1.3.6. Збільшення значення регіональної і локальної економіки
Національна держава традиційно була основною географічною ланкою для економічного аналізу, і, відповідно, економічна політика за своєю природою раніше могла бути лише національною. Сьогодні інтереси географічних ланок є набагато диверсифі- кованішими, а багато напрямів економічної політики реалізуються як на міжнаціональному, так і на національному рівнях. Роль регіону чи міста виглядає набагато вагомішою при детальному розгляді економічних проблем через призму мікроекономіки (інновації, кластери, мережеві структури, інтеграція економічної і соціальної політики та ін.).
Ще 20 років тому просторовий розподіл промислової активності у світі здавався стабільним і таким, що самопідтримується. Передбачалося, що економічне зростання і робочі місця будуть гарантовані у процесі постійного вдосконалювання фордівської моделі масового виробництва, що на той час здавалася непере- вершеною.
Однак сьогодні процеси глобалізації і структурних змін, що наростають паралельно і впливають на більшість країн світу, і особливо глибоко — на найбільш промислово розвинуті країни, змусили політичних і ділових лідерів переключити свою увагу з проблем розвитку географічно інтенсивних масштабних економік на проблеми стійкого розвитку різноманітних економік, таких, що раніше перебували мовби поза увагою, — економік, сформованих на регіональному і місцевому рівнях, на базі використання власних ресурсів.
Традиційний поділ національної економічної активності, орієнтований на модель “центр — окраїни”, за участі щільно заселених промислових ареалів, призвів до сильного контрастування з економічно відсталою і рідко заселеною сільськогосподарською периферією. Це була свого роду обмежена глобалізована економіка в тому розумінні, що лише невелика кількість мегаполісів — конурбацій конкурували один з одним і здійснювали міжконтинентальні комерційні операції між собою. Промислово розвинуті регіони широко використовували інфраструктурні переваги, політичну підтримку на національному рівні, можливість створення і розвитку агломераційних структур, і здавалося, що домінуюча роль традиційних промислових зон збережеться на неозорий період часу. Але зміна способу виробництва та інформаційна революція рішуче змінили ситуацію і визначили нові ареали швидко зростаючих нових галузей промисловості. Вирівнювання економічної активності в старих і нових промислових центрах прискорилося через тривалий економічний спад і викликаний ним процес реструктуризації, який був упроваджений в традиційних промислових районах. Внаслідок зрушень, що відбулися, почав розвиватися глибинний і масштабний процес глобалізації, до якого було залучено велику кількість регіонів з багатьох країн світу, особливо з Азії і Латинської Америки. Значно розширилася соціальна база учасників глобалізації, тому що з названих континентів у глобалізаційний процес улилася вражаюча кількість малих, середніх і великих підприємств, у свою чергу зросла і вагомість їхньої участі. Новий географічний розподіл світової економічної могутності нагадує мозаїчну структуру з відсутністю в ньому явного центра і, можливо, у майбутньому з меншим ступенем нерівності між різними регіонами.
Світ у даний час знаходиться на перехідному етапі глобальних трансформацій. Традиційна модель “центр — окраїни”, заснована на співіснуванні двох протиставлюваних одна одній схем розвитку, хоча і виявилася в стадії занепаду, проте уперто ще утримується в багатьох районах світу або існує у постфордівській мозаїці виробництва в нових промислових регіонах. Світова економіка ще, як і раніше, диригується з головних метрополій світу: Лондона, Нью-Йорка, Парижа і Токіо. Складається враження, що ці фінансові столиці світу навіть стабілізували своє домінуюче положення у світовій економіці, демонструючи свою безцінну ділову спадщину, засновану на географічній близькості до історичних світових центрів політичного, фінансового і культурного життя. Однак у кожній країні є регіони, що виконують роль периферії, і до пори до часу здається, що вони навряд чи коли-небудь перетворяться із нинішньої “необробленої сировини” у шляхетну часточку “виблискуючої мозаїки”, що з’явилася на полі глобалізації.
З точки зору структуризації економічної активності на сьогодні відомі чотири поширені категорії регіонів всередині економічної системи, яка постійно еволюціонує:
- міські центри з динамікою метрополій;
- нові промислові райони;
- згасаючі регіони, де переважають галузі важкої промисловості;
- економічно відсталі сільськогосподарські райони.
Якщо перші два типи регіонів є активними складовими “мозаїчних” структур, які швидко розвиваються, то два інших являють собою залишки моделі, що розпадається, “центр — окраїни”. У цілому з регіонами склалася вкрай непроста ситуація. “Мозаїка” регіону в тому вигляді, у якому вона існує, постійно змінює свої контури і структуру у відповідності зі сформованою композицією і пропозиціями учасників: ряд проблем і пропозицій потребують погодження дій національного порядку; вирішення інших проблем і пропозицій вимагає погодженості дій серед учасників нових промислових районів; інші ж проблеми мають суто географічний характер, і у їх вирішенні беруть участь, як правило, регіони, що межують один з одним і бажають знайти прийнятне для всіх рішення. Мабуть, поки що практично неможливо побачити гармонічно організовану “мозаїку” з різних регіонів, що об’єдналися для удосконалювання внутрішньої структури задля посилення зовнішньої конкурентоспроможності. На жаль, більшість “мозаїчних” структур сьогодні можна охарактеризувати як “стихійну товкотнечу” зі значним ступенем невпорядкованості і непередбачуваності.
Незважаючи на уявну і поки що існуючу деяку відокремленість глобальних корпорацій від географічних зв’язків, що нині розвиваються, усе-таки вже безперечно намітилася тенденція до їхнього зближення з регіонально і територіально орієнтованими економічними організаціями. У виникаючій “мозаїчній1’ розподільній мережі кожен товар, його партія є результатом зусиль якої- небудь внутрішньої енергійної виробничої мережевої структури, що у своїй діяльності ґрунтується на використанні місцевого потенціалу і вертикально пов’язана з національною або міжнародною організацією, у якій знаходиться “центральний уряд”. У цьому плані “мозаїки” являють собою значно глобальніші формування, ніж національні економічні структури. До того ж, користуючись порівняно легким доступом до засобів транспортування і комунікацій, кожен конкретний регіон конкурує з іншим щодо номенклатури продукції, її якості і ціни30.
Таким шляхом глобалізація посилює міжфірмову і міжрегіональну конкуренцію, висуваючи на перший план якість та інновації. За цих обставин сировина і напівфабрикати стають усе менш і менш значущими для виробничого процесу. Зростає значення таких важковловлюваних елементів, як талант, творчість, честолюбство, організаційна ефективність, контроль за інформацією на ринку, які досить непросто оцінити в кількісному вираженні. Необхідно зазначити, що ТНК усе більше усвідомлюють особливості сучасного економічного розвитку, розуміють, що можуть примножувати свої прибутки, експлуатуючи подібні відносні переваги, і це поступово змінює їхні відносини з регіонами і місцевими економічними округами.
Під впливом глобалізації помітно зазнають змін і місцеві ринки праці. Заміна виробничої системи Форда на більш гнучкі моделі вплинула на географію ринків праці. Впровадження автоматизованих виробничих процесів, зростання субконтрактації й інші нововведення в діловій практиці сприяли розвитку ринків праці, які легко адаптуються, коли можна ефективніше враховувати постійно виникаючі зміни у світовій економіці.
Поява названих чотирьох категорій регіонів у структурі нової економічної діяльності привела до формування відповідних географічних ринків праці.
У міських метрополіях ринки праці відрізняються винятковою рухливістю, що зумовлюється наступними факторами:
- підвищена плинність робочої сили;
- наявність альтернативних робочих місць для звільнених через відсутність роботи;
- досить високий рівень тарифних ставок.
Сконцентрована на фірмах робоча сила мобільна і добре інформована. Як компенсацію за специфічну складність ринку роботодавці мають менше проблем з пошуком і працевлаштуванням нових службовців, оскільки ринок праці великий, заповнений добре підготовленими фахівцями, а крім того, існують високопрофесійні структури з набору персоналу.
Нове покоління постфордівських промислових районів не прагне створювати традиційні соціальні і профспілкові організації. Нові ринки праці характеризуються поєднанням різних категорій кваліфікованої робочої сили, що відрізняється високою мобільністю і бере участь і в національному й у міжнародному ринках праці. Що ж стосується сектора некваліфікованих робітників, то вони виявляють готовність працювати в умовах скороченого робочого дня або на тимчасових роботах з метою виконання окремих спеціальних програм компанії.
У сільськогосподарських районах і промислових зонах, які серйозно потерпають від структурних перетворень, робоча сила опинилася мовби в положенні “бранця”, тому що знаходиться під пресом майбутнього звільнення і наступної ілюзорної надії на працевлаштування. Це особливо типово для територій, де робоча сила традиційно інтегрована в специфічні види виробництва (базові галузі промисловості) і де існують високі соціальні бар’єри щодо мобільності і гнучкості робочої сили.
* * *
Таким чином, у досягненні максимального успіху стратегії регіонального розвитку важливим фактором має стати прагнення робочої сили регіонів пристосувати своє вміння, здібності, досвід до постійних змін на ринку праці. Звідси стрижнем до економічного розвитку є підвищення ефективності місцевих виробничих систем, у яких робоча сила цього регіону виступає як важливий компонент. Інший істотний фактор ефективності місцевих виробничих систем — це вартість трансакцій. Саме завдяки цьому фактору одержує свої значні порівняльні переваги місцевий потенціал, його структура.
Еволюція системи керування в перехідний період спрямована на формування поліцентричної системи, що базується на використанні в національній економіці структур, здатних до самоврядування і саморозвитку. В умовах України центри господарювання все більше переміщаються на рівень регіонів, економічна самостійність яких на даному етапі розвитку неухильно підвищується. Це, звісно, породжує нові, більш складні завдання, що вимагають свого вирішення в регіонах. Водночас, посилення регіонального аспекту дозволяє підняти на новий рівень усю систему керування національною економікою за рахунок зниження ризиків випадкових помилок і підвищення віддачі потенціалу.
XXI століття послідовно стверджує дуже важливу особливість — повсюдне зростання ролі регіонів як безпосередньо діючих осіб на світових ринках. Головним акцентом регіональної структурної політики стає не перерозподіл коштів чи інформування учасників ринку про рішення центра, а створення рамкових умов для міжрегіональної конкуренції і надання їй гармонійно збалансованого з погляду всіх регіонів характеру.
Відповідно, кластеризація в сучасних умовах виступає як тенденція концентруватись географічно до вертикальної чи горизонтальної інтеграції компаній в певній сфері підприємництва. Під впливом глобалізації прискорюються та посилюються процеси кластеризації перш за все завдяки масштабній приватизації, децентралізації управляння, демократизації суспільства.
Примітки
| 1 World Bank, Entering XXI century (Washington, D. C.: The World Bank), 2000. 2 Kofi Annan. “We, peoples: UN’s role in XXI centuty”, The New York Times, 4 April 2000. 3 JleeuH И. Б. “Индустриальньїе округа” Италии как путь альтернативной инду- стриализации, Мировая зкономика и международньїе отношения, 1998, №6. С. 71—81. 4 Artobolevsky S. S. Regional Policy in Europe, London: Jessika Kingsley, 1997. 5 EC. Committee of Regions, Regional and Local Governments in European Union. Brussels, 1996. P. 46. 6 Инновационная зкономика, под редакцией А. А. Дьінкина, Москва, Наука, 2001, С. 11, 12, De Bresson. Economic Interdependence and Innovative Activity, Edward Elgar, 1996, P. 52. 7 Vonortas N. Technology and Innovation Policy Initiatives in the Americas, Report, SIPD, UN, ESCWA, 2000. 8 Иванова H. //., Национальньїе инновационньїе системьі, Москва, Наука, 2002, С. 37—43; OECD, Boosting Innovation: The Cluster Approach, 1999. P. 27—41. 9 Römer P. M. Endogenous Technological Change, Journal of Political Economy, Vol. 98, 1990, P.31—42. 10 Porter M. The Competitive Advantage of Nations, London, Macmillan, 1998. P.69—88. 11 Nelson R. R. National Systems of Innovation: A Comparative Study, Oxford, 1993. P. 25—43. 12 Социально-зкономическая зффективность: опьіт CLIIA. Ориентир на глобализа- цию, 3. В. Кираченко и др., Москва, Наука, 2002. С. 48; CeBIT review, J. Merriman. B2B exchange predicts strong trading growth, 21 March 2001. 13 FT-IT Review, CEBIT 2003, Kristina Spillev, Realism replaces grand visions, www.ft.com/ftit12 march 2003; FT, W. Chan Kim and Renee Mauborgne, How to Tell a Flyer from a Failure, New Business Ideas, 23.01.2001. 14 International Trade Forum, Competitive Strategies: Set the Stage for Successful Innovation, issue 2, 2000; Porter M., van Opstal Debra U. S. Competitiveness 2001: Strength. Vulnerabilities and Long-Term Priorities. Council of Competitiveness,— 2001. 15 Shiller R. A Safety net for our future, FT, 12.01.2001. 16 Kim Ch., Mauborgne R. Knowing a Winning Business Idea When You See One, Harvard Business Review, Sept.-Oct. 2000. 17 Там же. 18 Lehman Brothers. Measuring Flexibility, March 2001. 19 Germany, The clouds of gloom are gathering, The Economist, 30 J une — 6 July 2001 ; FT Survey, R. Graham and H. Simonian, After 40 years together, France and Germany…, 20 January 2003 .20 Porter M. The Competitive Advantages of Nations, Macmillan Press, 1998. P. 131—145. 21 OECD Local Partnership, Clusters and SME Globalization, 2000. 22 Rio Grande do Sul, Brasil, Bom para viver e Fazer negocios Porto Alegre/RS, 2000; Terry D. F.,A New Way to Learn and Build Networks, Development Outreach, World Bank Institute, Vol. 5. № 1, March 2003. 23 UNIDO, The Globalization of Industry: Implication for developing countries beyond 2000, UNIDO, Vienna, Dec. 1996, P. 25. 24 OECD, Boosting Innovation: The Cluster Approach (Paris: OECD), 1999, P. 91—99; Западноевропейские страньї: особенности социально-зкономических моделей, РАН, ЙМЕМО, Москва, Наука, 2002. С. 13—31. 25 Balestri A. and Cavalieri A. The Role of Regional and Local Economic Development Policies in Promoting the Internationalization of Clusters and Industrial Districts: Lessons from Italian Experiences, 2000. P. 45—73. 26 Enright M. J. The Globalization of Competition and the Localization of Competition: Policies Toward Regional Clustering, University of Hong Kong, WP, 2000. P. 63—71. 27 Stoliarov M. et Sokolenko S. Koneisto S/A a Dix Ans, Commerce Extevieur URSS, № 3, 1974. 28 Baumol William. The Free-Market Innovation Machine. Analysing the Growth Miracle of Capitalism, Princeton University Press, 2001. P. 42; Cwiuh P., Koyn P. Практика Тотального менеджмента, Хмельницкий: ТУП, 2000. С. 42—51. 29 Лук’яненко Д. Г., Білорус О. Г. та ін. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації, К„ КНЕУ, 2001. С. 23—27. 30 Regional Processes in the 1990’s, Regional Development, National Agency for Regional Development, Budapest, 2002; Лексин В. H., Швецов А. Н. Государство и регионьї. Теория и практика государственного регулирования территориального развития, Москва: Здиториал УРСС, 2002. С. 73—85. |