2020/05/01

Кластери в глобальній економіці

Економіст повинен мати
достатньо ясне уявлення про
напрям думок і дій бізнесменів,
споживачів та інвесторів
П. САМУЕЛЬСОН

РОЗДІЛ 1


Регіональна економічна політика

в умовах глобалізації



Підрозділ 1

Розвиток якісно нових виробничих відносин в XXI сторіччі

Підрозділ 2

Кластеризація в умовах глобалізації








Підрозділ 1

Розвиток якісно

нових виробничих

відносин в XXІ

сторіччі




1.1. Вплив глобалізації на розвиток світового товариства


Настання нового XXI сторіччя було ознаменоване початком радикальної трансформації всього світо господарювання і переходом міжнародних відносин у нову якість. На наших очах відбувається зміна парадигми світоустрою, світове товариство перетворюється в цілісну економічну систему, в якій виробляються і впроваджуються нові правила та норми спілкування для всіх учасників.

Перехід світу до нового стану відбувається під впливом глобалізації, яка породжує широкий спектр процесів, що зачіпають всі аспекти життя людства — політику, ідеологію, культуру, економіку, безпеку.

Оцінки ступеня впливу глобалізації на розвиток світової спільноти помітно відрізняються, вони характеризують різні сторони цих процесів і прогнозують найнесподіваніші наслідки — як позитивні, так і негативні. Неупорядкована глобалізація, зумовлена, у першу чергу, інтернаціоналізацією фінансової сфери, постійно сприяє появі зон підвищених ризиків, а нерідко — і кримінальних операцій, дестабілізуючи світову економіку і приводячи до фінансово-економічних потрясінь.

Як стверджують експерти Світового Банку (СБ) у своєму звіті “Вступаючи в XXI сторіччя (2000 р.)”1, сьогодні світ стикається з такими основними змінами й проблемами, як:

♦ макроекономічна нестабільність;
♦ децентралізація;
♦ швидка урбанізація;
♦ кліматичні зміни.

У стислому вигляді висновок СБ досить чіткий — глобалізація і локалізація будуть визначати основи розвитку світу на початку XXI століття. Про необхідність врахування життєво важливих для світової цивілізації нових тенденцій і подолання виникаючих в світі диспропорцій у розподілі переваг глобалізації застерігає також ООН. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан у доповіді “Ми, народи: роль ООН у XXI столітті” на спеціальній сесії ООН заявив: “щоб скористатися перспективами, що відкриває глобалізація, і при цьому усунути її негативні наслідки, ми повинні навчитися тому, щоб керувати спільно”2.

Сьогодні терміном “глобалізація” позначають використання у світі єдиної валюти; інтеграцію ринків товарів, послуг, робочої сили; уніфікацію стандартів і споживчих смаків. Глобалізація посилює як політичну, так і економічну конкуренцію у сфері залучення інвестицій, фінансової допомоги, привабливості бізнесу і його збереження. Вона також генерує можливість для місцевого бізнесу створювати нові ринки й водночас виводить на них іноземних конкурентів. Транснаціональні і мультинаціональні виробничі компанії, фінансові й різні посередницькі комерційні структури глобально змагаються за право розміщувати виробництво чи проводити свої операції в найбільш сприятливих, менш витратних для бізнесу куточках планети. У свою чергу, провідні галузі промисловості і компанії, які швидко зростають технологічно, прагнуть знайти регіони, що мають необхідну технічну інфраструктуру і професійну робочу силу. У зв’язку з цим умови, які характеризують регіони чи території, визначають їхні конкурентні переваги.

Макроекономічна і монетарна політика активно впливають на регіональні та муніципальні співтовариства. Національна регуляторна політика, податкове законодавство та дія інших законотворчих структур визначають характер і специфіку місцевого ділового клімату, що може сприяти або завдавати шкоди реалізації цілей прискореного територіального економічного розвитку (приміром, особливі екологічні стандарти, телекомунікаційна дерегу- ляція та ін.). Крім того, глобальні тенденції децентралізації керування і приватизації промисловості реалізуються в рамках регіонів та муніципалітетів і нерідко породжують непередбачені фінансові й економічні наслідки. Досить істотними для територіального економічного розвитку є реалізовані більшістю країн національні програми державного інвестиційного фінансування або особливі проекти стимулювання розвитку тих територій і регіонів, що спроможні розвивати між собою партнерські зв’язки і докладати необхідних зусиль щодо ефективного використання місцевого потенціалу та ресурсів.

У свою чергу, міста і населені пункти регіону конкурують один з одним з метою залучення інвестицій. Разом з тим у иих є багато можливостей для співробітництва як між собою, так і з різними регіональними інститутами. Таким чином, підвищується конкурентоспроможність не лише окремих поселень, територій, але й регіональної економіки в цілому. Приміром, асоціація муніципалітетів регіону чи офіційне керівництво регіону можуть виступати проміжною ланкою у вирішенні проблем, що виникають між національною й окремою територіальною владою, або відігравати важливу роль навіть на національному рівні в програмах, здійснюваних міжнародними організаціями.

В сучасних умовах багато компаній прагнуть розміщувати свої виробничі потужності в межах міста з причини очевидного агломераційного економічного ефекту — наявності розвинутих ринків, інфраструктури, професійного ринку праці, доступних баз даних інших компаній. Пріоритетні можливості економічного розвитку міських територій багато в чому залежать від професійного рівня управління містом і від ступеня розвитку його комунального господарства, а саме: достатньої наявності чи відсутності електро-, водопостачання, санітарних і транспортних умов, телекомунікацій, наявності площ для подальшого розвитку міського господарства. До числа значущих для територіальної економіки факторів, що відбиваються на продуктивності місцевої робочої сили, відносяться рівні розвитку житлового господарства, охорони здоров’я; забезпеченість навчальними закладами як вищої, так і середньої професійної освіти; наявність підготовлених фахівців, громадського транспорту; безпека життя.

Серед близьких за профілем компаній тенденція розміщувати свої виробництва і функціонувати в найбільшій географічній близькості в останні роки стала домінуючою, формуючи темпи територіального економічного розвитку. Глобалізація виявляється у повній сумісності з процесами локалізації конкурентних переваг у різних видах діяльності і галузях промисловості. Необхідність посилення участі в глобальній конкуренції, а також вражаючі приклади прогресу тих регіонів, чиї економіки були зорієнтовані на розвиток за допомогою створення локалізованих груп компаній, змусили муніципальні, регіональні і національні уряди сильніше прямувати свою соціально-економічну політику до формування кластерів підприємств.

Кластер — це добровільне об’єднання фірм у певній сфері підприємництва, пов’язаних між собою технологічно і, як правило\ за ознакою географічної близькостіКластер може містити в собі малу чи значну кількість різних за розміром фірм у різних співвідношеннях. Деякі кластери, що, мабуть, є найбільш характерним для італійських “промислових округів”3, складаються переважно з малих і середніх підприємств. А для скандинавських кластерів є характерним формування “блоків розвитку”, де кластерний механізм утворюється навколо великих корпорацій за рахунок об’єднання малих і середніх фірм у технологічний ланцюжок. Об’єднання фірм у кластери дозволяє кожному з учасників одержувати переваги від ефекту синергії, тобто від ефекту, що виникає в процесі об’єднання зусиль заради масштабності виробництва (характерного, до речі, і для формальних об’єднань). Відмінність же кластерів від формальних структур полягає в тому, що підприємства, які входять в кластер, зберігають свою незалежність і гнучкість. До того ж, за рахунок спільної діяльності і, насамперед, завдяки розширенню і прискоренню інноваційності виробничих процесів підприємства досягають значно більшої продуктивності праці. В підсумку кластерний підхід в економічному розвитку вже поширений як у промислово розвинутих, так і в країнах, що розвиваються, як у благополучних центральних, так і у відсталих периферійних регіонах різних країн, а також у країнах і регіонах, що сповідують різні підходи до ролі держави в економічному розвитку.