Круглий стіл «Перспективи економіки України в умовах глобальної макроекономічної нестабільності»

Національний Інститут Стратегічних Досліджень
м. Київ, Круглий стіл, 13.12.2012 р.

Перспективи економіки України в умовах глобальної макроекономічної нестабільності

Соколенко С.І.

Спілка економістів України

1. Основні передумови.

Закінчується непростий 2012 рік, протягом якого Україна поступово сповзала в зону соціально-економічної депресії. Цей процес супроводжувався уповільненням економічної динаміки та ділової активності, зниженням цін на українську продукцію, зростанням безробіття. В умовах глобалізації світової економіки інноваційна політика стала базовою для більшості країн світу. В той же час відсутність інноваційної спрямованості економічному розвитку, обмежена пропозиція товарів українського виробництва не дозволили Україні забезпечити просування своїх товарів на світовому ринку. Все це супроводжувалась негативними соціально-психологічними процесами в нашому суспільстві.

Сьогодні економіка України шукає шляхи подолання перешкод для переходу до нової епохи свого розвитку, заснованої на ринкових відносинах, подоланні залишків радянської системи державного регулювання економікою.

Нові умови вимагають кардинальних перетворень усіх соціально-економічних відносин, реструктуризації виробництва, якісно нових підходів, орієнтованих на інноваційну діяльність усіх учасників ринку.

Нажаль, поки що існуючий рівень організаційно-технологічної реструктуризації промисловості України не відповідає вимогам сучасної ринкової економіки. Про це свідчать опубліковані дані індексу soft power для країн, що розвиваються (Ernst & Young, 2012), тобто індексу так званої «м’якої сили», що трактується як здатність країни впливати на рішення третіх сторін дякуючи нематеріальним активам, що не включають військову і економічну складові. За цими даними Україна в рейтингу за період з 2009 р. до 2011 року перейшла з шостого на 13-е місце. На цей рейтинг, як геополітичну категорію, яка невідривна від оцінки економічного потенціалу, також впливають і такі фактори, як розміри території країни та її економіка. Зважаючи на це, перші чотири місця серед країн з високим рейтингом посіли КНР, Індія, Росія, Бразилія.

Слід враховувати те, що цей індекс розраховується виходячи з певних критеріїв, об’єднаних у три групи: імідж, інтеграція у глобальну економіку, чесність, цілісність та верховенство права. Більшість цих критеріїв мають гео-економічний характер, який залежить від історичних та інших факторів, що формуються протягом 15-20 років.

Країни з високим рейтингом «м’якої сили» мають можливість відігравати ключову роль у регіональних політичних та економічних об’єднаннях. Для України в умовах наростаючої глобальної кризи є перспектива суттєво покращити свій рейтинг, в першу чергу за параметрами, які можливо корегувати у відносно короткий проміжок часу, тобто в напрямі рівня свободи та верховенства права. В сучасних умовах жорстокої конкуренції підвищити свою конкурентоздатність на світових ринках лише домігшись позитивного іміджу та створивши прозорі умови ведення бізнесу для України буде недостатньо.

2. Розробка стратегії та концепції довгострокового розвитку.

Україні слід на майбутнє будувати відносини зі своїми міжнародними партнерами виключно на практичному базисі, виходячи з національних інтересів та взаємовигоді. Настав час покінчити з принизливими сподіваннями на милість закордонного капіталу. Тому сьогодні Україна має синтезувати та використати найкращий досвід найсильніших учасників світового ринку: німецьку послідовність, стратегічне планування по-китайськи, американську інноваційність та продуману кадрову політику. На прикладі скандинавських країн нам слід формувати розвинені громадські інститути, проводити політику відкритості та інтегрування у глобальні економічні процеси.

З моменту здобуття Україною незалежності вже пройшло більш 20-ти років, але ж до цього часу в країні все ще не було розроблено концепції довгострокового розвитку, стратегії розвитку країни на 25-30 років. Були спроби розробити стратегії розвитку окремих сфер та галузей економіки, але вони так і не почали працювати.

Для підвищення конкурентоздатності економіки та залучення інвестицій в Україні на початку ХХІ ст. були створені вільні економічні зони, які існували лише до 2005 року. Їх скасували через зловживання – недобросовісні компанії уникали оподаткування. В таких умовах виникає питання – чи застрахована Україна від повторення такої практики з індустріальними парками? З вересня 2012 року почав діяти ухвалений Верховною Радою закон «Про індустріальні парки» (з 2006 р. проект цього закону перероблявся декілька разів). За прогнозами, іноземні інвестори планують інвестувати в майже 30-ть чинних парків і до сотні парків, що перебувають на стадії проектування, майже 8 мільярдів доларів і створити понад 300 тисяч робочих місць. Згідно з законом держава буде підтримувати створення та функціонування індустріальних парків, надаючи керуючим компаніям безвідсоткові кредити та цільове фінансування на безповоротній основі, створюючи пільговий режим оподаткування для нових інвестицій, звільняючи від оподаткування митом обладнання та комплектуючі матеріали, що не виробляються в Україні.

Сьогодні практично кожна область України заявила про наміри створити індустріальні парки. Однак, в реалізації цієї програми Україні потрібно ще витримати конкуренцію з іншими країнами, які теж активно розвивають систему індустріальних парків. Наприклад, в Туреччині за десять останніх років було створено 148 індустріальних парків (загалом створюється 264), в які за цей період надійшло 94 млрд. дол. інвестицій, що дозволило країні утричі збільшити ВВП країни та суму її експорту.

Великим мінусом України поки що залишається невпорядкованість законодавства, зокрема й щодо надання преференцій бізнесу. Тому сьогодні обов’язком нового складу Верховної Ради і Кабінету Міністрів України має стати удосконалення конституційно-правових умов регулювання економіки, забезпечення балансу взаємовідносин держави і приватного інвестора в системі державно-приватного партнерства, підвищенні привабливості України для вкладень національного й іноземного капіталу в інноваційний розвиток країни.

3. Перспективи використання інноваційного потенціалу.

Україна має достатній потенціал для прискореного розвитку діяльності за пріоритетними науковими напрямами, серед яких фундаментальна наука, енергозбереження, раціональне природокористування, профілактика і лікування найпоширеніших захворювань, найсучасніші інформаційні, комунікаційні , космічні технології,нові речовини і матеріали.

Важливо відмітити, що 1 грудня ц.р. журнал “Time” повідомив, що в рамках міжнародної системи РСТ за 2011 рік Україна посіла 7-е місце серед 15-ти ТОП- країн за кількістю заявок, поданих на здобуття патентів. Водночас, за динамікою кількості заявок на реєстрацію інновацій, Україна опинилась в 20-ці лідерів науково-технічного прогресу у світі. Згідно з даними Інвестиційного центру інтелектуальної власності (ІЦІВ, від 15.11.2012 р.) з 1992 по 2012 рік в Україні зареєстровано 203294 патентів. Як наголошувалось у звіті, незважаючи на слабку економіку з низьким і середнім рівнем доходів громадян , в Україні спостерігається зростання досягнень у сфері інновацій. Цьому сприяло вдосконалення інституційної структури, наявність кваліфікованих фахівців і тісна інтеграція в світовий фінансовий ринок.

Інший бік цього процесу становить сумна статистика впровадження винаходів. Сьогодні лише в поодиноких випадках запатентовані ідеї українських вчених стають реальністю. Як свідчить ІЦІВ, більшість винаходів реєструється чи авторами (фізичними особами), чи неприбутковими організаціями (в т.ч. НДІ). Фінансові ресурси, які потрібні на реалізацію проектів, істотно обмежені. У свою чергу, за даними ІЦІВ, зацікавленість бізнесу України в науковому продукті сьогодні оцінюється на рівні 1-2 %. Згідно з прийнятим Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» фінансування НАН України буде знову скорочено. Таке хронічне недофінансування буде й далі гальмувати українську науку, буде вести до подальшої втрати вітчизняних наукових шкіл, приведе до втрати позицій України у проривних інноваційних напрямах – авіакосмічній галузі, нано- та біотехнологіях. Для того, щоб інтелектуальна власність в Україні сприяла інноваційному розвитку економіки, ефективно впливала на зростання ВВП, надзвичайно важливо міняти законодавство, перш за все в частині затвердження ринкової інфраструктури, економічних стимулів для реалізації патентів. Сьогодні в Україні відсутні стимули і обґрунтовані регуляторні механізми для використання патентів, не розроблені й належні податкові і кредитні стимули, що дуже потрібні для досягнення високого фінансового результату. Тому через прогалини в українському законодавстві наші вітчизняні винаходи реалізуються на закордонних підприємствах.

4. Енергетична політика – ключовий компонент економічних реформ в Україні.

Україна успадкувала від Радянського Союзу багато проблем у сфері управління енергоспоживанням. Хронічна нестача енергоносіїв та надмірне енергоспоживання – такою виявилася плата за незалежність країни, яка раніше вважалася багатою на енергоресурси. Навіть зараз, коли минуло стільки часу з моменту краху централізованої економіки, Україна використовує на одиницю продукції у кілька разів більше енергії, ніж європейські країни. Наприклад, Україна використовує в чотири рази більше енергії, ніж Німеччина. Роки незалежності довели, що згідно критеріїв ринкової капіталістичної економіки, Україна є бідною на сировину для виробництва енергії. Виробничо-економічний аналіз показує, що в Україні лише 15% енергоспоживання може бути беззбитково забезпечено за рахунок власного виробництва. Решта 85% мають покриватися за рахунок збиткового вітчизняного добування енергоносіїв (в першу чергу, вугілля), чи за рахунок їх імпорту за валюту, або на основі бартерних операцій.

Нинішня ситуація в енергетичному секторі продовжує робити негативний вплив на розвиток всього процесу українських реформ. Енергетичні проблеми вкрай актуальні для розвитку українських міст. Так, системи центрального опалення, що створені у радянські часи, залишаються мало ефективними. Підземні та наземні трубопроводи даремно гріють землю та атмосферу. Будівлі погано теплоізольовані. Держава вимушено субсидує більшість витрат населення на електроенергію та теплопостачання. Проте ціни на природний газ та інші викопні джерела енергії зростають постійно. Тому поряд з проведенням структурних реформ і зміною форм власності також необхідно стимулювати зміни у свідомості населення: енергія в умовах постсоціалізму більш не є соціальним правом, це – ринковий товар, який має високі альтернативні витрати.

Чи спроможна Україна в таких умовах дійсно забезпечити свою енергобезпеку й незалежність? Тут усе залежатиме від якості інвестиційно-інноваційної політики як центральної, так і місцевої влади щодо ефективного використання існуючих ресурсів, модернізації всієї енергогалузі країни та окремих регіонів. Слід враховувати, що потенціал інвестицій в енергоефективність як у приватному, так і муніципальному секторі України є досить значний. В рамках чинної Української програми підвищення енергоефективності (ИКЕЕР) за п’ять років її функціонування було профінансовано 78 проектів на загальну суму 133 млн. дол. У різних галузях економіки проекти підвищення енергоефективності також дозволяють скоротити виробничі витрати, поліпшити якість продукції, позитивно впливають на екологію. В цьому ж напрямі почала працювати асоціація «Енергетично ефективні міста України», в яку з 2009 р. входять міські муніципалітети 25 українських міст.

Ця асоціація підписала з ЄС Угоду мерів (Ковентат), взявши на себе зобов’язання на 20% знизити викиди СО2 в атмосферу за допомогою ефективного енергоспоживання та створення стійкої енергетики за рахунок використання відновлювальних джерел енергії.

5. Перспективи піднесення аграрного сектору України.

До 2015 року за оцінками ООН виробництво продуктів харчування у світі має зрости на 70-100 відсотків. Тільки тоді збережеться баланс між кількістю населення і кількістю провізії, адже щороку число людей на планеті збільшується на 2,5 відсотки. Вже сьогодні близько мільярда людей недоїдають. Україна потенційно може стати одним з основних виробників продуктів харчування в Європі, що визнано державами континенту, так і самою нашою країною.

В умовах загострення ризиків світової продовольчої кризи розвиток аграрного сектору спроможний здійснити потужний вплив на економічну динаміку в Україні, зважаючи на значні перспективи його капіталізації та прогнозовані довгострокові підвищувальні тренди на ринках основних видів аграрної продукції. Наступний рух в цій сфері має полягати у формуванні прозорого ринку сільськогосподарських земель, створенні ринкових інститутів, що мають оптимізувати діюче сільськогосподарське виробництво, впровадженні перевірених міжнародною практикою інструментів підтримки товарного агровиробництва як на рівні фермерів, так і кооперативних об’єднань.

Нажаль тепер виробництво і переробка агропродукції в Україні перебуває у стані економічного «вільного падіння». Сільське господарство України вже протягом багатьох років перебуває у стані кризи. Воно у порівнянні з іншими країнами Східної Європи погано пристосувалось до умов ринкової економіки. За двадцять років «радикальних економічних реформ» АПК було поставлено на коліна – село втратило три мільйони жителів. Стрімко скоротилась кількість сіл в Україні. У селі переважно залишились пенсіонери й діти. Скоро не буде кого залучити у кооперативи, які уряд планує створювати на селі згідно з проектом Закону (що готується) про кооперативне сільгосппідприємство.

Значний потенціал українського сільського господарства можливо зміцнити, якщо урядом будуть запроваджені ясні орієнтири проведення аграрної реформи. Існуюча слабкість аграрного сектору України лише на перший погляд викликана нестачею техніки і капіталу. Основна його вада полягає у відсутності структурних реформ і нерозвиненості інститутів ринку у сфері виробництва та збуту, створення яких входить у компетенцію уряду. Лише після створення цих інститутів можливо буде знайти довгострокові та ефективні рішення технічних і фінансових проблем сільського господарства України.

Сьогодні мене особисто здивувала та підбадьорила передана нам Аналітична доповідь НІСД про «Перспективи економіки України в умовах глобальної макроекономічної нестабільності»!!

В цій доповіді в розділі «Реалізації потенціалу аграрного сектору в умовах загострення ризиків світової продовольчої кризи» вперше висловлена підтримка сталого розвитку сільських територій на основі розвитку аграрних кластерів. Також пропонується визначення на рівні господарського законодавства правового режиму функціонування кластерів в Україні. Суттєвою є і пропозиція щодо затвердження Постановами Кабінету Міністрів України «Концепції створення кластерів в Україні» та «Концепції Національної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів».

Більш сприятливі умови для розвитку системи самоврядування в агропродовольчій сфері України на основі аграрних кластерів має також дати запропонована розробка закону України «Про самоврядні господарські об’єднання в агропродовольчій сфері».

Для України, яка має унікальне поєднання ресурсів для виробництва сільськогосподарської продукції і близькість до міжнародних ринків, також важливою є запропонована в документі організаційно-економічна підтримка ініціатив підприємств та організацій кластерного об’єднання шляхом розвитку соціальної та виробничої інфраструктури регіону, формування єдиної інформаційної бази з даними про існуючі у регіонах кластери, залучення у кластери вітчизняного та іноземного капіталу.

Наданий аналіз та пропозиції торкаються широкого спектру проблем, вирішення яких має сприяти Україні на її шляху до формування сучасної конкурентоздатної інноваційної економіки.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *