Стратегія комплексного розвитку індустрії туризму та супутних галузевих систем України

Туризм стає масовим після ІІ світової війни і прибутки від туріндустрії за сорок років (1960-2000 рр.) за даними СОТ (Світової організації Туризму) піднялись більш ніж в 69 разів (з 6,9 млрд. $ до 47,3 млрд. $). Як стверджує СОТ, за десятиріччя 2000-2010 рр. середні темпи зростання туризму будуть 4,2%, а далі до 2020 р. – 4,5%. За останнє десятиріччя частка туріндустрії у світовому експорті складала щорічно більше 12% і завжди була серед 3-х найбільших експортних галузей.

Якщо частка туризму у 2004р. складала 10,4% світової ВВП, і давала 8,1% робочих місць, то до 2014 р. має зрости до 10,9% та забезпечити 8,6% робочих місць у світі. До речі у США туріндустрія забезпечує 16,7 млн. робочих місць, тобто 11,9% від загального числа робочих місць. Сьогодні у світовій туріндустрії зайнято більше 100 млн. чол.

Система туріндустрії розглядається фахівцями як найбільш перспективний напрям структурної перебудови економіки, що відповідає міжнародним стандартам, тому що активно впливає на ключові сектори економіки: транспорт, зв’язок, будівництво, торгівлю, агросектор, харчову і легку промисловість та ін.

Існуюча на сьогодні інфраструктура послуг туріндустрії в Україні поки що не відповідає потребам світового туризму, що активно розвивається, однак, вона може бути основою для створення більш сучасної інфраструктури, яка буде відповідати світовим стандартам і враховувати відповідні рекреаційні, пізнавальні, гуманітарні, ділові екологічні та інші вимоги. Головним напрямом у вирішенні цього питання має стати втілення кластерного підходу до розвитку регіонів України.

Кластер – це стійке територіально-галузеве партнерство, що об’єднує інноваційною програмою впровадження передових виробничих, інжинірингових та управляючих технологій з метою підвищення конкурентоспроможності його учасників. В більш вузькому розумінні під кластером розуміють групу розташованих у достатній близькості взаємозв’язаних компаній, постачальників послуг, обладнання і комплектуючих, НДІ, Вузів, організацій, що взаємно доповнюють та посилюють конкурентні переваги кожного із учасників.

Початок процесу кластерного розвитку як інструменту підвищення інноваційності та конкурентоздатності економіки в Україні став можливим з заснуванням її незалежності і початком формування приватного сектору у сфері індустрії. В рамках законодавчо-правового поля СРСР, частиною якого була Україна, формування кластерних об‘єднань було практично неможливо, де існувала директивна система управління економікою.

Кластерний підхід до розвитку економіки є специфічним в кожній країні, а в деяких він вже існує багато століть. З початком швидко зростаючого процесу глобалізації розвиток інноваційних кластерних об‘єднань був прийнятий в другій половині ХХ ст. більшості країн світу, бо він найбільш ефективно підвищував продуктивність галузей і компаній, створював можливості інноваційного і виробничого зростання, стимулював і полегшував формування нових видів бізнесу, які сприяють розширенню діяльності кластеру.

Крім інформації, що приходила в Україну з закордону про динаміку світової кластеризації, в 1993-94 рр. створюються і починають працювати Міжнародна Фундація Сприяння Ринку (МФСР) та Інститут Конкурентоздатності (ІК МФСР) при ній, як громадські організації. Лідерами цього процесу були Левтеров С.М., Таран Ю.С., Сковороднєва О.О. В цих організаціях об’єднались фахівці, які вже мали досвід формування таких систем в інших промислово розвинених країнах. Серед них – фахівці з України, Росії, Франції, Німеччини, Угорщини, Фінляндії. Активне сприяння цим підходам надавали керівництво і регіональні відділення ТПП України (С.П. Скрипченко) Спілка економістів України (Г.В. Дзись, В.В. Оскольський), М.Я. Азаров та ін.

Серед початківців кластерного розвитку в Україні бажано відмітити внесок Вольфганга Прайса з Німеччини, колишнього працівника ЮНІДО (Відень) і як волонтера, що сприяв першому формуванню кластерів на Хмельниччині. Важливу інформацію і кластерні технології з регіону Rohne Alpes та Провансу (Франція) постійно надсилав в Україну Бернард Борель, з Угорщини – Тамаш Берке, з Фінляндіі – П. Кіуру.

У 1996 р. в м. Хмельницькому на основі Національного університету «Поділля» формується громадська організація «Поділля Перший» (ПП), яку очолили ректор Радомир Сілін, проректор Михайло Войнаренко, представник бізнесу Микола Малий, а з Києва – віце-президентом «ПП» став С.І. Соколенко (президент МФСР).

Декілька слів про його досвід в напряму кластеризації. С.І. Соколенко закінчив МВТУ ім. Баумана по машинобудуванню. Десять років (1958-1968 рр.) займався аерокосмічними дослідженнями, керуючи групою наукової апаратури на спільних з Індією та Францією проектах. Після закінчення Всесоюзної Академії Зовнішньої Торгівлі у 1970р. чотири місяці працював в Японії, а потім виїхав від МЗТ СРСР на роботу у спільну радянсько-фінсько-шведсько-норвезьку компанію «Конеїсто» (машини), де працював до 1976р. у рамках міжнародних проектів та програм інноваційного розвитку та співпраці.
У зв’язку зі смертю батька повернувся в Україну в 1976 р. і працював у відділі науки Совміна України в якості координатора програм співпраці з міжнародними організаціями.

У 1980 р. по рішенню керівництва СМ УРСР та по квоті України був направлений на роботу в ООН-ЮНІДО (Організація ООН по промисловому розвитку). Працюючи в ЮНІДО (головному світовому центрі методології та стимулювання промислового розвитку країн світу) в департаменті програмування, відповідав за підготовку і реалізацію програм розвитку економіки країн з перехідною економікою (в т.ч. колишнього радянського напряму), тобто таких як Індія, Китай, обидві Кореї, В’єтнам, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, Чехословаччина, Югославія, НДР. У більшості цих країн кластерний підхід до економічного розвитку вже став національним приорітетом і лідерами були азіатські країни, які брали приклад з Японії, Скандинавії та США. Сьогодні в Індії та Китаї в різних провінціях вже працюють більш ніж по 2 тис. регіональних кластерів. В умовах глобальної економічної кризи 2008-2010 рр. ці країни спромоглись вийти в світові лідери по рівню конкурентоздатності, інноваційності та обсягу підвищення ВВП своєї продукції.

Повернувшись в Україну у 1987 р. вирішив поділитись цим досвідом через формування МФСР та ІК, канали ТПП України та Спілки Економістів, а також через написання монографій:
«Современные Мировые Рынки и Украина», 1995 г., 354 стр.
«Глобальне рынки ХХI столетия», 1998 г. 547 стр.
«Глобалізація і економіка України», 1999 р. 560 стор.
«Производственные Системы Глобализации: сети, альянсы, партнёрства, кластеры», 2002 г. 646 стр.
«Кластери в глобальній економіці», 2004 р., 843 стор.
Перші виробничі кластери в Україні виникли на Поділлі – швейний в м. Хмельницькому (лідер – Ірина Баннова, професор НПУ), будівництва (лідер – Микола Малий), зеленого сільського туризму в смт Грицеві (лідери – Наталія Гнатюк, Лідія Мацюк), харчовий і туристичний кластери в м. Кам‘янець-Подільський (лідер – М. Мазурчак). Більшість цих кластерів вже існує більше 10 років і показує приклад ефективного використання існуючих ресурсів, впровадження інновацій і школою для початківців.

Приклад Поділля був активно підтриманий Прикарпаттям. Професор Ірина Ткачук із Івано-Франківського університету сприяла розвитку в різних районах області в становленні кластерів пізнавального та культурно-історичного туризму, виробництва сувенірної продукції та лікувально-рекреаційного кластеру.
Дуже активно ідеї та концепція кластерного підходу була сприйнята на Півдні України. В Севастополі, дякуючи керівництву ТПП Севастополя (Людмилі Вишні та Тетяні Куртєвій) були створені кластери: альтернативної енергетики, туристсько-рекреаційний, водяних технологій, інформаційно-комунікаційний. Почалось формування унікального на Чорному морі Морського наукового парку і морського кластеру. Сьогодні активно тут іде формування нових кластерних об‘єднань, в т.ч. енергозбереження, морської продукції та кластеру «Конгрес туризму». В той же час на території Криму активно впроваджується концепція розвитку туристсько-рекреаційних, інформаційно-комунікаційних, логістичних та харчових кластерів, що підтримується як Міністерством Економіки АР Крим, так і регіональною ТПП.

На Запоріжжі активно почався процес кластеризації дякуючи ентузіасту і лідеру Берназі Н.Ю. (м. Мелітополь). За її ініціативою почалось формування першого в Україні медового кластеру і переробки меду, кластеру переробки відходів, інформаційно-навчального кластеру та туристсько-рекреаційного.
В Одеській області ще в кінці 1990-х МФСР провело дослідження можливостей формування кластерів в депресивних районах області, що сприяло початку розвитку як кластерів АПК, так і рекреаційного туризму. Найбільш активно рухаються в напряму формування інноваційних кластерів на Придунайських територіях області. Дякуючи активності місцевих ентузіастів (лідер – Євген Богач) в районі Ізмаїл-Рені за підтримки молдавської та румунської сторін формуються: логістичний, харчовий та туристично-рекреаційний кластери.

Значних успіхів в кластерному розвитку спромоглись досягти в Харківській області, де за сприянням обладміністрації (Микола Борисенко), регіональної ТПП та парку «Рогань» спільно з російськими організаціями Бєлгородської області в рамках Євро регіону «Слобожанщина» почали створювати і вже працюють: фінансовий, інформаційно-комунікаційний, альтернативної енергетики, туристичний, харчовий та ін.

Згідно з дослідженнями «Фонда Ефективного управління» в Донецькій області вже формуються ряд кластерів, які вже є конкурентоздатними чи мають достатній потенціал для цього. До їх числа слід віднести кластери: машинобудування, металопродукції, будівельно-монтажного обладнання, будівельних послуг, харчової продукції, нанотехнологій, освіти та наукових досліджень.

В більшості областей України цей процес вже почався, хоча з бюджету на це поки нічого не виділено. В світі вже існує практика державної допомоги процесу кластеризації, коли половина витрат на формування і розвиток бере на себе національний бюджет. Але ж це працює лише у випадку, коли затверджена (як це зроблено в Об’єднаній Європі) Національна стратегія кластеризації економіки кожної країни та виконується План кластерного розвитку країни, який контролюється як Брюсселем, так і національним урядом. Подібні стратегії, Концепції та закони вже також прийняті в колишніх радянських республіках: Росії, Білорусі, Казахстані, Киргизстані, Узбекистані, Арменії, Азербайджані та ін.

Україна має великий потенціал для успішного впровадження кластерної моделі у виробництво, але ж для цього вже негайно треба в цьому напрямку зробити наступне:
- забезпечити розвиток державно-приватного партнерства у формуванні інноваційних кластерів;
- провести реформу державного управління з метою скорочення бюрократії, створення якісного механізму боротьби з корупцією;
- створення механізму формування та стимулювання розвитку інноваційних кластерів з залученням вітчизняної науки та освіти;
- забезпечити розвиток освіти в напрямку підготовки кадрів для роботи в нових системах та перепідготовку кадрів високого, середнього, низового рівнів;
- необхідно більш активно використовувати донорів – Міжнародні Організації системи ООН-ЮНІДО, ЮНЕСКО, ПРООН та системи Європейського Союзу, а також національні Організації, як GTZ (Німеччина), Helvetas (Швейцарія), ERAI (Франція) та ін.;
- вкрай необхідно сприяти розвитку в областях України створенню
асоціацій підприємців, налаштованих на об‘єднання зусиль на своїх
територіях з метою більш активного використання існуючого фізичного,
технологічного та інтелектуального потенціалу на основі кластерної
моделі по прикладу «Поділля Перший» (м. Хмельницький), «Сузір’я»
(м. Івано-Франківськ), «Аура» (м. Севастополь) та ін.;
- необхідно узгодження політики в області кластерного розвитку на
національному і регіональному рівнях і чітке розмежування функцій і
відповідальності.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *