Розвиток територіальної громади на основі кластерної моделі виробництва

Черкаська облдержадміністрація
Смілянська райдержадміністрація
Центр туризму Смілянської райдержадміністрації
Українська Академія наук (УАН)
Міжнародна Фундація сприяння ринку

Семінар – нарада в м. Сміла, Черкаської області на тему
«Розвиток територіальної громади на основі кластерної моделі виробництва».
м. Сміла, 23 січня 2009 р.

Сучасний економічний розвиток регіону на основі інноваційних промислових кластерів.

Соколенко С. І.
МФСР, СЕУ, ІЕУ НАНУ

Важкі часи переживає як світова економіка, так і наша молода українська економічна система. Ми живемо в умовах вільної економіки, коли існує всесвітня взаємозалежність і нам доводиться відчувати на собі всі негаразди, які несе з собою світова фінансова криза.
На останньому фінансовому саміті у Вашингтоні в грудні 2008 р. лідери «групи 20» змушені були визнати, що самі тільки ринкові сили не можуть забезпечити нормального функціонування сучасної економіки та виправлення диспропорцій, які виникають як на внутрішніх ринках окремих країн, так і в глобальній економіці загалом. Однак, враховуючи досвід багатьох країн, спроби дріб’язкового втручання, а тим більше прямого адміністрування ринкових відносин з боку держави також не приводять до бажаних результатів.
Сьогодні визнано єдиним доцільним – не йти проти вітру ринкових вимог, а скерувати як національну, так і регіональну економіку забезпечити активну і відповідальну політику, побудовану на ринкових реаліях. І в першу чергу, необхідно забезпечити організацію ефективного, конкурентноздатного виробництва.
Сьогодні в Україні формується багатоукладна економіка на умовах рівноправності усіх форм власності. Великою проблемою української державної форми власності є її вкрай низька рентабельність, оскільки до цього часу вона не спромоглась перейти на ринкові умови господарювання і все ще працює як колишня радянська директивна економіка. Одним з найбільших її недоліків є постійно низький рівень інноваційності існуючих виробництв. Приватна форма власності в Україні спромоглась зарекомендувати себе як достатньо активний інструмент вирішення багатьох проблем. В той же час, у багатьох випадках приватна форма власності не забезпечує адекватної соціальної відповідальності, не гарантує збереження соціальної інфраструктури, особливо приватизованих підприємств. Конституція України дозволяє як державному, так і приватному власнику займатись підприємницькою діяльністю, виходячи з їх соціального зобов’язання налагодити ефективне виробництво продукції або надання послуг, здатних бути конкурентоспроможними на ринках і забезпечувати зайнятість населення з оплатою на рівні, гідному європейської країни. Проте, як ми бачимо на прикладі більшості економік світу, держава теж має як право, так і обов’язок втручатися в хід економічних процесів (аж до націоналізації приватних підприємств), щоб зберегти інтереси співгромадян.
Дуже серйозним недоліком української економічної політики є недостатня увага до проблем розвитку малого і середнього бізнесу, в якому вже сьогодні зайнято близько 6 млн. працюючих. У нас все ще залишається пріоритет в підтримці інтересів великого бізнесу. В той же час малий і середній бізнес не тільки ближчий до людей, а й більш гнучкий, більш орієнтований на інноваційність. Сьогодні він має стати рівноправним партнером великих підприємств як виробник – суміжник чи субконтрактор. В умовах економічної кризи якраз МСП мають залучати до себе на роботу фахівців, звільнених з великих підприємств, а також бути готовими запропонувати співпрацю великому бізнесу в часи підйому економіки.
Важливим для України є також питання пошуку ефективного співвідношення між промисловістю, сільським господарством і сферою послуг. Але зрозуміло, що рухатись одночасно в усіх напрямах з однією швидкістю неможливо.
Висока напруга конкуренції на світовому ринку не залишає нам шансів посісти гідне місце у традиційних галузях. Однак реальною є можливість проявити себе у нових галузях і напрямках.
В багатьох країнах, що динамічно розвиваються, де регіональна політика підтримки підприємництва спрямована на досягнення соціально-економічного росту, поступово формується процес активної взаємодії малих, середніх і великих підприємств. З посиленням глобальної конкуренції в різних країнах з ринковою економікою виявилась загальна закономірність пріоритетного прискореного об’єднання малих і середніх підприємств, які згруповуються навколо лідируючих крупних фірм на основі виробничо-технологічних, науково-технічних і комерційних інтересів в межах географічно обмежених територій.
Цей феномен інноваційних стратегій економічного розвитку, а також регіональний аспект в організації наукових досліджень та інноваційності з’явились не тепер, а декілька десятків років тому.
Такі об’єднання підприємств формуються з огляду на те, що одна або декілька крупних фірм, досягаючи високої конкурентоздатності на світовому ринку, поширюють свій вплив на ділові зв’язки найближчого оточення, поступово утворюючи стійку мережу з кращих постачальників та споживачів. Крім цього, успіхи такого оточення сприяють постійному зростанню конкурентоздатності всіх учасників об’єднаних компаній. Ці об’єднання і є кластерами.

Кластер – це спілка, союз економічних, щільно пов’язаних і територіально близько розміщених компаній, які сприяють спільному розвитку і зростанню конкурентоздатності кожної з них.
Це неформальні об’єднання фірм-лідерів із середніми і малими підприємствами, розробниками технологій, необхідними ринковими інститутами та споживачами і постачальниками, що взаємодіють між собою в межах єдиного ланцюга створення додаткової вартості. Важливо те, що всі вони зосереджені на обмеженій території для здійснення спільної діяльності в процесі виробництва і постачання визначеного типу продукції і послуг.

Інтерес до кластерного інноваційного розвитку у другій половині ХХ ст. постійно зростав, поки не набув вибухового характеру і не охопив в 1980-1990рр. спочатку Північну Америку і Європу, згодом і нові промислові країни. Цей інтерес був викликаний перш за все успіхами об’єднання компаній Силіконової Долини (штат Каліфорнія, США). В рамках кластеру «Силіконова Долина» лише за період з 1991 по 2001рр. венчурні інвестиції збільшились з 2 млрд. дол. до
68,8 млрд. дол.
Приклад Каліфорнії наслідували й інші штати США, реалізувавши відповідні програми кластерного розвитку. Тепер в США сотні міст і територій реалізують свої кластерні стратегії.
В США створюються комісії з формування кластерів. Необхідну аналітичну роботу виконують наукові центри та університети. Вищеназвані комісії допомагають учасникам кластеру долати труднощі, опікуються проблемами зміцнення кластерів, контролюють розподіл прибутків учасників кластеру. Початковий капітал виділяється адміністрацією штату, а потім залучаються засоби приватних компаній.
На початку ХХІ ст. в США в кластерах було задіяно 57% всього працездатного потенціалу країни, а частка ВВП, виробленого кластерами США, складала 61%.

Аналогічно формувалась сучасна економіка Канади. До числа її найбільших кластерів слід віднести агропромисловий в Саскатоні і біохарчовий в Монреалі (Квебек).

Цікавим прикладом створення кластерів є досвід японської економіки. В країні в 1983р. було прийнято закон, що затверджував концепцію технополісів та надавав підтримку створенню центрів інтеграції промисловості, науки, влади. Особливістю умов японської кластеризації є традиційна схема субпідрядних і субконтрактних зв’язків між рядом великих і мережею середніх і малих підприємств. Типовий великий японський кластер (а їх близько 600) складається з одного головного підприємства, яке користується послугами двох або трьох рівнів фірм, що розміщені, як правило, географічно близько до нього. Самостійні субпідрядники пов’язані з головним підприємством довгостроковими договорами. Наприклад, автомобільний кластер «Тойота» має багатоступінчасту мережу з 122 прямих постачальників, майже 36 тис. субпідрядних малих і середніх підприємств.
Субпідрядники усіх ланок утворюють своєрідний «клуб» з високими ринковими бар’єрами для новачків і іноземних конкурентів. Це значною мірою знижує потенційну конкуренцію, властиву вільному ринку, але чисто цінові міркування при закупці компонентів сприяють оптимізації виробництва.
Таким чином, в регіонах Японії, де склалась висока концентрація автомобільних і суміжних виробництв, виникають передумови для формування кластерів.

Європейська кластеризація активізувалась з 1968 р., коли в рамках ЄС було створено Генеральний Директорат з регіональної політики. В 1975 р. був сформований Європейський фонд регіонального розвитку, а в 1988 р. Європарламентом була прийнята Хартія регіоналізму і почала функціонувати Рада регіональних і місцевих об’єднань.
Наступними важливими віхами на шляху Європи до масової кластеризації економіки стали:
-    саміт в Лісабоні в 2000 р., що затвердив обов’язковість формування країнами ЄС національних програм кластеризації. На цьому ж саміті було створено ERA (European Research Area), «Європейський дослідницький простір» і затверджена Програма розвитку Регіональних Інноваційних Систем» (RIS);
-    саміт в Брюсселі у лютому 2007 р. схвалює «Маніфест кластеризації Європи»;
-    саміт в Стокгольмі 21 січня 2008 р. оголошує «Європейський кластерний меморандум», що є планом дій Європи по забезпеченню зростання конкурентоздатності.
В Європі за рівнем кластеризації особливо виділяються Італія і країни Балтійського регіону.

В Італії, країні класичного малого бізнесу, широкої популярності набули так звані індустріальні округи (прототипи кластерів), яких нараховується близько 200. В них функціонує більш 1 млн. малих і середніх підприємств, що надають роботу майже 6 млн. людей. Більшість з цих індустріальних округів спромоглися стати світовими лідерами на відповідних вузькоспеціалізованих ринках, збільшивши свою частку на світовому ринку до 50-80%.
Суттєва і роль держави, яка надає допомогу індустріальним округам через забезпечення знижок на експорт, гарантійне покриття, залучення інвесторів, консалтинг.

Вагомою є роль Німеччини в розвитку кластеризації економіки. Пріоритет надається впровадженню високих технологій через консолідацію зусиль промисловості і наукових центрів. В Німеччині функціонують 3 кращі світові кластери високих технологій, що отримали почесну назву «Силіконова Долина ХХІ сторіччя» – це Мюнхен, Гамбург, Дрезден. Крім цього, в країні діють багато промислових кластерів, як наприклад автомобільні кластери в 10 землях. Особливої уваги заслуговує німецька програма створення і розвитку біотехнологічних кластерів на основі регіонального розміщення фірм. Фінансові ресурси промислові кластери отримують із федеральних і місцевих джерел.

Іншим вражаючим прикладом успішної кластеризації може бути розвиток економіки Австрії за останні 20 років. Програма кластеризації країни була розроблена Австрійським інститутом економічних досліджень разом з Національним дослідницьким центром. В Програмі задіяні наступні модулі: система стимулювання інновацій; зростання продуктивності; збільшення зайнятості; регулювання технологічної політики; консультування. Робота по формуванню кластерів проводилась під егідою Австрійського ділового агентства і Державної консалтингової компанії, яка має відділення у всіх регіонах країни. За сприяння цих організацій створювалась ділова інфраструктура, розвивались промислові мережі і формувались кластери.
Свідченням ефективності такої програми є піднесення автомобілебудування Австрії. Вже в 2000р. в двох автопромислових кластерах в землях Штірія і Верхня Австрія було зайнято біля 30 тис. працюючих, які виготовили продукції на $8,1 млрд., що становить більш 10% всього обсягу промислового виробництва країни. В автомобільний кластер Штірії – м.Грац входять 110 фірм і більш ніж 200 партнерських компаній, що охоплюють технологічний ланцюг від видобування і переробки сировини до ключових виробничих процесів, включаючи логістику і програмне забезпечення, аж до переробки відходів виробництва. Виготовлена продукція постачається до 40 автомобільних компаній в різних країнах (в т.ч. «Єврокар» в м.Ужгород), при цьому в регіоні щорічно складається 150 тис. автомобілів. Так Штірія перетворилась в центр міжнародного автомобілебудування з розгалуженою мережею субпостачальників.

Після розпаду СРСР для молодих держав поняття «конкуренція» і проблеми підвищення конкурентоздатності вперше набули особливо реального значення. Перехід цих країн до ринкової економіки був складним і досить сумбурним, що призвело до втрати більшості кооперативних зв”язків між ними. Однак, поступово і ці країни спромоглися не тільки вижити, але й почати створення інституційних засад ринкової економіки.

За оцінками WEF з 2005 р. найкращою із цих країн в рейтингу конкурентоспроможності був Казахстан, який забезпечив собі 61-е місце і запланував до 2010 р. покращити цей свій світовий рейтинг, зайнявши 50-е місце.
Росія теж має досить амбіційні плани по розвитку кластеризації своєї економіки.
Урядом Росії в 2007 р. затверджена Концепція кластерної політики в РФ, яка визначає мету, завдання і напрямки сприяння організаційному розвитку інноваційних кластерів. До 2010 р. в Росії планується сформувати 1500 промислових кластерів. Лідерами кластерного розвитку РФ є Самарська, Пензенська, Нижньоновгородська області, м.Санкт-Петербург, Татарстан і Башкиртостан.

Але ж нас найбільше цікавить перспектива ефективного розвитку економіки України. Як показали результати досліджень Світового Банку (СБ) та Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК), що були опубліковані 10 вересня 2008 року під назвою «Ведення бізнесу – 2009», Україна, на відміну від багатьох своїх найближчих сусідів, за останній рік домоглася опуститись з 144-го на 145-те місце, опинившись по рейтингу з 181 країн серед таких екзотичних країн, як Мозамбік, Мадагаскар, Судан. Загальний рейтинг умов ведення бізнесу виводиться СБ з порівняння позицій кожної країни за десятьма окремими показниками. Наприклад, у сфері сплати податків Україна посідає передостаннє 180-е місце, а по отриманню дозволів на будівництво – 179-е місце серед 181 країни.
Як вважають фахівці, таке постійне погіршення умов ведення бізнесу в Україні пов’язане з відсутністю системності в структурному реформуванні економіки та політичній нестабільності.
І навіть на такому фоні бізнес, наука та громадські організації спільно з найбільш ефективними та динамічними регіональними урядовими організаціями впроваджують передовий світовий досвід в розвиток економіки своїх регіонів.

Здійснені з 1997 р. спроби впровадження перших виробничих систем на основі кластерної моделі в різних регіонах України підтверджують перспективність і ефективність руху в цьому напрямі. Досвід розвитку кластерних ініціатив на Поділлі, в Прикарпатті, Поліссі, Криму, м.Севастополі і в інших регіонах свідчить, що формування сучасних партнерських відносин між місцевою владою, діловими колами, а також підтримуючими виробництво місцевими освітніми центрами є комплексний і далеко не простий процес.
Піонером кластеризації в Україні слід вважати Хмельницьку область, в якій ще до 2000р. сформувалось декілька виробничих кластерів – швейний, будівельний, харчовий, туристичний і зеленого сільського туризму.
Досвід регіону Поділля став важливим полігоном для освоєння перспектив кластеризації для інших регіонів.

У важкі часи кризи, яку переживає світова економіка і також Україна, формування кластерів може допомогти українському суспільству подолати труднощі.
Діючі кластери, як це вже робиться в Казахстані, спроможні брати участь в масштабних програмах, реалізації сучасних проектів по розвитку інфраструктури, в т.ч. в будівництві транспортних коридорів, в підготовці до чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012» і в програмі «Великий шовковий шлях».

Я впевнений у великому майбутньому розвитку регіону Черкащини і його перлини – Смілянського району. Черкащина знаходиться в самому серці України. Багаті природні ресурси, значний історико-культурний потенціал, великий рівень розвитку інфраструктури туризму створюють можливості для всебічного задоволення пізнавальних і рекреаційних потреб не лише вітчизняних, а й іноземних туристів.
Природні особливості Черкаської області сприятимуть чудовому відпочинку та оздоровленню, адже тут багато водних ресурсів, лісів, чудові краєвиди, лікувальний клімат. Територією Черкащини протікає 1037 річок, узбережжя яких майже повсюди використовується для відпочинку. Самі ж водні артерії застосовуються для рибальства, судноплавства, водного туризму. Велика кількість водосховищ і ставків (понад 2000) має не лише господарське, а й рекреаційне значення.
У межах області знаходяться понад 400 об’єктів природоохоронних територій загальною площею 40 тис. га., де зосереджені особливо унікальні неповторні ландшафти.
Тому, після детальних консультацій ми визначили як генератор кластеризації економіки Смілянського району кластер оздоровчо-туристичного напрямку. Біля нього ми також плануємо формування поки що субкластерів, чи потенційних кластерів – харчового, будівельного, АПК, альтернативної енергетики, виробництва сувенірної продукції.

Формування кластерів – це дуже динамічний процес, в якому зупинки, зволікання є неприпустимі. Цей процес має перспективи, якщо буде виконуватись за бажанням учасників, а не за наказом. На жаль, в Україні він здійснюється повільно, оскільки уряд поки що не приділяє цьому належної уваги. Сьогодні перед державою і урядом стоять першочергові завдання щодо кластеризації національної та регіональної економік. Діалог влади і бізнесу дозволить визначити комплекс завдань, які необхідно вирішити з метою активізації інноваційної активності в Україні.
Я особисто впевнений в тому, що об’єднання зусиль прогресивних наукових кіл, представників влади, бізнесу, громадських організацій в напрямі формування інноваційних виробничих кластерів дозволять подолати кризу і досягти спільної мети – зростання економіки України.

Підсумки і рекомендації.

1.    В сучасних умовах центральною складовою промислової політики країни має бути інноваційна концепція, яка спроможна сформувати нове технологічне ядро. Головним напрямом її має бути реалізація пріоритетних проектів розвитку на основі кластерної моделі виробництва.
2.    Україна має дуже серйозний потенціал кластеризації як у високих технологіях, так і традиційних напрямах. Як свідчить світовий досвід, при формуванні кластерів держава бере на себе приблизно половину фінансування (за рахунок національного і місцевих бюджетів).
3.    Необхідно прискорити розробку національної стратегії кластеризації, відповідних програм; визначити й створити головні структури по виконанню національних і регіональних кластерних ініціатив.
4.    Провести фундаментальні дослідження в напрямі визначення пріоритетів формування в Україні національних і регіональних інноваційних кластерів.
5.    Створити Національну і регіональні Ради Конкурентоспроможності, які повинні координувати розробку і виконання проектів іноваційних кластерних об’єднань, реалізацію найважливіших для країни кластерних ініціатив.
6.    Внести зміни в освітній процес в Україні з метою підготовки фахівців для кластерів, що формуються, в т.ч. через створення бізнес-інкубаторів для передпідготовки фахівців, які мають брати участь у розробці і функціонуванні перспективних мережевих структур.
7.    Рекомендувати друкованим і електронним засобам масової інформації у взаємодії з обласною і районною держадміністраціями та іншими управлінськими структурами запровадити цикл публікацій та передач з висвітлення проблем становлення та розвитку кластерних моделей господарювання, переваг та перспектив, які надають кластери для соціально-економічного розвитку окремому селу, місту, регіону та країні в цілому.
8.    Всіляко сприяти розвитку міжнародної співпраці кластерів України з кластерними об’єднаннями ЄС, ОЧЕС, РЕВ і на глобальному рівні.
9.    В м. Сміла створити ініціативну робочу групу по забезпеченню організації предпроектних робіт, розробленню Проекту кластеризації регіону на основі спільних зусиль бізнесу, влади, науки, освіти та громадських організацій.
Кожен окремий кластерний проект має складатися з трьох етапів:
1-ий етап. Виявлення існуючих і потенційних партнерств, які можливо довести до рівня кластерного об’єднання. На цьому етапі виявляються пріоритетні напрямки кластерних ініціатив. Для м. Сміли за пріоритетний напрямок вже визнано формування туристично – оздоровчого кластеру.
2-ий етап. Ретельний аналіз вибраних кластерних об’єднань.
3-ій етап. Розробка детальної програми дій по кожному кластерному проекту.
10. Підготовка і проведення семінару-наради з представниками підприємств і організацій – потенційних учасників створення Координаційної Ради, яка має на системній основі підтримувати та координувати зусилля всіх зацікавлених сторін по забезпеченню реалізації програми кластеризації регіону.

Картинка профиля Станислав Соколенко

About Станислав Соколенко

No comments yet.

Leave a Reply