Кластери в глобальній економіці

Як і можна було спочатку припустити, п’ять англомовних країн (США, Канада, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія), що розпочали раніше від інших досить глибокі мікроекономічні реформи, досягли найвищого рівня індексу структурної політики.

Значно поступаються цим країнам за рівнем індексу члени ЄС і Японія. Однак привертають увагу деякі розходження між рейтингами окремих країн у деяких субкатегоріях. Зокрема, якщо США мають найкращі показники в політиці на ринку праці і товарно- виробничих ринків, то в політиці, орієнтованій на досягнення довгострокових темпів зростання, посідають друге місце, поступившись Швеції. У цілому США, маючи індекс структурної політики, що перевищує відповідний шведський індекс на 25%, поступаються останній за відносно низькими для себе освітніми стандартами (за цим показником США посідають лише 11-те місце з 21-го, що увійшли до рейтингу). У свою чергу, показники Японії досить вагомі в сфері політики на ринку праці (8-е місце при загальному рівні структурної політики, що відповідає 12-му місцю), однак вкрай скромні за конкурентними показниками на товарно-виробничих ринках (лише 17-е місце). Іспанія, сягнувши високого 9-го місця за показниками трудової політики, практично замикає рейтингові показники щодо політики, що впливає на темпи зростання економічного потенціалу (20-е місце).

У доповіді дослідників, представленій ЄС, зазначаються досить значні розходження серед країн єврозони в сфері здійсненої ними структурної політики. Серед них найкращих показників індексу структурної політики досягли економіки таких невеликих європейських країн, як Швеція, Ірландія, Фінляндія, Нідерланди, що зуміли зайняти почесні місця в першій десятці. Що ж стосується трьох самих великих країн єврозони, то Франція (13-те) лише незначно випередила Німеччину (15-те) і значніше — Італію (20-те).

Методика, запропонована в дослідженні, не позбавлена вад. До її недоліків варто було б віднести те, що всім перемінним надано абсолютно однакового вагомого значення, хоча деякі з них, очевидно, значно істотніші, ніж ряд інших, другорядних. Наприклад, серед індикаторів, що оцінюють темпи зростання потенціалу, показник обсягу продажів у рамках електронної торгівлі на душу населення має ту ж саму значущість, що й показник інвестицій в інформаційні технології, як частка ВВП, або як у відсотках частка населення з третьою освітою. До того ж викликає деякий сумнів повна ідентичність значущості таких категорій, як політика, сконцентрована на ринку праці, і політика, спрямована на зростання конкуренції на товарно-виробничих ринках.

На думку автора, до певних недоліків дослідження слід віднести те, що в ньому не були враховані деякі серйозні політико-еконо- мічні зрушення в Європі, насамперед скорочення податкового тягаря у Франції і Німеччині, що відбулося на початку 2001 р.19 Врахування цього факту, безперечно, внесе деякі корективи в зафіксований рейтинг цих країн. Можна вважати досить спірними висновки дослідження з рейтингу ряду європейських країн стосовно гнучкості їхніх ринків праці.

Незважаючи на те, що запропонована методика вимагає певного удосконалення, дослідження, представлене аналітиками LehmanBrothers, було прийнято в ЄС з великим інтересом. Прийнято рекомендації щодо подальшого розвитку робіт, щорічного надання уточненого рейтингу країн, повнішого розвитку бази даних по країнах з метою конкретизації типів структурної політики, точнішої діагностики хвороб у соціально-економічному розвитку країн співтовариства.

Враховуючи наростаюче глобальне значення для світової економіки діяльності мережевих структур, Світовий економічний форум на своїй черговій зустрічі в Давосі в січні 2003 р. розглянув і схвалив методику розрахунку “індексу готовності країни до формування мереж”. У випущеній Форумом “Доповіді про розвиток Глобальних інформаційних технологій” стверджується, що Фінляндія за підсумками 2002—2003 рр. випереджає решту країн світу (розрахунок проводився по 82 країнах) за цим показником (див. рис. 1.3). Індекс NRI дозволяє оцінити ринкові і регуляторні умови в країнах, існуючу інфраструктуру мережевих систем і окремих мереж, рівень ефективності використання індивідуальних працівників, різних видів бізнесу і державної влади.

* NRI — Network Readiness Index
Рис. 1.3. Індекс готовності економік країн до формування мереж (2002—2003 рр.)
Джерело: Світовий Економічний Форум, 2003.

Згідно з розрахунками Фінляндія випередила інші країни, передусім завдяки широкому застосуванню високих технологій у всіх секторах економіки, тоді як США залишаються непереверше- ними щодо ефективності різних економічних форм бізнесу. За цим показником Україна і Росія опинилися в кінці переліку досліджуваних країн, значно поступаючись не тільки західним країнам, але і колишнім партнерам по СЕВ — Чехії, Угорщині і Польщі.

Які ж мікроекономічні основи в економіці України? Найперші і найголовніші закладені в спроможності і можливостях українських підприємств. Українська економіка не зможе стати ефективною доти, поки компанії і підконтрольні їм структури в Україні не стануть продуктивними, результативними. Ця вимога стосується не тільки основних українських експортерів, але й кожної виробничої одиниці, кожної компанії. Жодна країна не в змозі дозволити собі мати нерентабельні компанії в будь-якому секторі її економіки, оскільки рано чи пізно вони завдадуть шкоди іншим галузям промисловості, що залежать від продукції і послуг, вироблених неефективним сектором. Безперечно, стрижень процвітання будь- якої економіки міститься у майстерності, вмінні, практичності і ефективності діючих у її рамках компаній.

Однак перекладати всю відповідальність за процвітання національної економіки абсолютно і цілком на компанії не зовсім правильно, оскільки їхні можливості і компетенція щодо застосування і розвитку свого оперативного стратегічного мистецтва на ринку є також похідними від мікроекономічних умов ділового оточення, у якому вони конкурують. Безумовно, для їхнього функціонування є істотними і макроекономічні умови щодо створення загального клімату в країні. Тут же йдеться про те найближче до компаній навколишнє середовище, в якому вони щодня добувають собі хліб насущний, вирішуючи завдання в умовах нерідко недружелюбної обстановки. Компаніям постійно доводиться користуватися наявною на ринку інфраструктурою для здійснення трансакцій свого бізнесу, підбирати на ринку праці кваліфікований персонал для виконання своїх зобов’язань та ін. Навіть кращі компанії, орієнтовані на реалізацію найблагородніших задумів, що прагнуть використовувати у своїй діяльності найновітніші управлінські технології для того, щоб успішно конкурувати на ринку, змушені стримувати або припиняти свою діяльність у випадку, якщо вони не потрапляють у придатне для бізнесу місцеве навколишнє середовище. Саме у зв’язку з цим виникає найістотніше для компаній питання — як Україна має намір поліпшити своє, поки ще нездорове, мікроеко- номічне ділове навколишнє середовище?

Спробуємо детальніше визначити мікроекономічні основи конкурентних переваг, що були спочатку розроблені М. Портером у праці “Конкурентні переваги націй” (1990 р.)20. Як правило, на порядку денному кожної компанії постають два фундаментальних складних завдання, які їй приходиться вирішувати. Першим, звичайно, є забезпечення високої оперативності і результативності. На сьогодні накопичено великий обсяг знань у цій сфері, зібрано матеріали з вивчення передового досвіду і кращих управлінських технологій, що використовуються у різних куточках світу для підвищення конкурентоспроможності компаній. І тут першорядними для кожної компанії стають досягнення високої продуктивності, прагнення застосовувати у своїй діяльності кращі зразки ринкового функціонування, що відповідають світовим стандартам. Якщо компанії вдається вирішити такі непрості завдання, у неї з’являється шанс зберегти свою присутність на ринку.

Але цього явно недостатньо. Потрібний наступний крок до досягнення вищої продуктивності. Для його здійснення необхідно докласти значно більше зусиль, ніж відібрати, засвоїти і впровадити у свою діяльність кращі досягнення сучасного менеджменту.

Наступним кроком стає необхідність генерувати і розвивати власні творчі здібності', створювати зразки своєї кращої практики, розробляти свою унікальну стратегічну позицію на глобальних ринках. З цієї точки зору розглядається в сучасних умовах мікроекономіч- ний фундамент кожної країни, її прогрес у створенні сприятливих умов для своїх компаній у напрямі цих нелегких, що доповнюють один одного, кроків до досконалості на ринку. На рисунку 1.4 відображена спроба наочно показати ці взаємозв’язки.

Сучасна теорія при аналізі мікроекономічного ділового навколишнього середовища виділяє чотири її найважливіших аспекти. До першого відносяться вкладення, ресурси і компоненти, що їх залучають фірми для функціонування. Сюди входять і людські ресурси, фізична інфраструктура, науково-технологічна інфраструктура, капітал, комерційна інформація, адміністративні норми і розпорядження. Серед них є критичні вхідні елементи, з якими компанії змушені щодня рахуватися при створенні цінностей. Щоб економіка ставала продуктивнішою, повинні бути істотно поліпшені якість, спеціалізація, слід навіть створювати деяку витонченість необхідних вхідних компонентів. Нація, держава повинні прагнути, як мінімум, до середньої якості її людських ресурсів, наукової й освітньої бази, інформаційних можливостей і т. д.

Рис. 1.4. Визначальні фактори взаємопов’язаного функціонування компаній

Другим ключовим аспектом мікроекономічного ділового навколишнього середовища є конкурентна обстановка, її тло. Продуктивна економіка має потребу у відповідному кліматі і наборі ініціатив, що стимулюють активне, навіть агресивне інвестування. На першому етапі інвестування може здійснюватися в “твердій” формі (майном, готівкою); при досягненні ж економікою статусу “яка просунулася вперед по шляху прогресу” у країні має бути створений необхідний клімат, при якому компанії прагнутимуть до здійснення інвестицій в “м’якій” формі, тобто вкладення коштів в підготовку фахівців, R&D технології, створення фабричної марки, міжнародні маркетингові мережеві структури.

На рисунку 1.5 схематично зображені взаємозв’язки і компоненти мікроекономічного ділового навколишнього середовища в країні з ринковою економікою.

Рис. 1.5. Мікроекономічне ділове навколишнє середовище
Джерело: М. Porter, “Clusters and Competition: New Agenda for Companies, Governments, and Institutions”, Harvard Business School Press, Boston (MA), 1998.

Необхідно усвідомлювати, що продуктивною може бути така економіка, у якій забезпечені умови для внутрішньої конкуренції. Навряд чи буде успішним у конкурентній боротьбі за кордоном той, хто не конкурував на внутрішніх ринках. Хоча знайдеться і ряд виключень з цього правила в умовах країн з менш передовою економікою. Коли ж успіх залежить від інноваційності, тиск місцевої конкуренції є ключовою умовою стійкого прогресу. Безсумнівно, успіх, як правило, приходить у ті країни, де внутрішня конкуренція є головним рушієм прогресу, де компанії, що мають багато допоміжних структур чи філій, пишаються тим, що мають можливість брати участь у змаганні за право називатися кращою.

Третім визначальним аспектом передової економіки є обов'язкова наявність вимогливих споживачів. Кожній країні необхідно створювати таке середовище, в якому як рядовий, так і великий споживач повинні мати можливість якнайкраще задовольнити свої найвишуканіші запити. Високий професійний рівень маркетингу, інтуїція, бажання перемогти в конкуренції мають допомогти їм створити місцеві спеціалізовані ринки послуг, це дасть їм можливість в подальшому домагатися успіхів уже на міжнародних ринках. Звичайно, можна вважати, що для глобальної економіки місцеві ринки не такі вже й престижні й істотні, оскільки фірми можуть реалізовувати свою продукцію і послуги де завгодно. А от для економіки країн, що розвиваються, з річним рівнем доходу на душу населення в 2000—8000 дол. (на жаль, Україна за цим показником не входить до кола цих країн) створення і функціонування ефективних місцевих спеціалізованих ринків товарів і послуг (четвертий аспект) є надто актуальним. Однак, щоб стати передовою країною, необхідно виносити на ринок інноваційні розробки у вигляді унікальних виробів і послуг, тому що досить складно стати єдиним у своєму роді у виробництві, якщо творчий процес буде залежати від розуміння потреб іноземних споживачів. Адже краще це можуть зробити іноземні конкуренти. Звідси зрозуміло, чому інновації найчастіше витягаються із сірого буття під тиском місцевих умов, що й надає виняткову можливість місцевим фірмам зрозуміти і комерціалізувати ідею.

Всесвітній економічний форум в Давосі в січні 2003 р. підсумував результати шестирічних досліджень умов формування глобальної мережевої економіки. Форуму були представлені підсумки обстеження й оцінки готовності більше ніж 80 країн світу до сприйняття умов функціонування глобальної мережевої системи. В матеріалах, що надані Форуму, були викладені погоджені з декількома тисячами найбільших компаній світу нові підходи щодо оцінки ефективності діяльності корпорацій в епоху панування інформаційних і комунікаційних технологій. Саме інформаційні мережі забезпечують комунікації компаній, формують глобальні мережі, залучаючи до них знання, інтелект, творчі здібності людей. Для об’єктивної оцінки готовності найрозвиненіших країн світу до роботи в таких умовах форуму було представлено декілька композитних індексів, кожний з яких, своєю чергою, поєднував в собі набір більш вузькоспеціалізованих індексів і субіндексів. До числа одного з композитних слід віднести індекс мікроекономічної конкурентоспроможності (MCI, Microeconomic Competitiveness Index), методологія оцінки якого розроблена за безпосередньої участі М. Портера. Важливість цього індексу визначається тим, що в умовах дедалі зростаючої відкритості та інтегрованості світової економіки показник конкурентоспроможності набув ключового значення як для розвинених держав, так і для країн, що розвиваються. Сутність проблеми конкурентоспроможності багатьма політиками й економістами часто сприймалася по-різному. Тому запровадження конкретної системи оцінки конкурентоспроможності кожної ділової структури, території, регіону, країни в цілому виявилося однією з найважливіших задач економічної науки. Розглянутий форумом MCI-індекс уособлює концептуальні рамки та місткий інформативний показник, що багатобічно характеризує конкурентоспроможність великої кількості країн в порівняльному контексті. На додаток до індексу MCI розроблено два допоміжних індекси, які практично прямо пропорційно залежать від рівня ВВП на душу населення. До них відносяться: індекс стратегії компанії та її операційної діяльності, а також індекс якості національного ділового середовища. В 2002 р. 1-ше місце за цими всіма трьома індексами посідали США (див. табл. 1.3). На другому місці за індексом MCI і якістю національного ділового середовища була Фінляндія, хоча за індексом стратегії компаній вона посідала 4-е місце, поступившись Великобританії, яка була на третьому місці за всіма трьома індексами. Четверте місце за індексом якості ділового середовища й MCIпосідає Німеччина.

Таблиця 1.3. Місця країн світу в рейтингу за індексом мікроекономічної конкурентоспроможності (MCI) та його субіндексами (1998 та 2002 рр.)
* 1998 р.— дослідженими були 52 країни.
Джерело: WEF, М. Porter Building the Microeconomic Foundations of Prosperity: Findings from MCI. Flarvard University, 2003.

Україна в 2002 р. перебувала за всіма трьома індексами на дуже скромних позиціях, розташувавшись відповідно на 69-му (MCI), 66-му (стратегія компаній) і 69-му (якість ділового середовища) місцях, в черговий раз трохи випередивши Зімбабве (70, 68, 70) і Нігерію (71, 71, 71). Дещо краще на цьому фоні виступала Росія, посівши відповідно 58, 62 і 56 місця.

Якщо повернутися до проблем і долі України, то можна, звернувшись до її колись найбільш розвинутих галузей промисловості, назвати багато вітчизняних ідей і розробок, які принесли їй світову славу. І сьогодні, вибираючись із найжорстокішої системної кризи, Україна має здійснити свій вибір. У неї були і є шанси відшукати свій шлях до кращого життя, відкрити для себе нові обрії, використавши весь свій інтелектуальний потенціал для створення інноваційної передової економіки, і в цьому їй має допомогти правильно сформоване мікроекономічне ділове навколишнє середовище в регіонах, муніципалітетах, територіях. Розуміння того, що рушії прогресу й економічної політики активно переміщаються на мікроекономічний рівень — від можливостей і характеру дій окремих осередків світової економіки до індивіда, фірми, кластеру, галузі,— обов’язково допоможе Україні зайняти гідне місце у світовому співтоваристві.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9