Комплексні кластери еко-технологій – шлях сприяння розвитку «зеленої економіки»

2012/11/02

В останні десятиріччя за інформаційно комунікаційними технологіями та біотехнологіями дуже жваво піднялись еко-технології, які сьогодні стали новим екватором технологій. Дійсно, натрапляючи на багато викликів оточуючого середовища, наша планета часто опиняється у важкому становищі, вимушена знову розробляти багато промислових процесів, виробів та послуг. Економічні перспективи у цьому напрямі дуже значні.

Обсяги світового ринку для технологій захисту оточуючого середовища та споріднених послуг вже досягають близько 1000 млрд. євро. В межах ЄС такі види економічної активності тепер потребують більш ніж 260 млрд. євро, що становить 2,2% ВВП ЄС. Для цього ринку Європі потрібно 3,5 млн. робочих місць, серед яких 75% в таких працеінтенсивних секторах, як управління водними ресурсами, або управління переробкою твердих відходів.

Розміри ринку еко-індустрії Європейського Союзу, 2004 р., млрд. €

Головні ринки ЄС

(25 країн)  2004 р.

млрд.

Головні ринки ЄС

(25 країн)  2004 р.

млрд.

Вода Управління стічними водами

52,2

Захист оточуючого

Середовища

5,7

Водопостачання

45,7

Виробництво альтернативної

Енергії

6,1

Лікування землі та підґрунтові води

5,2

Еко-будівництво

40,0

Відходи Управління, переробка

твердих відходів

52,4

Управління оточуючим    середовищем   компаній

5,8

Перероблені матеріали

24,3

Контроль за забрудненням повітря

15,9

Адмін. органи по оточуючому середовищу

11,5

Контроль шумового забруднення і вібрацій

2,0

Виміри в оточуючому середовищі/

Інструментування

1,0

Дж.: DG Environment, 2006, EC – “Eco-industry, its size employment, perspectives and barriers to growth in enlarged EU, September, 2006.

Головні зусилля Європи були спрямовані на стимулювання підвищення інноваційної та економічної різноманітності економіки країн-членів. Підсумком цих зусиль стала підготовка рішень і стратегій, які були ухвалені на форумах у Лісабоні та Гётеборзі з 2000 по 2010 рр. Зміцнення екологічних стандартів та підвищення продуктивності природних ресурсів країн Європи в рамках прийнятих рішень мають здійснюватись на основі постійного динамічного удосконалення екологічних технологій. «Лісабонська Стратегія» (LS-2000), яка також відома світу під назвою – «Лісабонський процес», була розроблена і прийнята у березні 2000 р. в Лісабоні. Ця стратегія стала й головною метою ЄС, фактично планом дій і розвитку економіки ЄС.

Головний напрям стратегії – створити найбільш конкурентну і динамічну наукоємну економіку в світі, здатну до стабільного економічного зростання з великою кількістю якісних робочих місць та з підвищеною соціальною згуртованістю суспільства.

LS-2000 визначила головні сфери майбутньої активності – економічну, соціальну і також екологічну спроможність до безупинної стійкості та оновлення. Стратегічними завданнями LS-2000 для країн EU стали:
- підготовка переходу до наукоємної економіки і всього суспільства на базі використання найефективніших методів розвитку інформатики і НДІДКР (R&D);
- модернізація Європейської соціальної моделі шляхом інвестування в усі сфери життя та діяльності людей та розбудову активних держав високого квітучого добробуту;
- підтримка здорового економічного напряму розвитку і перспектив зростання.
Протягом 2005 року усі країни – члени ЄС подали свої відповідні
Національні Програми реформ (у рамках LS-2000). Після розгляду і оцінки цих Програм у Європарламенті було вирішено розробити наступний етап «Лісабонської Стратегії» для нової розширеної Європи 2020, яка була затверджена у березні 2012 р. Треба врахувати, що паралельно з розробкою і реалізацією специфічних завдань LS-2000, в Європі розроблялась перша для країн – членів ЄС Стратегія довгострокового екологічного розвитку, важливим завданням якої було доповнення «Лісабонського процесу» категоріями та сферами, що стосуються проблем розвитку оточуючого середовища та боротьби з його забрудненням.

На Форумі в Гетеборзі (Швеція) в червні 2001 р. була прийнята перша
Стратегія сталого розвитку Європи – EU SDS (яка також отримала назву – «Гетеборзька Стратегія»). Амбіційною метою цієї стратегії стало створення можливості для наступних поколінь отримати кращу якість життя. Ця Стратегія орієнтувала країни – члени ЄС на новий підхід до управління у своїх країнах, який забезпечував би синергію ефективності спільного проведення економічної, соціальної та екологічної політики. «Гетеборзька Стратегія» стала третьою складовою (екологічним компонентом) раніше прийнятої «Лісабонської Стратегії» економічного і соціального оновлення Європи. Ці дві важливі стратегії взаємодоповнюють одна одну.
До пріоритетів «Гетеборзької Стратегії» слід віднести такі спільні завдання:
- подолати негативний вплив змін клімату на оточуюче середовище;
- забезпечити впровадження видів транспорту та нової логистики, які б не руйнували і не отруювали оточуюче середовище;
- ліквідувати загрози здоров’ю населення;
- посилити відповідальність за управління природними ресурсами.

У 2005 р. «Лісабонська Стратегія» була скорегована рішенням ЄС шляхом
визначення нових орієнтирів. Було вирішено збільшити інвестиції у освіту і науку, забезпечити підтримку МСП, підвищити рівень зайнятості та реалізувати спільну енергетичну політику країн – членів. З огляду на нові орієнтири була також суттєво оновлена EU SDS – «Гетеборзька Стратегія». У червні 2006 р. було заявлено, що метою зведеної оновленої стратегії EU SDS стала ідентифікація, розробка і реалізація заходів, які б створювали можливість для ЄС досягти постійного поліпшення якості життя, як для нинішньої, так і для майбутніх генерацій на основі єдиної і узгодженої стратегії. В оновленій стратегії крім раніше затверджених були визначені такі додаткові пріоритети:
- забезпечити постачання чистої енергії;
- створити стале виробництво і споживання;
- створити належні умови громадського залучення, демографії та міграції;
- подолати глобальну бідність і зубожіння.

У доповнення до двох вже працюючих стратегій Європейська Комісія прийняла у січні 2004 р. План Дій ЕТАР (План Дій Технологій оточуючого середовища, Environment Technology Action Plan), метою якого стало «зробити Європейський Союз безперечним чемпіоном в технологіях, що стосуються оточуючого середовища». Цей План мав стимулювати країни – члени ЄС розробляти та впроваджувати ефективні еко-технології. Крім того Планом ЕТАР передбачалось усунення фінансових, економічних та інституціональних перешкод на шляху розвитку технологій, дружніх до оточуючого середовища. За думкою Єврокомісії ЕТАР мав стати мостом між EU SDS («Гетеборзькою Стратегією» сталого розвитку Європи) та «Лісабонською Стратегією» LS-2000, що мала на меті створення «найбільш конкурентоздатної і динамічної наукоємної економіки» у світі.

План Дій мав у своїй основі три пріоритетні завдання:
- допомогти здійснити перехід від досліджень до ринків (шляхом збільшення та фокусування досліджень, створення технологічних платформ і мереж для проведення технологічних випробувань);
- удосконалити та покращити становище на ринку, для чого запровадити контрольні показники ринкової діяльності, створити засоби впливу на капіталовкладення, запровадити спонукальні стимули та ліквідувати економічні бар’єри, стимулювати розробку технологій охорони оточуючого середовища через державне замовлення і закупівлю, підтримку технологій охорони оточуючого середовища в громадському суспільстві;
- діяти на глобальному рівні (в т.ч. шляхом сприяння впровадженню технологій охорони оточуючого середовища в країнах, що розвиваються, та стимулювання прямих іноземних інвестицій, що викликають довіру).

Європейська Комісія здійснює моніторинг виконання Плану Дій і звітує Європейській Раді і Європарламенту кожні два роки. Була створена Європейська консультативна група з технологій оточуючого середовища, завданням якої стало забезпечення обміну інформацією між усіма посередниками. З усіма країнами – членами ЄС використовується «Відкритий Метод Координації», орієнтований на обмін ідеями і матеріалами з числа кращих розробок, запровадження індикаторів, установлення орієнтирів та графіків часу.

Перший звіт про виконання завдань ЕТАР був поданий в січні 2005 р. Його ключовими рекомендаціями були:
- створити «фонди зелених інвестицій» для того, щоб фінансувати ризиковані проекти особливо для малих і середнього розміру компаній;
- визначати обсяги наміченого «виконання завдань» по охороні оточуючого середовища для ключової продукції, процесів виробництва і послуг;
- спонукати країни – члени ЄС створити «національні карти шляхів» з виконання завдань ЕТАР, з конкретними заходами та граничними строками виконання, і також скласти національні плани дій для «зелених» державних закупівель.

Усі країни – члени ЄС до кінця 2005 р. подали свої національні стратегії
охорони оточуючого середовища та відповідні національні карти шляхів впровадження ЕТАР.

Конкурентоспроможність європейських компаній та економічний розвиток країн – членів стали рушійною силою підтримки ЕТАР ініціативи. Прагнення компаній збільшити інвестиції в дослідження оточуючого середовища в останні роки виявляється дуже помітним. Стимулювання розвитку технологій захисту оточуючого середовища та еко-інновацій забезпечує бізнесу великі прибутки. Це стало можливим завдяки заохоченню інновацій, зниженню витрат виробництва, створенню нових робочих місць, зниженню тиску на оточуюче середовище і сприянню конкурентоздатності.

Позитивний розвиток заходів з програми ЕТАР, який тісно пов'язаний з технологічними дослідженнями, одночасно був вигідним для розгортання діяльності ще одної організації – Європейської Дослідницької Зони (ERA). Це досягалось через створення мережі технологічних центрів, спроможних легалізувати і сприяти впровадженню технологій охорони оточуючого середовища, розробляти і формулювати екологічні стандарти, сприяти розвитку чистих технологій в країнах, що розвиваються, поширювати інформацію про технології оточуючого середовища, які було вирішено розповсюджувати.

Сьогодні Європа стоїть на передньому краї глобальної конкуренції з потужною технологічною базою і виробничими можливостями, підвищеними інвестиціями в дослідження, у розробку нової продукції, з вільним вибором і просуванням на світові ринки постійно потрібних інноваційних розробок «зеленої» продукції і послуг. Тому в грудні 2011 р. Європейська Комісія затвердила План Дій Еко-інновацій (Eco-Innovation Action Plan (EcoAp), метою якого стало сприяння розвитку інновацій, які вже були проведені або налаштовані на пошук шляхів зменшення тиску на оточуюче середовище та ліквідують розрив між дослідженнями та ринком. Партнерство – це все більш зростаючий критерій для успішного перетворення інновацій в ринкове рішення і нарощування частки міжнародного ринку. Мобілізація усієї інноваційної системи структур, що були згадані вище, має бути ключовим фактором забезпечення сталого розвитку в Європі і за її межами та дозволити їй підтримувати конкурентні переваги на глобальному рівні. Вода є одним з найбільш критичних ресурсів як в Європі, так і в цілому світі. ЇЇ подальший стан перебуває під постійною загрозою. Зміни в оточуючому середовищі ставлять водні ресурси і служби, що їх обслуговують, під значний тиск, суттєво збільшуючи проблеми, з якими стикаються Європа і світ. Вода грає критичну роль для цілісності і неторканості оточуючого середовища, оскільки певно одна людина з кожних чотирьох вже у 2050 році має жити в країні, ураженої хронічним або постійно виникаючим дефіцитом свіжої води.

Конференція ООН «Rio + 20» у 2012 р. визнала, що вода є серцевиною сталого розвитку з тісними зв’язками з іншими важливими проблемами у сферах енергетики, харчування, охорони здоров’я та ліквідації бідності. Одним з важливих рішень ООН став заклик про визнання 2013 року міжнародним роком водної кооперації. Такий мандат має стати ще одною можливістю особливо акцентувати на критичну роль води для сталого розвитку, здатність оточуючого середовища швидко відновлюватись, в тому числі дякуючи формуванню відповідних партнерств. У травні 2012 р. Комісія ЄС прийняла рішення про створення Європейського Інноваційного Партнерства по воді (EIP) для того, щоб сприяти розвитку інноваційних розробок при вирішенні найбільш важливих для суспільства завдань з водопостачання та водоочищення, і в той же час створювати ринкові умови для цих рішень. Під гаслом EIP зібрались Європейські, національні і локальні інститути, бізнес-центри, академії і всі посередники, що мають відношення до цієї справи, щоб працювати в партнерстві і розробляти багатодисциплінарні інновації, в тому числі орієнтовані на майбутнє. До
2020 р. обсяги світового ринку еко-технологій збільшаться більш ніж у двічі. Середньорічні показники зростання очікуються в багатьох сегментах – на рівні приблизно 15% для децентралізованого управління водою і для автоматизованих процесів сортування відходів – на рівні більш ніж 20% для термальної і фотоелектричної сонячної енергії, гібридних двигунів та біопластики.

Сьогодні країни Європейського Союзу вимушені виконувати різні зобов’язання як на світовому, так і на європейському рівні, включаючи деякі зобов’язання по захисту оточуючого середовища, які є дуже близькими до найвищого рівня розвитку економіки. Так, у сфері змін клімату ці країни обіцяли за період з 1977 по 2012 рр. у середньому зменшити парниковий ефект на 28%. Це має бути лише першим кроком. ЄС у 2012 р. висунув нові завдання на період до 2020 р. – підвищити енергоефективність економік на 20%, зменшивши на 20% емісію парникових газів в атмосферу або на 30% для міжнародних угод, досягти збільшення частки альтернативної енергетики до 20% у загальному споживанні енергії в ЄС
(у 2010 р. було біля 9%); підвищити частку використання біопалива до 10% у загальних витратах палива для двигунів.

Досить швидкий економічний і демографічний розвиток провідних країн Європи за останні два десятиріччя постійно відбувався в супроводі вирішення проблем оточуючого середовища, з суттєвим впливом на воду, повітря і на існуючі природні умови. З цього випливали потреби швидких і багатоетапних рішень, які мали ґрунтуватись на боротьбі з забрудненням оточуючого середовища.

Турбуючись про збереження всього живого на планеті, більшість розвинених країн світу почали змінювати «колір» своїх економік на «зелений». Тобто, почали віддавати пріоритети екологічно безпечним технологіям і проектам. Лише перехід на чисті інноваційні технології дозволить в майбутньому гарантувати не тільки світове економічне зростання, але й допоможе у рішенні таких глобальних екологічних проблем, як забруднення води й повітря, зміни клімату, дефіцит водних ресурсів. Вибираючи нову модель розвитку, держава може розраховувати на зміцнення енергетичної і продовольчої безпеки за рахунок розвитку альтернативних джерел енергії, органічного сільського господарства, екологічного транспорту, підвищення енергоефективності. В таких умовах набувають прискореного розвитку обробна промисловість і високотехнологічна інфраструктура – бізнес-інкубатори, інноваційні кластери.

Для переходу до «зеленої економіки», згідно оцінок ООН,
у 2012-2050 рр. необхідно щорічно інвестувати лише 2% світового ВВП у десяток ключових секторів, в першу чергу – в енергетику, промисловість, аграрно-промисловий комплекс, житлово-комунальне господарство, переробку відходів, управління водними ресурсами.

Вкладати фінансові ресурси у «зелене» виробництво сьогодні готові більшість провідних країн світу, у тому числі й сусіди України – Росія, Польща, Білорусь. Показовий приклад в цьому напрямі продемонстрували Франція, яка 22 березня 2012 р. провела в Марселі 6-й Світовий Водний Форум, і взяла на себе зобов’язання фінансувати розробки і впровадження економічної моделі, яка має стати менш водо-інтенсивною і більш толерантною до водних ресурсів. Франція, оцінивши воду як серце усіх своїх політик, також висловила переконання у важливості головної проблеми людства – зміни клімату. Франція ухвалила рішення створити міжнародну робочу групу, яка до 2015 р. має розробити методологію формування здійснення відповідальної водної політики на основі цілеспрямованості та визначеності планування та управління ресурсами. Франція, згідно з виробленими підходами, планує діяти не лише на своїй території, а в межах всієї Європи і у світовому просторі, особливо щодо кооперації у сфері водних ресурсів. Відповідно до своїх географічних пріоритетів, Франція вважає Північну Африку (sub-Sahara) і Середземне море головними об’єктами впливу водної політики.

Реалізацію водного потенціалу російської економіки, на долю якої припадає 20% світових запасів прісної води, також слід назвати одним з інноваційних напрямів в природокористуванні. Російський ресурс має сприяти вирішенню глобальних проблем дефіциту прісної води і підвищенню конкурентоздатності водного сектора Росії. Зараз Росія почала готувати перелік поправок у федеральне законодавство, що стосуються екологічних аспектів. Вже підготовленим є указ про основи екологічної політики Росії до 2030 р., а також ряд нових законопроектів з проблем екології. Вони передбачають удосконалити систему нормування і економічного стимулювання переходу на найкращі доступні технології, утилізацію і зменшення відходів виробництва, ліквідацію екологічної шкоди, завданої техногенним впливом минулих років, розвиток системи екологічного моніторингу. Нині в Росії раціональне природокористування нарівні з енергозабезпеченням і енергозбереженням визначені державою як пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. Важливим напрямом інноваційно орієнтованого стимулювання сфери природокористування Росії слід визнати структурно технологічну перебудову національної економіки промисловості. За програмою екологічної реструктуризації і модернізації галузей здійснюється широке впровадження ресурсо-, енерго-, середовище зберігаючих технологій, рециклінгу і т.п. Інноваційно орієнтована парадигма стимулювання сфери природокористування дозволить збудувати економічно, соціально, екологічно ефективний, продуктивний спосіб користування природними ресурсами та екологічними благами, який принципово відрізнятиметься від тепер існуючої форми примітивного розподілу експропрійованих багатств. Надаючи новий імпульс розвитку природокористування, трансформувавши цю сферу з ренто орієнтованої (корисної лише декотрим) в суспільно-орієнтовану (корисну усім членам суспільства), промислово-розвинуті країни наближаються до перетворення сфери дармового використання природних благ у сектори екологічних послуг і виробництва продукції з постійно відновлюваної природної сировини.

Дуже цікавим прикладом реальної перебудови економіки Росії з новими підходами до використання природних ресурсів є формування біоресурсного кластеру на Далекому Сході (Сахалін, Камчатка і Курильські острови). Кластер займається переробкою водних ресурсів, а також морекультурою.

В Україні поступово починають освоюватись шляхи і можливості впровадження принципів «зеленої економіки». Поступово зароджується потенціал для переходу до раціонального природокористування, надається громадська підтримка екоспрямованим інвестиційним та інноваційним проектам. Настав час прискорити цей процес, затвердити необхідний план дій, в якому б знайшли місце конкретні заходи щодо впровадження чистих технологій в промисловості, сільському господарстві, транспортному комплексі та інших сферах. Необхідно створити міжгалузеву робочу групу, яка б розробила стратегію технологічного розвитку економіки на «зелених» принципах і була орієнтована на формування еко-технологічних кластерів. Обов’язково має бути визначена позиція України на міжнародних переговорах з цього питання. Доцільно отримати підтримку міжнародних організацій, в т.ч. ООН. На шляху до розвитку «зеленої економіки» України треба створити сприятливі умови і забезпечити зацікавленість в екопроектах не тільки бізнесу, але і громадськості. За даними опитування, в Україні поки що лише 4% населення турбуються про охорону оточуючого середовища, в той час, як в Німеччині цей показник досягає 75%.

[box type="note"]
Продолжение статьи доступно зарегистрированным участникам портала. Участие в нашем проекте всегда бесплатно. Ввести логин, перейти на страницу регистрации или узнать больше о возможностях портала.
[/box]