Визначення факторів конкурентоздатності

2011/01/18

4.2. Визначення факторів конкурентоздатності.

Конкуренція є однією з рушійних сил підприємництва. Вона відіграє важливу роль
у розвитку соціально-економічної системи, змушує підприємців мобілізувати свою енергію
і здібність для підвищення конкурентоздатності своїх підприємств. Тому проблема
дослідження конкуренції та формування умов для ефективного її функціонування залишається
вкрай актуальною для вітчизняної економіки на сучасному етапі переходу до ринкових
відносин.

Основною метою дослідження є розробка теоретичних аспектів та практичних рекомендацій
створення ефективного конкурентного середовища на ринках 4-х регіонів України (Полісся,
Поділля, Карпат та Півдня України), вдосконалення їх організаційно – економічної
структури в умовах розвитку ринкових відносин.

Щоб забезпечити формування ефективного конкурентного середовища, ринкова структура
повинна бути максимально наближена до умов досконалої конкуренції, створення якої
базується на таких принципах:

-принцип наявності значної кількості продавців і покупців, жоден з яких не має
суттєвого впливу на ринкову ціну і обсяг пропозиції;

-принцип виробництва однорідної продукції, що нічим не відрізняється від продукції
інших продавців;

-принцип відсутності бар’єрів для входу на ринок у довгострокову періоді;

-принцип відсутності штучних обмежень попиту, пропозиції чи ціни та мобільності
змінних факторів виробництва;

-принцип наявності досконалої інформації про ціну, кількість продукту, витрати
і попит на ринку.

Таким чином, за вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ситуацію.

В основному, більшість сучасних ринків в регіонах, які досліджувались, можна визначити
як конкурентні. Звідси випливає нагальна потреба у вивченні конкуренції, її рівня
й інтенсивності, у визначенні принципів і ринкових факторів, що справляють найбільший
вплив на формування ефективного конкурентного середовища та перспектив його розвитку.
Це вимагає регулярного дослідження стану конкуренції, визначення рівня монополізації
товарних ринків, аналізу поведінки суб’єктів господарювання, що займають домінуюче
положення на них.

Слід зазначити, що значною перешкодою розвитку конкуренції на сьогодні є існування
адміністративних бар’єрів вступу на товарні ринки, що потребує постійних зусиль,
спрямованих на зниження або зняття цих бар’єрів.

На сучасному етапі формування глобального економічного середовища в урядових і
наукових колах все більше уваги приділяється проблемам формування конкурентоспроможної
національної економічної системи і тій ролі, яку відіграють в даному процесі регіональна
конкурентоспроможність. Концепція національної та регіональної конкурентоспроможності
здатна, на нашу думку, зменшити розрив, що існує між урядом та бізнесом в розумінні
конкурентних переваг з позицій сприяння стійкому економічному розвитку.

В умовах сучасної науково-технічної революції є неможливими і безперспективними
спроби відгороджуватися від решти світу; економічна, науково-технічна, освітня і
культурна діяльність нині здійснюються у світовому масштабі, таким же чином повинна
проводитись і політика підвищення конкурентоспроможності національної економіки.
Очевидно, що подібні аргументи стосуються конкурентоспроможності всіх національних
економік, доказом чого є той факт, що дана проблема проходить «червоною лінією»
крізь урядові програми багатьох країн світу, в тому числі й України: у 2003 році
були проголошені засади щодо сприяння сталому (стійкому) розвитку держави на 2002
-2010 рр.

За таких умов на перший план висуваються прикладні аналітичні аспекти оцінювання
можливостей підвищення конкурентоспроможності країни у світовому масштабі і детермінації
підходів щодо формування потенціалу стійкого розвитку на рівні регіонів.

З метою формування ефективної політики зростання конкурентоспроможності економіки
регіонів України є вкрай необхідним узгодження з системних позицій дій окремих регіонів
з метою отримання оптимальної комбінації конкурентних переваг, що найбільшою мірою
сприятиме реалізації національної стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки
в цілому. Оптимальна комбінація регіональних конкурентних переваг можлива при наявності
комплексу аналітичної оцінки існуючого рівня конкурентоспроможності регіонів, вкладу
кожного з них у зростання конкурентних позицій країни в цілому, що в свою чергу
потребує використання прогресивних методів математично-статистичного аналізу. Можливості
використання сучасних аналітичних методів, подібних до таких, що застосовуються
за кордоном, обмежуються відсутністю системи перманентного моніторингу конкурентних
позицій як на рівні регіонів, так і на загальнодержавному рівні, існуючими обмеженнями
статистичних баз даних, наявністю різного роду бюрократичних перепон у процесі проведення
конкурентних оглядів та кон’юнктурних досліджень.

Розвиток національної економіки базується на реальному втіленні у життя основних
засад, що стосуються забезпечення стійкого економічного зростання в середньостроковій
перспективі. Для визначення потенціалу національних економік забезпечувати стійке
економічне зростання в дослідженні був використаний досвід Всесвітнього економічного
форуму (WEF) в галузі індексних методів оцінювання перспектив зростання конкурентоспроможності.
За критерійну основу конкурентних переваг тієї чи іншої країни було відібрано Індекс
зростання конкурентоспроможності (GCI – Growth Competitiveness Index). За існуючою
методологією дослідження конкурентоспроможності національних економік, «Загальний
індекс зростання конкурентоспроможності (GCI ) має за мету проведення оцінки потенціалу
національної економіки на основі з’ясування поточного рівня розвитку можливостей
забезпечення сталого економічного зростання у середньостроковій перспективі». Загальний
індекс GCI будується на основі розрахунку трьох індексів (1 – технологічний, 2 –
індекс громадських інституцій, 3 – індекс макроекономічного середовища) і відповідних
кожному індексу трьох субіндексів. Чим вищою є оцінка GCI, тим вважається вищим
рівень макроекономічної конкурентоспроможності.

Згідно з аналізом конкурентоспроможності національних економік, проведеного WEF
у 2002 році, Україна займає за критерієм GCI 77-ме місце з 80-ти країн, поступаючись
при цьому лише таким країнам, як Болівія, Зімбабве та Гаїті.

Таблиця 4.3. Показники конкурентоздатності та готовності України

до створення мережевих систем, 2003 р.

Індекси та субіндекси СЕФ

Місце в світовому рейтингу в 2002р.

Індекс зростання конкурентоздатності

69

Індекс готовності до створення мереж

70

Індекс розвитку технології

72 (в 2001р. – 63)

Індекс державних інститутів

72 (в 2001р. – 71)

Індекс макроекономічного клімату

77 (в 2001р. – 73)

Субіндекс інновацій

38 (в 2001 р. – 33)

Субіндекс передачі технологій

53 (в 2001р. – 45)

Індекс кредитних можливостей

75 (в 2001р. –73)

Індекс урядових витрат

44

Субіндекс контрактної законодавчої підтримки

73 (в 2001р. – 70)

Субіндекс корупції

70

Субіндекс ринкової інфраструктури

74

Субіндекс екологічної усталеності

110

Джерело: WEF, 2003 р.

Такі тенденції свідчать про низький потенціал економіки України забезпечувати
стійке економічне зростання на макроекономічному рівні в середньостроковому періоді
(2-3 роки). Такий вкрай незадовільний рівень конкурентоспроможності національної
економіки потребує дослідження причин низького рівня забезпечення можливостей стійкого
економічного зростання як в розрізі регіонів, так і в розрізі окремих визначальних
критеріїв забезпечення конкурентних переваг.


Слід зазначити, що складна процедура визначення рангів конкурентоспроможності
не дозволяє провести аналогічне дослідження виключно на рівні України: перешкодами
на цьому шляху є як відсутність статистичних даних в достатньому обсязі, так і неможливість
(або складні труднощі) проведення конкурентних опитувань урядових організацій та
лідируючих національних компаній (кон’юнктурних досліджень).

Дану проблему пропонуємо вирішувати за допомогою математично-статистичного моделювання
GCI. Процедура моделювання передбачає використання виключно наявних в Україні статистичних
даних без використання кон’юнктурних досліджень.

Загальна розрахована нами міжнародна модель GCI дозволяє оцінити індекс конкурентоспроможності
національних економік на основі ключових макроекономічних показників. До вибірки
досліджуваних факторних ознак увійшли наступні: ВВП на душу населення за паритетом
купівельної спроможності (Х1), рівень інфляції (Х2), рівень
безробіття (Х3), питома вага послуг в структурі ВВП (Х4),
зовнішньоторговельна квота (Х5). Розроблена регресійна модель GCI дає
змогу пояснити 80% варіації результативної ознаки, при цьому забезпечуються основні
критерійні вимоги статистичної адекватності і достовірності.

Стандартизована оцінка факторів (вклад окремого варіанту в загальну дисперсію)
впливу на рівень конкурентоспроможності економіки України (конкурентні мітки)
наступна:

Х1 = + 0,6066584; Х2 = + 0,0754062;

Х3 = - 0,0763708; Х4 = + 0,0956496; Х5 = - 0,0223757.

Знак біля коефіцієнта свідчить про напрямок впливу.

Величина коефіцієнта свідчить про рівень впливу.

Наступним кроком аналізу є розгляд конкурентних міток у регіональному розрізі.
За базу розподілу конкурентних міток були взяті відповідні пропорції регіональних
факторних ознак – базисних конкурентних міток (валова додана вартість на
душу населення, середній індекс цін, рівень зареєстрованого безробіття, платні послуги
на 1 грн. доданої вартості, зовнішньоторговельна квота на 1 грн. доданої вартості).
Вихідними даними для цього є статистичні дані України по регіонах за 2001рік.

Внаслідок розподілу конкурентних міток у регіональному розрізі (на рівні базисних
конкурентних міток) отримуємо матрицю конкурентоспроможності (МК). Елементи стрічок
МК свідчать про вклад у зростання конкурентоспроможності економіки України її регіонів
(областей) в розрізі окремих факторів, елементи стовпців – вклад окремих макроекономічних
показників в розрізі регіонів, сума всіх елементів матриці є оціненим стандартизованим
значенням GCI (див. табл. 4.4.); сума по стрічках МК свідчить про вклад окремого
регіону в зростання конкурентоспроможності; сума по стовпцях МК свідчить про вплив
окремого фактора на зростання конкурентоспроможності (рис.4.2.).

Таблиця 4.4. Матриця конкурентоспроможності областей, які досліджувались

 

Вплив Х1

Вплив Х2

Вплив Х3

Вплив Х4

Вплив Х5

Сума

Автономна Республіка

Крим

0,02149521

0,003361226

-0,001632464

0,007187718

-0,000509034

0,02990265

Вінницька

0,02246173

0,003317521

-0,003122974

0,002973499

-0,000582564

0,02504721

Волинська

0,02158307

0,003008745

-0,004258601

0,003200661

-0,000992073

0,02254181

Закарпатська

0,01763709

0,003182677

-0,003619811

0,005327721

-0,001452813

0,02107487

Івано-Франківська

0,02201441

0,003157948

-0,003406881

0,006532263

-0,001053613

0,02724413

Львівська

0,02211027

0,003060113

-0,002910044

0,009503325

-0,001016192

0,03074747

Миколаївська

0,02733430

0,002997664

-0,002413207

0,003652908

-0,001402223

0,03016944

Одеська

0,03069717

0,002884186

-0,000993674

0,004061667

-0,001018431

0,03563092

Рівненська

0,02163899

0,003155173

-0,004968368

0,002471201

-0,000484507

0,02181249

Тернопільська

0,01635904

0,003187114

-0,004613484

0,002847138

-0,000296661

0,01748315

Херсонська

0,02026508

0,002947023

-0,002981021

0,002857289

-0,000475166

0,02261321

Хмельницька

0,02005740

0,002968658

-0,002626137

0,002375037

-0,000367635

0,02240732

Чернівецька

0,01609544

0,003408437

-0,003193951

0,003761153

-0,000434988

0,01963610

 

Висновки та перспективи подальших досліджень

Завдання полягає в необхідності побудови на основі статистичних даних як в Україні
загалом, так і в розрізі її регіонів, з використанням відповідного математичного
апарату адекватних моделей конкурентоспроможності. Розробка таких моделей дасть
змогу враховувати регіональну специфіку формування конкурентних переваг національної
економіки та оцінити вклад окремих факторів. В подальших дослідженнях доцільним
є розробити максимально можливі за критерієм адекватності економетрічні моделі конкурентоспроможності,
використовуючи при цьому сучасні методи статистичного аналізу.