Кластерний підхід як технологія управління регіональним економічним розвитком

VI міжнародна науково-практична конференція «Кластерний підхід до управління та розвитку регіонів»

м. Севастополь, 21-22 червень, 2012р., Севастопольська ТПП

Кластерний підхід як технологія управління регіональним економічним розвитком

Соколенко С.І.,
Президент МФСР,
член Президії СЕУ

Тема технологічної модернізації економіки України та її регіонів стала дуже актуальною в останні двадцять років. Однак, процес поширення нових постіндустріальних технологій, що відбувається в цей час у світі, не проявився суттєво в Україні.
Інноваційна активність більшості українських підприємств залишалась низькою, що спричинило їх технологічне відставання від провідних компаній країн світу. Настав час активно діяти для поновлення сталого економічного та технологічного зростання виробництва в Україні та в кожному з її регіонів.
Треба враховувати, що економічну модернізацію слід розглядати як трансформаційний процес, що здійснюється під тиском технологічних змін, які впливають на господарське середовище та на супутні до них інституціональні та інші зрушення.
У системному трансформаційному процесі можливо визначити дві основні складові – корінну технологічну трансформацію та супутнє інституціональне перетворення.
Головний результат технологічної трансформації міститься у зміні технологій, і головне, у зміні технологічних виробничих процесів, на яких тримається виробничий потенціал суспільства. Поруч з технологічними інноваціями, в сучасному суспільстві особливо важлива роль інновацій у сфері людського капіталу.
Поряд з технологічними інноваціями та пов’язаними з ними нематеріальними інноваціями, що забезпечують оновлення людського капіталу, невіддільним джерелом розвитку соціальної системи є інституціональні новації. Тому обов’язковим атрибутом трансформації в кожній соціальній системі виступають зміни інститутів, тобто інституціональні трансформації.
Роль інституціональних новацій у прискоренні розвитку національної економіки на етапі її модернізації надзвичайно велика. Однак реалізувати таке завдання досить складно, тому що розв’язання цієї проблеми пов’язано з кардинальною перебудовою діючих інституціональних механізмів, які визначають напрями та результати інноваційної діяльності в країні.
Україна, перебуваючи зараз в статусі країни з перехідною економікою, у своєму потенціалі діючих механізмів управління використовує як сучасні ринкові механізми, так і малоефективні механізми першого етапу постсоціалістичної трансформації. Більш того, в деяких секторах чи напрямах все ще використовуються механізми колишньої планової економіки.
Для економіки України настав час проведення модернізаційного ривка. Одночасно мають бути здійснені супутні технологічним інноваціям інституціональні реформування, специфіковані по окремих секторах.
Для забезпечення такої технологічної трансформації економіки регіонів, в кожному з них мають бути розроблені стратегії та сценарії реалізації, в межах яких мають бути створені умови для стимулювання та спрямування діяльності всіх виконавців та учасників програми.
Стратегія технологічної модернізації регіону на кластерній основі має включати:
1. План реалізації Стратегії, в якому визначаються механізми відповідальності та комунікацій влади, бізнесу, громадського суспільства, конкретні заходи, відповідні організації, строки виконання, орієнтовний обсяг фінансування, джерела фінансування, очікуванні результати.
2. Щорічні програми економічного та соціального розвитку регіону, розроблені на основі Стратегії та плану її реалізації.
3. Стратегії розвитку міст та районів регіону також на основі Стратегії та плану.
Впровадження кластерних принципів господарської організації потребує застосування спеціальних кроків, в тому числі:
- розробки концепції розвитку регіональних кластерів з врахуванням геополітичної специфіки та природно-ресурсного потенціалу регіону;
- розробки методології і формування регіональних та локальних кластерів у відповідності з особливостями регіону та світового досвіду;
- організації зборів та семінарів для учасників кластеру з метою розвитку їх співробітництва, обміну досвідом та інформацією;
- організації підтримки суб’єктів мікро-, малого та середнього підприємництва як важливих учасників кластеру;
- сприяння просуванню інвестиційних проектів, що реалізуються силами регіональних та міжрегіональних кластерів;
- створення і розвиток інститутів підтримки регіональних кластерів (для взаємодії «влада-бізнес-наука» та міжнародних зв’язків);
- сприяння просуванню продукції кластерів на зовнішні ринки.
Пропонована Стратегія регіонального розвитку на кластерній основі реалізується (як свідчить світовий досвід) протягом 10-20 років через декілька етапів:
1. Етап подолання кризових тенденцій та формування передумов структурних зрушень (3-4 роки). В цей період має бути проведена істотна перебудова всієї господарської та соціальної системи в регіоні, реструктуризація базових галузей (в т.ч. корпоративна модернізація, технологічне оновлення, оптимізація бізнес-процесів на підприємствах), реструктуризація ринку праці регіону; необхідні зміни в державному управлінні, системі бюджетування.
2. Етап активної структурної перебудови (здійснення позитивних структурних зрушень), (3-4 роки). На цьому етапі здійснюється реалізація пріоритетних проектів і напрямів, що забезпечують перехід до інноваційного розвитку регіону. В цей період передбачається:
- формування стійких кластерів в промисловості, АПК, туризмі, сервісних послугах;
- завершення проектів по відповідному розвитку транспортної, енергетичної, комунальної інфраструктур;
- реалізація заходів по рекрутингу капіталу в пріоритетні сектори, заповнення майданчиків наукових, індустріальних, логістичних парків;
- створення інфраструктури для побудови регіональної інноваційної системи;
- реалізація проектів комплексного розвитку міського середовища в регіоні;
- реалізація комплексної соціальної і культурної політики;
- реалізація заходів, спрямованих на прискорення розвитку малого бізнесу.
3. Етап перетворення структурних змін в основу стабільного прогресу регіону, досягненню нової якості зростання економіки регіону (4-5 років). В цей період передбачається:
- посилення інноваційної компоненти в працюючих кластерах;
- просування елементів регіональної інноваційної інфраструктури на національний та світовий ринок технологій;
- підготовка проектів наступного ступеня розвитку економіки регіону.
Зрозуміло, що одночасне виконання успішних інституціональних реформ в різних секторах неможливо. В деяких з них такі реформи мають бути більш глибокі, кардинальні.
Як у нас вже неодноразово повідомлялось, до пріоритетних напрямів технологічної модернізації в інноваційній сфері віднесені:
- енергоефективність та енергозбереження;
- ядерні та космічні технології;
- медичні технології та лікарські засоби;
- стратегічні інформаційні технології, створення суперкомп’ютерів, розробка їх програмного забезпечення.
Нажаль, поки що в Україні більшість інноваційних проектів виконується за рахунок
держбюджету відомими українськими компаніями. Участь у цих процесах представників малого і середнього бізнесу дуже обмежена. В наслідок цього в Україні низькою залишається ступінь комерціалізації інновацій (в 3-4 рази нижче, ніж в промислово розвинених країнах світу).
Реформування в інноваційній сфері в першу чергу мають проявитися у швидкому зростанні високотехнологічного сектору економіки України. Важливу роль в цьому процесі буде відігравати поширене використання переваг горизонтальної і вертикальної інтеграції учасників інноваційних проектів, тобто просторової кластеризації на регіональному, національному та міжнародному рівнях. Це дозволить Україні забезпечити впровадження і тиражування найбільш затребуваних на сьогодні найновіших технологічних досягнень.
Для активізації цього напряму дуже важливим має бути створення відповідних промислових парків, технопарків, технополісів, інжинірингових центрів, бізнес-інкубаторів та венчурних компаній.
Зрозуміло, що і в сировинному секторі України визріла необхідність технологічної модернізації та формування відповідних інноваційних кластерів.
Враховуючи глобальні зміни клімату та посилення негативного техногенного впливу на оточуюче середовище, в Україні набуває гостроти потреба в максимальному використанні джерел відновлюваної енергії, до яких відносяться: сонячна, вітрова, геотермальна, гідроенергія та ін. В більшості регіонів України вже почалось формування кластерів альтернативної енергетики, діяльність яких посилює надію на те, що вже невдовзі виникнуть можливості значного збільшення виробництва електроенергії.
На порядку денному дуже гостро стоїть питання технологічної модернізації традиційної економіки, в першу чергу, сільського господарства України на новій технологічній базі.
Почали формуватися кластери розвитку садівництва, тваринництва, птахівництва, бджільництва, рибного господарства та ін. В цілому, в доступній перспективі обов’язково необхідне подальше дерегулювання, приватизація і кооперування в реальній сфері економіки, що посилить стимулюючий вплив на підприємницьку і також інноваційну активність. Це має підтримати українське село, яке в останні роки дуже швидко занепадає.
На сам кінець хотілось би торкнутись такого важливого питання як програмування трансформації національної економіки на кластерній основі.
Нажаль, в Україні, на відміну від реформування економік у сусідніх країнах як на заході – ЄС, так і на сході – СНД, до цього часу немає системного законодавства по створенню інститутів підтримки кластерів, немає і затвердженої концепції кластерної політики на місцевому, регіональному та національному рівнях.
В той же час аналіз світової практики та реалізація кластерних стратегій дозволяє зробити такі принципові висновки:
1. Застосування кластерного підходу є закономірним етапом у розвитку сучасної економіки і є запорукою розвитку високорозвиненої системи господарювання.
2. Перевага кластерного механізму виробництва полягає в тому, що він заснований на ефективному поєднанні внутрішньокластерної кооперації в процесі виробництва продукції з внутрішньою конкуренцією у рамках промислового кластеру. При цьому використовується мережевий характер взаємодії його учасників, тому що саме горизонтальна інтеграція сприяє формуванню чітко орієнтованого ланцюжка розповсюдження нових знань, технологій та інновацій. Специфікою кластера є отримання його організаціями – учасниками синергетичного ефекту, що відбивається в підвищенні конкурентоспроможності всієї системи в порівнянні з окремими господарюючими суб’єктами.
3. Відмінною рисою кластеру є його інноваційна орієнтованість. Найбільш успішні кластери формуються там, де здійснюється чи очікується «прорив» в галузі техніки і технології виробництва з наступним виходом на нові ринкові ніші. Тому сьогодні усі країни світу активно використовують кластерний підхід у формуванні та регулюванні своїх національних інноваційних програм.
4. Проведення кластерної політики базується на організації взаємодії між органами державної влади і місцевого самоврядування, бізнесом і науково-освітніми установами.
Координація їх зусиль сприяє підвищенню інноваційного виробництва і сфери послуг, взаємному удосконаленню і посиленню ефективності їх роботи.
5. Конкурентоспроможні кластери, як правило, мають розвинені зв’язки зі схожими кластерами в інших регіонах і країнах. Стимулювання подібних міжнародних зв’язків стає важливим напрямком кластерної політики, прискорює розвиток кооперації між родинними кластерами, підвищує ефективність їх співробітництва.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *