в яких об’єднається представники бізнесу, місцевої влади, освіти, науки та громадських організацій. Існуюче гаяння часу в створенні сприятливого середовища для цієї діяльності, спроби встановити численні вимоги та дозвільні процедури до сільського господаря стає відчутною затримкою в розвитку сфери сільського зеленого туризму і підштовхує до нелегального надання послуг в цій сфері.

Звичайно на шляху розвитку сільського зеленого туризму є багато інших проблем. Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважається транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна необлаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку ХХІ ст.. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості «осучаснило» нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих «міських» стандартів готельного сервісу.

Існують специфічні риси, якими повинен володіти агротуристичний регіон, для успішного розвитку сільського туризму.

До таких рис, зокрема, зараховуємо такі:
1.Чисте природне середовище.
2.Низький рівень урбанізації та індустріалізації, для якого характерні:
- низька щільність населення;
- мала задіяність працюючого населення в несільськогосподарських професіях.
3.Обмежена інтенсивність сільськогосподарської та лісової продукції.
4.Сприятлива аграрна структура (господарства середньої величини).
5.Гармонійний агрокультурний ландшафт.
6.Невеликі доходи людей.
7.Вільні (невикористані) ресурси помешкань.

Між сільським зеленим туризмом, агро туризмом і екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно ці форми організації відпочинку відповідають критеріям сталого туризму, сприяють традиційним формам агро господарювання місцевих громад. Однак слід враховувати те, що агротуризм виступає спрощеною формою сільського зеленого туризму. В агротуризмі індивідуальне селянське господарство (фермерське господарство) становить одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста. Агротуризм не включає в себе ті форми туризму, які здійснюються на сільських територіях (вони називаються «сільськими» тільки в адміністративному значенні, а насправді є частинами спеціалізованих рекреаційних районів), наприклад, спортивно-туристичні заняття, курортний відпочинок тощо.

Сільський туризм та екоторизм також вважаються дуже близькими.

Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад.

Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основою організаційною базою розвитку масового екологічного туризму.

Останнім часом в рамках багатоцільового туризму нещодавно з’явилося нове поняття «екоагротуризм» Цей вид туризму передбачає використання гостьових будиночків без господарів (як, наприклад, у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із заняттями екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних і спортивно-туристичних занять в т.ч. мисливство, рибальство тощо.

Однак, сільський зелений туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм – це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм – це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури. (При цьому сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів).

У сільському зеленому туризмі саме рекреаційні ресурси є фундаментом успішного процесу розвитку екоагротуристичного бізнесу. Туристичні ресурси виступають передумовою виробництва конкурентного туристичного продукту.

Усі рекреаційно-туристичні ресурси поділяють на чотири складові: природні, історико-етнокультурні, соціально-економічні та інформаційні ресурси.

Природні агрорекреаційні ресурси – це навколишнє середовище з мережею сільских поселень, наявними природними об’єктами, що мають рекреаційні властивості, та ареалами малозмінених людиною природних екосистем.

Історико-етнокультурні агрорекреаційні ресурси - це об’єкти та явища матеріальної і духовної культури життєдіяльності етносу на території його історичного розвитку. До цього виду ресурсів належать пам‘ятки історії, матеріальної етнокультури, продукція народних ремесел, сакральної архітектури, духовної етнокультури.

Соціально-економічні агрорекреаційні ресурси – це історично сформована система сільського розселення, типи і розміри поселень, традиції народної забудови, традиції аграрної культури місцевого населення, соціальний клімат на селі.

Інформаційні агрорекреаційні ресурси – це інформація про сільську територію, її історію, культуру, природу і людей, яку турист отримує в турфірмі чи через інтернет.

Сільський зелений туризм – динамічний вид підсобної діяльності

Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин.

Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо.

Варто ще раз наголосити: діяльність у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому грошові винагороди за такі прослуги не підлягають оподаткуванню. Законодавство також передбачає при певних умовах звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб.

Нині необхідно внести доповнення в податкове українське законодавство стосовно пільгового оподаткування доходів, отриманих громадянами згідно з договорами оренди житла в сільській місцевості. Відповідно до чинного законодавства, цивільно-правові угоди між фізичними особами оподатковуються за ставкою 20%. Зрозуміло, що такий стан справ зумовлює надзвичайно низьку рентабельність і масову «тінезацію» послуг сільського зеленого туризму. Легальний розвиток зеленого туризму в селах України стане реальністю при узаконенні ставки податку на рівні 2 – 4% від ціни договору оренди приміщень агрооселі.

В Україні потрібно законодавчо звільнити агрооселі від сплати готельного збору та обов‘язкової державної стандартизації.

Для України найдоцільніше перейняти досвід Польщі у сфері сертифікації агроосель, де вона проводиться інспекторами польської Федерації сільського туризму «Гостинні господарства» кожні два роки. Згідно з польським законодавством, оселі для гостей не підлягають обов‘язковій стандартизації, але ці приміщення можуть використовуватися для надання послуг нічлігу лише при їх відповідності певним вимогам, затвердженим розпорядженням Голови Ради Міністрів.

В той же час перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму, поширеним у курортно-рекреаційних районах України, є побудова сільськими підприємцями житлових будівель готельного типу, призначених для надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості.

На відміну від здачі сільськими господарями окремих кімнат у своїх оселях, цей вид сільського зеленого туризму є прогресивною формою малої підприємницької діяльності, що дає селянам основні доходи та сприяє підвищенню рівня зайнятості, а отже, добробуту членів сільських громад.

Селяни, які бажають розпочати діяльність у сфері малого туристично-готельного підприємництва, та ті, які вже надають цього виду послуги відпочиваючим на базі своїх пансіонатів, мають усі підстави розраховувати на підтримку держави. Вона, насамперед, має зводитись до встановлення пільгових ставок оподаткування сільських підприємців.

Картинка профиля Станислав Соколенко

About Станислав Соколенко

No comments yet.

Leave a Reply