Кластери в глобальній економіці

1.3.  Основні геоекономічні перетворення нового сторіччя


Наприкінці XX сторіччя у світовій економіці стали очевидними серйозні зміни у природі конкуренції, джерелах конкурентоспроможності та принципах економічної політики, що й раніше були помітними, однак відчутними стали саме в останні роки.

Для нової конкурентної економіки, з якою світ увійшов у третє тисячоріччя, є характерними конструктивні трансформації, завдяки яким у суспільстві зростає добробут.


1.3.1.   Інноваційність — головний фактор економічного розвитку


Протягом останніх двох десятиліть економічна політика більшості країн була спрямована насамперед на “підтримку порядку в державі”. Це часто вимагало від урядів використання таких дуже непопулярних і болісних заходів і програм, як дерегуляція, реструктуризація, демонополізація, приватизація, реституція, скорочення непродуктивних витрат, удосконалення неефективно функціонуючої інфраструктури та ін. Однак при реалізації цих непростих програм подальше зростання продуктивності праці припинялося, що було особливо характерним для найбільш розвинутих країн.

Пошуки шляхів досягнення успіху на світових ринках привели до розуміння того, що найперспективнішим напрямом в епоху глобалізації стало поширення використання інновацій через створення в країні, регіоні, місті, компанії системи творчої розробки і наступної комерціалізації нових ідей з метою досягнення стійкого зростання продуктивності праці.

Зерна інноваційності мають потрапити в родючий ґрунт, щоб із них з’явилися паростки, а надалі — і плоди. Як стверджують дослідники6, інноваційна стратегія має шанс на успіх, якщо вона доповнюється наданням різноманітних послуг найвищої якості, індивідуалізацією роботи зі споживачем, серйозними маркетинговими дослідженнями. Як наслідок, успіх в експорті, у розширенні продажів залежить від перелічених вище факторів, серед яких одним з визначальних є інноваційність. Природно, необхідно бути об’єктивним в оцінці усіх факторів успіху і, відповідно, важливо відчувати досяжність оптимального рівня інноваційності. Якщо фірма відрізняється надто низьким рівнем інноваційності, їй загрожує втрата значної частки ринку. При занадто високому рівні інноваційності компанія ризикує перейти у сіру зону невизначеності, що призводить до загрози втратити клієнтуру через необхідність нести додаткові великі витрати на ознайомлення ринку з інноваційною продукцією і її надійною якістю.

І все-таки гарна ідея завжди знаходить прихильників. Навіть сьогодні, на початку XXI століття, у період сучасної непевної і хиткої, навіть кризової фінансової ситуації в світі, падіння на фондових біржах світу акцій high-techкомпаній, завжди віднаходяться гроші на реалізацію плідної ідеї.

Хоча дослідницько-винахідницька активність досить рівномірно розподіляється по всій планеті, проте поява інноваційних технологій на світовому рівні історично сконцентрувалася лише в декількох країнах.

Уже багато десятиріч найактивнішими щодо реалізації інновацій традиційно залишаються компанії США, що лише в 2000 р. вклали у фінансування венчурних компаній близько 50 млрд дол., тобто в 25 разів більше, ніж у 1990 р. Це дозволило отримати прибутку майже 80 млрд дол., що перевищувало рівень 1990 р. у 15 разів7. У рамках новітньої історії, протягом 70-х і ранніх 80-х років лише Швейцарія, відносно невелика країна з технологічно інтенсивною економікою, зуміла досягти рівня міжнародного патентування на душу населення, порівнянного з внеском винахідників США у світовий пул винаходів. У нинішніх умовах досить складно прогнозувати, яким саме буде розвиток інноваційності щодо будь-якого виду товару (див. табл. 1.2).

Варіації серед країн з передовою економікою стосовно їхньої здатності генерувати інновації світового рівня породжують запитання: якщо винахідникам усюди у світі вдається виявляти унікальні технологічні і наукові здібності щодо проникнення в сутність найбільш невідомого, тоді чому продуктивність винахідництва залежить від місця впровадження розробок?

З’ясування цієї загадки важливо з кількох причин. Насамперед технологічні інновації відіграють ключову роль у процесі становлення довгострокового економічного розвитку. Хоча це твердження не викликає особливих заперечень, усе-таки воно широко обговорюється. Можна почути багато різних суджень, що стосуються природи головних факторів інноваційного процесу. Багата міжнародна практика щодо відмінностей в інноваційній продуктивності дає можливість провести докладний аналіз того, яким саме чином різні впливи відбиваються на технологічних інноваціях. На основі такого аналізу варто чітко виділити серед інших головні складові зростання продуктивності. З’ясування і розкриття тонкошів міжнародних відмінностей у продуктивності винахідництва допомагає визначити важливі вихідні дані для розуміння закономірностей розвитку НТП у будь-якій країні і для прийняття відповідних рішень щодо вироблення економічної політики. Таким чином, про продуктивність винахідництва можна судити або як про ефективність окремої функції “винахідництва” (відношення витрат на R&D до видимого результату — до кількості виданих патентів чи нових виробів), або в рамках загального політико-еко- номічного аналізу ділового клімату країни.

Таблиця 1.2. Основні економіки, що запроваджували інноваційні технології у 1980-х та у 2001 році
Джерело: WEF, 2003.

Абсолютно очевидно, що показники інноваційної діяльності — дуже важливий критерій для безпосереднього визначення ефективності загальнонаціональної політики. З цією метою розроблена й одержала поширення концепція національної інноваційної продуктивності (НІП)8, за допомогою якої визначається здатність країни — як її політичного, так і економічного організму — розробляти і комерціалізувати потік інноваційних технологій на довгострокових умовах.

Інноваційна продуктивність залежить від набору взаємозалежних складових — інвестицій, політики, обсягів наданих ресурсів, які й утворюють фундамент вироблення новітніх світових технологій. НІП характеризує не реалізацію одиничної конкретної інноваційної продукції, а виражає значно фундаментальніші фактори інноваційного процесу. Відмінності в НІП окремих країн демонструють як їхні особливості в галузі економічної географії (у тому числі в рівні надлишкової кількості фірм), так і протидіючі тенденції в інноваційній політиці (у тому числі в рівні державної підтримки фундаментальних досліджень чи у законодавчому захисті інтелектуальної власності).

Концепція НІП була розроблена в 90-і роки за такими трьома основними напрямами:

  • Ендогенна теорія зростання, заснованого на ідеях (Ромер, 1990 р.)9;
  • Теорія національних промислових конкурентних переваг, заснованих на кластерах (Портер, 1990 р.)10;
  • Концепція національних інноваційних систем (Нельсон, 1993 р.)11.

Кожен з цих напрямів виділяє в національному діловому середовищі фактори, що найчіткіше визначають потоки інновацій. Хоча до сфери інтересів цих теорій входять спільні для них об’єкти вивчення, проте кожна з них відкриває свою, відмінну від інших, перспективу.

Так, у моделі зростання, зумовленого ідеями, функція генерації ідей залежить від двох загальних факторів, що впливають на ступінь інноваційності в національній економіці: від накопиченого даною економікою колишнього запасу знань і від рівня зусиль у науково-дослідній діяльності, спрямованій на напрацювання ідей (на противагу виробництву кінцевої продукції).

У теорії національних конкурентних переваг М. Портер наголошує на мікроекономічній підтримці інновацій через специфічні для кожної країни промислові кластери. Зв’язок між інноваціями і кластерами залежить від невловного у місцевих умовах співвідношення між попитом та пропозицією, наявності й орієнтації споріднених і підтримуючих їх галузей промисловості, а також від природи місцевого конкурентного суперництва. Зосередивши увагу на промислових кластерах (інформаційні технології, біотехноло- гії), а не на окремих промислових сегментах (принтери, медикаменти), цей напрям висуває на перший план положення про те, що рівень інновацій залежить як від наявності чи надлишку знань, так і від природи технологічної взаємозалежності між спорідненими секторами.

У свою чергу, концепція національних інноваційних систем, заснована на великому інформаційному матеріалі в сфері організації інноваційної діяльності в різних країнах, зберігає тенденцію виділення ролі загальнонаціональної економіко-політичної обстановки (у тому числі через торгову політику або інтелектуальну власність), освітнього сектора, а також особливостей функцій інститутів, що впливають на інноваційний процес, діяльність яких важко порівнювати в міжнародному контексті (приміром, через правила поведінки спеціальних фінансових агентств в окремих країнах).

Внаслідок бурхливої активізації інноваційної діяльності наприкінці XX століття утворилося глобальне інформаційне суспільство, і саме США довели світу, що глобалізація в значній мірі стала можливою завдяки досягненням інформаційних технологій. На базі комп’ютеризації темпи зростання продуктивності праці в США в 90-ті роки виросли вдвічі, а починаючи з 1995 р. цей сектор забезпечує в США до 30% приросту ВВП. Майже всі замовлення фірмам у даний час надходять тільки в електронному вигляді, що дозволяє заощаджувати щорічно понад 300 млн дол. лише на операційних витратах. Обсяг електронних угод у США щорічно потроюється й у 2000 р. перевищив 250 млрд дол.12

Інформаційні технології (IT), комп’ютерні мережі перетворили світ і сьогодні вже стали звичними в нашому житті. Основні ролі в процесі інформатизації суспільства відіграли наука й освіта, а також зусилля держави по впровадженню IT у передові галузі промисловості і безпеку держави. Однак наскільки тривалим буде панування IT у подальшому розвитку світового співтовариства?

Уже в 2000 р. стала надходити інформація (що насторожує) про кризові явища в IT-секторі. Показники ділової активності на ринку високих технологій стали швидко знижуватись, а акції ІТ-компаній різко подешевшали. Обсяги продажів комп’ютерів також стали скорочуватися. Не змінилася обстановка з IT-компаніями й у 2001 р. Лише за перший квартал 2001 р. близько 250 “dotcoms” компаній США звільнили понад 40 тис. співробітників. До кінця 2001 р. акції близько 90% “dotcoms” продавалися нижче запропонованої вартості13.

Проблеми з’явилися не тільки в порівняно скромних за розмірами “dotcoms” структурах. Великому бізнесу також стало сутужніше в умовах кризи відстоювати і впроваджувати інноваційні ідеї. Так, могутня Motorola (США), витративши мільярди доларів на програму “Iridium”, сателітну телекомунікаційну систему, змушена була її безславно закрити в 1999 р.14Інший гігант, Philips, голландська електронна група, спрямувавши зусилля свого дослідницького персоналу світового рівня і мільярди доларів на розробку CD-i, комбінованого апарата особливого виду (який включає відео-, музичну систему, ігровий плеєр, а також навчальну машину), змушений був закрити цю тему у 2000 р.15

Справедливості заради слід зазначити, що серйозні провали останнім часом траплялись не лише в IT-індустрії. Коли в 90-і роки гігант Monsanto зробив ставку на дослідження в галузі генетичної модифікації зерен і роботи зайшли в глухий кут, помилка коштувала корпорації втрати іміджу, мільярдів доларів і звільнення головного керівника16.

Наскільки є неминучими такі прорахунки при реалізації інноваційних підприємницьких ідей? Чи повинні належні ідеї систематично “просіюватися” з метою розпізнавання тих, котрі мають потенційну комерційну привабливість, і тих, що приречені на невдачу? Економісти Чан Кім і Рене Моборн, витративши 10 років на пошуки відповіді на ці питання, вивчили понад 200 випадків успіху і невдач у впровадженні інновацій. їхня праця “Визначення виграшної ділової ідеї, коли ви її побачили”, опублікована в “Гарвардському діловому ревю” (жовтень 2000 р.)17, стала унікальною методикою передбачення долі нових підприємницьких ідей. Варто зазначити, що загальновизнаною є переконаність у тім, що впровадження інновацій і створення на їхній основі нових структур є процесом “навмання”, у якому шанси на повний провал чи приголомшливий успіх приблизно рівні. Спростовуючи це судження, автори у своєму дослідженні висувають чотири основних набори економічних умов, які мають характеризувати інновації, що є перспективними з погляду успіху реалізації. В узагальненому вигляді вони складають так званий “Індекс перспективних ділових ідей”, яким можуть користуватися компанії з метою визначення шляху використання інновацій. Ось ці умови:

  • Корисність для покупця: чи є вартий уваги споживача привід придбати нову продукцію чи послугу?
  • Стратегічне калькулювання цін: яким шляхом може компанія визначити ціну своєї нової продукції чи послуги, щоб залучити до неї масового покупця?
  • Ділова модель: наскільки прибутково зможе компанія реалізувати нову ідею? Чи є її здібності, витрати, принципи калькулювання ціни прийнятними для виконання завдання?
  • Здатність до визначення можливих труднощів: чи може компанія виявити причини відсутності інтересу до інновації у суспільства, партнерів і навіть співробітників (як у випадку з генетично зміненими зернами Monsanto)?
Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9